Рішення

від 19.02.2019 по справі 925/1149/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року м. Черкаси справа № 925/1149/18

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Юхименко О.В, за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, адвокат, від відповідача - ОСОБА_2, адвокат, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Імпульс Плюс про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

до Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 06.09.2017, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Імпульс Плюс та Товариством з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений договір порушує публічний порядок, оскільки позивач, як землекористувач не мав права на укладення цього договору, оскільки таке право належить виключно власнику земельної ділянки. Земельна ділянка не є власністю позивача, а використовується ним на підставі договорів оренди з фізичними особами. Земельне законодавство не передбачає іншого способу передачі орендованої земельної ділянки у володіння та користування в іншій спосіб окрім суборенди крім того, передача земельних ділянок за спірним договором відбулась без державної реєстрації будь-яких прав на нерухоме майно, отже в силу ч.2 ст.228 ЦК України такий договір є нікчемним.

04.01.2019 позивач подав заяву про зміну підстав позову, в обґрунтування якої вказує, що договір про спільну діяльність від 06.09.2017, що укладений між позивачем та відповідачем є удаваним правочином, адже вчинений сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди землі (ст. 235 Цивільного кодексу України) і відносини сторін повинні регулюватися правилами правочину, який сторони насправді вчинили. На підтвердження цього доводу позивач посилається на те, що укладаючи спірний договір та підписуючи акт прийому-передачі від 06.09.2017, сторони фактично передали ці земельні ділянки у користування відповідачу не маючи на меті діяти спільно, адже даний договір не був зареєстрований в передбаченому законом порядку та реєстрі прав на нерухоме майно. Крім того, директор ТОВ Золото ланів 2015 , укладаючи вказаний договір не мав відповідних повноважень на укладення оспорюваного договору, оскільки відповідно до статуту товариства участь товариства у створенні, діяльності інших господарських товариств, об'єднань відноситься до виключної компетенції Загальних зборів товариства. Виходячи з умов спірного договору його сторони домовились здійснювати спільну діяльність на основі об'єднання вкладів учасників, тобто у формі простого товариства, однак прийняття рішень про участь у створенні, діяльності та припинення діяльності господарських товариств, об'єднань, підприємств та інших організаційних структур відноситься до виключної компетенції Загальних зборів учасників.

Відповідач у відзиві на позов, проти позову заперечив, оскільки позивачем позов заявлено безпідставно та не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову. Спірний договір направлений тільки на здійснення спільної діяльності двох юридичних осіб шляхом об'єднання майна, коштів та зусиль у сфері сільськогосподарської діяльності для досягнення господарських цілей, а саме вирощування сільськогосподарських культур та отримання прибутку. Спірним договором не передбачено передача прав оренди земельних ділянок відповідачу чи зміни цільового призначення земель та не порушені права власників земельних ділянок. Окрім цього, посилаючись на нікчемність правочину, позивач невірно тлумачить поняття недійсності та нікчемності. Доводи позивача відносно того, що чинне законодавство не передбачає іншого способу передачі орендованої земельної ділянки у володіння та користування іншій особі, окрім суборенди, є надуманими, оскільки договором не передбачено передачу будь-яких прав на орендовані земельні ділянки відповідачу, а спільна діяльність не є передачею землі, чи прав на неї і в даному випадку відсутня операція з передачі земельних ділянок (права оренди земельних ділянок) як внеску у спільну діяльність. Крім того, безпідставним є посилання позивача на відсутність державної реєстрації прав на земельні ділянки, оскільки відповідач не вчиняв дій щодо оренди чи користування землями, а тільки вступив в спільну діяльність, без порушення прав землевласників, що не потребує державної реєстрації в розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Доводи позивача про недійсність укладеного договору про спільну діяльність, як правочину, що порушує публічний порядок,також не заслужують до уваги з огляду на те, що спірний правочин не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушує публічний порядок. Крім того, відповідач повідомив, що 26 квітня 2018 року до ГУНП в Черкаській області направлено заяву директора ТОВ ВП Імпульс Плюс про те, що невстановлені представники ТОВ Золото ланів 2017 , з метою заволодіння шляхом шахрайства правом власності на земельні ділянки розташовані в межах адміністративної території Зеленорізьської сільської ради та Вузівської сільської ради Жашківського району, Черкаської області, в період з липня 2017 року по квітень 2018 року у невстановленому місці та часі підробили угоди про дострокове розірвання усіх договорів оренди земельних ділянок з ТОВ Золото ланів 2015 , а також нові угоди оренди земельних ділянок з ТОВ Золото ланів 2017 , провели реєстрацію підроблених документів. За даним фактом порушено кримінальне провадження №12018250000000202, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.09.2018, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, та направлено до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 Додатково до відзиву відповідачем 17.01.2019 подано відзив на заяву позивача про зміну підстав позову, у якому останній вказує на те, що посилання на ст.93 ЗК України та ст. 25 Закону України Про оренду землі є не вірними, оскільки право оренди ТОВ Золото ланів 2015 не відчужувалось і не передавалось відповідачу. Зважаючи на дані положення законодавства, укладений договір про спільну діяльність укладався сторонами як договір про спільну діяльність а не якийсь інший, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 на укладання саме такого правочину, а не якогось іншого, і зобов'язав останнього його укласти, а тому він не суперечить закону та є дійсним. Посилання ж позивача на відсутність повноважень на укладення оспорюваного договору директором ТОВ Золото Ланів 2015 є перекрученими, оскільки Статутом позивача а саме п. 11.16 статуту передбачено, що директор Товариства представляє без доручення Товариство у відношеннях із підприємствами, організаціями, установами, у суді, третейському суді та господарському, а також у відносинах із державними організаціями України та інших країн з усіх питань діяльності Товариства в межах компетенції, визначеної цим Статутом. Отже, зважаючи на заявлені первісні позовні вимоги та заяву про зміну підстав позову, позовні вимоги ТОВ Золото ланів 2015 є безпідставними і не доведеними, а тому в задоволенні позову відповідач просить відмовити.

У судовому засіданні 19.02.2019 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши доводи та пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 здійснює свою діяльність з 24.04.2015 згідно з Статутом, який затверджений Загальними зборами учасників Протокол №2 від 05.08.2015. Згідно з пунктом 1.1 Статуту єдиним учасником товариства є ОСОБА_3, якому належить 100% статутного капіталу товариства (пункт 6.2 Статуту). Відповідно до пункту 11.1 Статуту до органів управління товариства відносяться: Вищий орган управління - Загальні збори учасників, виконавчий орган - Директор. Питання, які відносяться до виключної компетенції Загальних зборів вказані у пунктах 11.7.1-11.7.19 Статуту, серед них, зокрема, пункт 11.7.6, згідно з яким до їх компетенції віднесені питання пов'язані з прийняттям рішень про участь у створенні, діяльності та припиненні діяльності господарських товариств, об'єднань, підприємств та інших організаційних структур (пункт 11.8 Статуту). Відповідно до пункту 11.16 Статуту директор товариства, серед іншого, представляє без доручення Товариство у відношеннях із підприємствами, організаціями, установами, у суді, третейському та господарському суді, а також у відносинах з державними організаціями України; укладає без довіреності від імені Товариства договору і забезпечує їх виконання.

Рішенням Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 , яке оформлене протоколом №04-09/2017 від 04.09.2017 було призначено на посаду директора товариства - ОСОБА_4.

Рішенням Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 , яке оформлене протоколом №25-05/2018 від 25.05.2018 були внесені зміни у пункт 11.16 Статуту товариства, згідно з яким були встановлені межі розпорядження майном та грошовими коштами Товариства директором, зокрема, укладення договорів тільки за письмовою згодою Загальних зборів; зобов'язано протягом 10 днів представити на затвердження Загальних зборів Товариства річний баланс, звіт про виконання фінансового плану.

Рішенням Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 , яке оформлене протоколом №07-09/18 від 07.09.2018 було вирішено звільнити з посади директора Товариства з 07.09.2018 ОСОБА_4 та призначити на цю посаду - з 08.09.2018 ОСОБА_3.

06 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Імпульс Плюс в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту (Сторона 1, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 в особі директора ОСОБА_4 (Сторона 2, позивач у справі) було укладено договір про спільну діяльність (далі - договір), за умовами якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна, коштів та зусиль спільно діяти у сфері сільськогосподарської діяльності для досягнення таких спільних господарських цілей: вирощування та продажу сільськогосподарських культур з метою отримання прибутку. Відповідно до пункту 4.1 договору Сторона 2 зобов'язується після підписання цього договору передати за актом приймання передачі у користування для спільної діяльності земельні ділянки загальною площею 471,7690 га, що орендуються у фізичних осіб та оцінена як внесок у спільну діяльність у сумі 17000000,00 грн.

Відповідно до пункту 5.4 договору Сторона 1 є повноважним представником Сторони 2, керує всією спільною діяльністю та виконує всі необхідні юридичні дії та акти для досягнення поставленої за договором мети, в тому числі реєструє цей договір у податковому органі, відкриває розрахунковий рахунок для ведення спільної діяльності, у банківській установі, веде окремий податковий та бухгалтерський облік. Всі фінансові операції по спільній діяльності сторін здійснюються Стороною 1 через розрахунковий рахунок для ведення спільної діяльності (п.5.5 договору).

Розділом 6 договору його сторони погодили, що внеском Сторони 1 є грошові кошти, надані у період дії договору на цілі спільної діяльності, особиста трудова участь, сільськогосподарська техніка, автотранспорт, насіння мінеральні добрива та засоби захисту рослин. Сторона 1 вносить у спільну діяльність насіння мінеральні добрива, засоби захисту рослин трудову участь на суму 51000000,00 грн. Частка Сторони 1 становить 75%. Внесок Сторони 2 це право користування земельними ділянками загальною площею 471,7690 га, оцінений як внесок у спільну діяльність в 17000000,00 грн. Частка Сторони 2 становить 25%.

Термін дії договору сторонами встановлений пунктом 10.1 договору за яким він починає діяти із моменту його підписання та діє до 31.12.2027.

06.09.2017 між сторонами договору був підписаний Додаток 1 до договору, у якому сторони визначили: площа землі та орендна плата за 471,7690 га землі у адміністративних межах Бузівської та Зеленорізької сільских рад Жашківського району Черкаської області, що орендується Стороно-2відповідно до договорів оренди землі фізичних осіб; встановили плановий розрахунок витрат, у якому серед іншого зазначено, що право користування земельною ділянкою становить 17000000,00 (сімнадцять мільйонів) грн.

06.09.2017 між сторонами договору був складений акт прийому-передачі, відповідно до якого Сторона 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 передала, а Сторона 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс прийняла земельні ділянки (паї), що розташовані в адміністративних межах Вузівської сільської ради та Зеленорізької сільської ради Жашківського району Черкаської області згідно з їх переліком, який зазначений у акті загальною площею 471,7690 га. Акт підписаний представника сторін договору та скріплений печатками Сторони 1 та Сторони 2.

03.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю Імпульс Плюс подано заяву про реєстрацію договору про спільну діяльність від 06.09.2017, який зареєстрований у Тальнівському відділенні Звенигородської ОДПІ та згідно з Довідкою про взяття на облік платників податків з 04.05.2018 взятий на облік Тальнівським відділенням Звенирогодської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області.

Судом також встановлено, що у рамках кримінального провадження №12018250110000159 директору Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів 2015 11.04.2018 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 206-2 Кримінального кодексу України. Також 26.04.2018 директор Товариства з обмеженою ОСОБА_5 звернувся до начальника СУ ГУНП у Черкаській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення власником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Золото ланів2015 ОСОБА_3 У цей же день до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідний запис, а 06.09.2018 було зареєстровано кримінальне провадження №12018250000000202.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про спільну діяльність, який укладений між позивачем та відповідачем у справі. Відповідно до 1130 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Відповідно до статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. За змістом частини 1 статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, майнові права, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставами для визнання договору недійсним позивачем визначено статті 228, 235, 237 ЦК України. Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Отже, як вбачається з аналізу статті 228 ЦК України визнання нікчемним чи недійсним договору, який порушує публічний порядок чи вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачає наявність такої категорії як публічний порядок і застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Оскільки публічний порядок це публічно-правові відносини, які мають імперативний порядок і визначають основи суспільного ладу держави, такі правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави та спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами іншими природними ресурсами; на відчуження викраденого майна або вилучених з обігу або з обмеженим в обігу об'єктів цивільного права тощо. Крім того, при застосуванні наслідків нікчемності чи недійсності договорів за цією ознакою законом передбачено при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне. Отже, усі інші правочини, які спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються таким, що порушують публічний порядок. Як вбачається з матеріалів справи земельні ділянки, які є предметом оспорюваного договору є земельними ділянками приватної власності та належать фізичним особам, які передали їх у користування позивачу за цивільно-правовими угодами, тому вказані відносини не є публічними, отже і застосування правових норм, які передбачені у статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є безпідставним.

Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Поняття та підстави представництва, визначені у статті 237 ЦК України згідно з якою представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на час вчинення спірного договору позивач здійснював свою діяльність згідно з Статутом, у якому було визначено повноваження керівних органів товариства, договір від імені позивача підписаний директором ОСОБА_4, який був призначений на цю посаду згідно з вимогами Статуту товариства. З огляду на положення пункту 11.7.6, згідно з яким до компетенції Загальних борів віднесені питання пов'язані з прийняттям рішень про участь у створенні, діяльності та припиненні діяльності господарських товариств, об'єднань, підприємств та інших організаційних структур, суд вважає, що участь позивача у спільній діяльності, повинна була бути вирішена саме Загальними зборами. Водночас, враховуючи положення частини 3 статті 92 ЦК України, якою визначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, суд вважає безпідставним застосування цього положення Статуту товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними. У статті 1 цього Закону визначено, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. За доводами відповідача він був ознайомлений з інформацією, яка містилася у Єдиному державному реєстрі на час укладення спірного договору та не знайшов там будь-яких обмежень керівника позивача щодо укладення ним договорів. Позивачем не доведено та належними доказами не підтверджено, що на час укладення спірного договору відповідач був обізнаний з тим, що у директора позивача ОСОБА_4 існували такі обмеження. Суд критично оцінює доводи позивача щодо одночасного перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з позивачем та відповідачем, оскільки це не доведено належними доказами, і навіть у разі підтвердження таких доводів, вони не спростовують положень щодо доведення позивачем того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, оскільки перебування у трудових відносинах з відповідачем передбачає тільки потенційну можливість обізнаності відповідача щодо обмежень а не є беззаперечним доказом цього. Отже, з огляду на встановлені судом обставини, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено того, що відповідач був обізнаний з обмеженнями повноважного представника позивача, тому оспорювання позивачем договору через обмеження повноважень директора на його вчинення товариства є безпідставним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як зазначено вище відносин зі спільної діяльності, урегульовані у статтях 1130-1143 ЦК України. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи або із створенням простого товариства для досягнення певної мети, шляхом укладення договору у письмовій формі. Згідно з нормами статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

Як вбачається із змісту оспорюваного договору його сторони узгодили проводити спільну діяльність на основі об'єднання вкладів учасників. Вкладом позивача є право користування земельними ділянками загальною площею 471,7690 га, які перебувають у користуванні позивача відповідно до укладених з фізичними особами договорів оренди та які не належать позивачу на праві власності. Внеском же відповідача є насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, трудова участь на суму 510000000,00 грн. Отже, згідно з вимогами Закону внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном, обов'язки щодо утримання якого та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства. Крім того, згідно з статтею 1137 ЦК України порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили, про внесення його вкладу у діяльність створеного між ним та позивачем простого товариства та вчинення будь-яких дій, які б свідчили про укладення та виконання саме договору про спільну діяльність, не довів також виконання визначених у договорі умов щодо відкриття розрахунковий рахунок для ведення спільної діяльності у банківській установі, ведення окремий податковий та бухгалтерського обліку. Фактично, отримавши у користування, належні позивачу на праві оренди земельні ділянки, відповідач на свій розсуд здійснював права користувача земельними ділянками, без врахування умов договору. На підтвердження таких висновків свідчить також акт приймання-передачі (у якому одна сторона передала, а друга прийняла земельні ділянки) та відсутність у оспорюваному договорі умов та будь-яких доказів на підтвердження узгодження питань щодо розподілу прибутку, витрат або інших питань, які б свідчили про спільні дії учасників договору. Реєстрація ж договору про спільну діяльність у фіскальних органах відбулася тільки після сплину восьми місяців з дати його укладення. Встановлені судом правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем мають ознаки орендних відносин такі як платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Отже, суд прийшов до висновку, що договір про спільну діяльність є удаваним, оскільки містить ознаки іншого договору, який пов'язаний з орендними відносинами щодо земельних ділянок.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Стаття 13 Закону Про оренду землі передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Отже, істотною ознакою орендодавця є наявність у нього права власності на земельну ділянку щодо якої виникають орендні правовідносини. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач не є власником земельних ділянок, які він передав у користування відповідачеві, а є їх орендарем згідно з укладеними з їх власниками цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Отже, оскільки судом було встановлено, що оспорюваний договір був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто договору суборенди. Дотримання вимог щодо укладення договору суборенди, які викладені у статті 8 Закон, зокрема, наявності дозволу орендодавця на передачу орендованої ділянки у суборенду, встановлення відповідності умов та строку дії договорів оренди та договору суборенди, суд не має можливості, оскільки позивачем до матеріалів позову не було надано жодного договору оренди земельних ділянок, тому встановити відповідність договору суборенди вимогами законодавства, які є обов'язковими для такого виду договору у суду немає можливості.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно зі статтею 4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають, серед інших, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Отже, з огляду на те, що право суборенди виникає у суборендаря тільки після державної реєстрації цього права, відповідач без реєстрації свого права (неправомірно) здійснює користування земельними ділянками. Разом з тим, відсутність державної реєстрації такого договору не має наслідком визнання його недійсним.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З огляду на наведені правові норми та встановлені судом обставини справи, суд прийшов до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем 06.09.2017 договір про спільну діяльність є удаваним. Договір, який сторони насправді вчинили є договором суборенди земельних ділянок, водночас суд відмовляє у визнанні його недійсним, у зв'язку із недоведеністю позивачем того, що він суперечить вимогам законодавства, якими урегульовані ці правовідносини.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судових спір покладається на позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене та підписане 04.03.2019.

Суддя О.І.Кучеренко