Рішення

від 04.03.2019 по справі 927/35/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

04 березня 2019 року м. Чернігів справа № 927/35/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФТП 04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 8, корпус 11, літера 7 До Селянського/фермерського/господарства Сірикова Анатолія Володимировича 15600, м. Мена Чернігівської області, вул. Мічуріна, 1 про стягнення 12 498 грн. 50 коп.

СУТЬ СПОРУ:

08 січня 2019 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява (здана для відправки на пошту 22.12.2018р.) Товариства з обмеженою відповідальністю ФТП до Селянського /фермерського/ господарства Сірикова Анатолія Володимировича про стягнення 12 498,50 грн. неустойки за порушення строків доставки вантажу, передбачених договором перевезення вантажів від 07.11.2018р. № ФТП/471.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної доставки товару.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2019р.:

позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі;

постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження;

встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановлено процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - до 11 лютого 2019 року включно.

23 січня 2019 року, у встановлений господарським судом процесуальний строк, відповідачем поданий відзив від 23.01.2019р. на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній не заперечує проти факту укладення 07.11.2018р. договору перевезення вантажів № ФТП/471, проте із заявленими позовними вимогами не погоджується.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на Конвенцію про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року, згідно положень якої прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.

Натомість, на адресу господарства заява від одержувача вантажу щодо прострочення його доставки не надходила, а тому на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення неустойки.

При цьому, щодо нарахування позивачем неустойки (пені), відповідач зазначає, що остання, згідно положень чинного законодавства України, нараховується за неналежне виконання грошового зобов'язання в той час, як предметом вказаного вище договору є надання послуг щодо перевезення вантажів (тобто фактично господарство не має перед позивачем грошових зобов'язань). При цьому, відповідальність у вигляді пені має певні обмеження, передбачені Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , зокрема щодо розміру її нарахування. Крім того, ст. 313 Господарського кодексу України та умовами договору за порушення строків доставки вантажу з вини перевізника передбачена сплата штрафу, а не пені.

Додатково відповідач зазначає, що затримка доставки вантажу пов'язана з форс - мажорними обставинами, які господарство не могло передбачити та вплинути на них (протести жовтих жилетів на території Франції, через яку пролягав маршрут перевезення, та акції протесту власників автомобілів з іноземною реєстрацією на території України).

Також, відповідач зауважує, що він повідомляв в телефонному режимі за телефонними номерами, вказаними у Заявці на перевезення вантажу NOV1689 від 06.11.2018р. до договору ФТП/471 від 07.11.2018р., експедитора (позивача) про наявність форс - мажорних обставин, тобто у спосіб визначений умовами договору.

Позивач у встановлений процесуальний строк відповідь на відзив до Господарського суду Чернігівської області не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Селянське/фермерське/господарство Сірикова Анатолія Володимировича зареєстроване в якості суб'єкта господарювання 13.04.1993р., про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 1 050 120 0000 000184.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

07 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ФТП (Експедитором) та Селянським/фермерським/господарством Сірикова Анатолія Володимировича (Перевізником) був укладений договір № ФТП/471 перевезення вантажів (надалі - Договір).

За умовами Договору (п. 1.1 - 1.4, 2.1, 2.2, 2.5, 9.1 та 10.3), він регулює взаємовідносини сторін при перевезеннях вантажів, що пред'являються до перевезення автомобільним транспортом перевізника по території України та інших держав.

Перевізник згідно умов заявки зобов'язався доставити вантаж до пункту призначення і видати уповноваженій на отримання особі (організації), а Експедитор зобов'язався сплатити вартість перевезення.

Виконуючи зобов'язання за даним Договором, Експедитор виступає перед Перевізником і вчиняє дії в інтересах, за рахунок своїх замовників (вантажовласників), і уповноважений укладати договори, пов'язані з організацією перевезення їх вантажів.

Цей Договір укладено у відповідності з нормами Закону України Про транспортно - експедиторську діяльність № 1955-IV від 01.07.2004р.

Прийом вантажу до перевезення здійснюється на підставі та відповідно до товаротранспортних документів відправника.

Умови виконання конкретних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезення, узгоджуються сторонами в Заявках. Заявка є невід'ємною частиною цього Договору. У разі виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за цим Договором пріоритетними є умови, визначені в Заявці. Заявка вважається підтвердженою, якщо вона підписана уповноваженими Сторонами і скріплена їх печатками.

При виконанні міжнародних перевезень за цим Договором використовуються норми, зокрема Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПГ/CMR) 1956р. із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978р.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019р.

Даний Договір складений українською мовою в 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо - технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні положення щодо договору перевезення вантажу містяться і в ст. 908, 909 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 316 Господарського кодексу України, ст. 929 Цивільного кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про транспортно - експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно - транспортними

документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути, зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR).

06 листопада 2018 року сторонами була погоджена Заявка на перевезення вантажу NOV1689 до договору ФТП/471 від 07.11.2018р. (надалі - Заявка).

У відповідності зі ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно Заявки маршрут перевезення визначений у напрямку Іспанія - Україна; дата та час завантаження - 08.11.2018 на 08:00, час роботи митниці до 14:00; тип митного оформлення CMR; термін доставки вантажу - до 14.11.2018.

Згідно відтиску штампу на міжнародній автомобільній накладній CMR вантаж перетнув митний кордон України 19.11.2018р. і був доставлений в пункт призначення 22.11.2018р., тобто з порушенням строку доставки.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ст. 217, 218 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями ст. 199 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, керуючись передбаченим ст. 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вже було зазначено вище, доставка вантажу була здійснена відповідачем із затримкою на 8 (вісім) днів.

Умовами Договору (п. 5.4, 5.11) передбачено, що Перевізник оплачує Експедитору штраф за порушення строків доставки вантажу, що виникла з вини Перевізника, з розрахунку: при міжнародних перевезеннях: еквівалент 50 дол. США в гривні, з розрахунку за курсом міжбанку на дату прострочення, за кожну добу прострочення на території України, а також еквівалент 60 дол. США в гривні з розрахунку за курсом міжбанку на дату прострочення, за кожну добу прострочення на території інших країн, якщо інше не обумовлено в наданій заявці.

Всі штрафні санкції оплачуються в гривні за курсом НБУ, який діяв у період порушення зобов'язань.

З урахуванням відповідних умов Договору, позивач здійснив нарахування штрафу в загальній сумі 12 498,50 грн. за порушення строків доставки вантажу, зокрема на території іншої держави протягом 5 діб, виходячи з еквіваленту 60 дол. США (згідно з курсом НБУ) за кожну добу прострочення (15.11.2018р. - 1 670,40 грн., 16.11.2018р. - 1 666,20 грн., 17.11.2018р. - 1 666,20 грн., 18.11.2018р. - 1 666,20 грн., 19.11.2018р. - 1 665,00 грн.) та на території України протягом 3 діб, виходячи з еквіваленту 50 дол. США (згідно з курсом НБУ) за кожну добу прострочення (20.11.2018р. - 1 388,00 грн., 21.11.2018р. - 1 388,00 грн., 22.11.2018р. - 1 388,50 грн.).

Отже, за порушення строків доставки вантажу позивачем був нарахований штраф, виходячи з еквіваленту 50/60 дол. США за кожну добу прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу.

Між тим, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення немає; у такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Таким чином, позивач, відповідно до умов Договору та положень чинного законодавства України, має право на застосування до відповідача штрафних санкцій у зв'язку з порушенням останнім строків виконання господарського зобов'язання.

При цьому, за визначенням ст. 230 Господарського кодексу України, нараховані позивачем штрафні санкції відповідають поняттю договірної неустойки і їх застосування не суперечить законодавству, в т.ч. ст. 313 Господарського кодексу України.

Заперечення відповідача щодо необхідності врахування положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в частині обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, судом відхиляється, оскільки даний Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В даному ж випадку, позивачем нарахована неустойка за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання.

Правовідносини, підставою виникнення яких є договір міжнародного перевезення вантажів, регулюються Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів від 19.05.1956р. (зі змінами та доповненнями від 05.07.1978р.) (надалі - Конвенція) до якої згідно Закону України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 01.08.2006р. приєдналась Україна.

Конвенція застосовується до будь - якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтями 17 - 19 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідачем було допущено прострочення господарського зобов'язання шляхом прострочення доставки вантажу. При цьому, відповідач зазначає, що відповідне правопорушення є наслідком форс-мажорних обставин, які господарство не могло передбачити та вплинути на них (протести жовтих жилетів на території Франції, через яку пролягав маршрут перевезення, та акції протесту власників автомобілів з іноземною реєстрацією на території України).

За змістом ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Умовами Договору (п. 6.1 - 6.4) визначено, що сторони звільняються від відповідальності за цим Договором у разі настання форс - мажорних обставин таких, як стихійні лиха, епідемії, епізоотії, страйки, ембарго, дії органів влади і управління, які виникли після укладення договору.

Якщо будь - яка з таких обставин безпосередньо спричинила невиконання зобов'язань в строк, то цей строк подовжується на час дії відповідної обставини.

Факт форс - мажорних обставин повинен бути підтверджений документом, виданим Торгово - промисловою палатою, іншим компетентним державним органом.

Сторона, для якої створилась неможливість виконання своїх зобов'язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок і припинення вищевказаних обставин не пізніше 3 (трьох) днів з моменту їх настання або припинення. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатись на будь - яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.

Загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово - промислових палат в Україні, організаційно - правові форми і напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємовідносин з державою визначаються Законом України Про торгово - промислові палати в Україні .

Статтями 14 та 14 1 цього Закону передбачено, що Торгово - промислова палата України, зокрема засвідчує форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Торгово - промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово - промислові палати засвідчують форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилаючись на неможливість своєчасного виконання взятих на себе договірних зобов'язань щодо своєчасної доставки вантажу, відповідач посилається на форс - мажорні обставини. Однак, на підтвердження даного факту відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів. Зокрема, доказів звернення до Торгово - промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово - промислових палат з метою отримання відповідного сертифікату, а також самого сертифікату про форс - мажорні обставини.

Крім того, відповідачем не подано доказів письмового повідомлення позивача про початок і припинення форс-мажорних обставин, що, виходячи з умов Договору, позбавляє господарство права посилатись на них як на можливу підставу для звільнення від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Посилання відповідача на те, що він повідомляв в телефонному режимі за номерами, вказаними у Заявці на перевезення вантажу, експедитора (позивача) про наявність форс - мажорних обставин, тобто у спосіб визначений умовами договору, виходячи з п. 2.2 Договору, не може бути взято судом до уваги, оскільки в Заявці крім телефонних номерів вказана і адреса електронної пошти ( road@ftpua.com ) за якою можливо направляти письмове повідомлення цілодобово. Тобто, в даному випадку розбіжності у тлумаченні умов договору відсутні.

Також, судом вважаються необґрунтованими доводи відповідача про неможливість застосування до нього заходів відповідальності у зв'язку з непред'явленням до нього протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача останнім відповідної заяви.

Так, згідно ч. 3 ст. 30 Конвенції, прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.

По-перше, умовами договору перевезення вантажів від 07.11.2018р. № ФТП/471 визначено, що виконуючи зобов'язання за даним Договором, позивач виступає перед відповідачем і вчиняє дії в інтересах, за рахунок своїх замовників (вантажовласників), і уповноважений укладати договори, пов'язані з організацією перевезення їх вантажів.

Ця умова договору відповідає положенням Господарського і Цивільного кодексів України, а також Закону України Про транспортно - експедиторську діяльність , які регулюють правовідносини в цій галузі господарювання.

Отже, право пред'явлення вимоги до перевізника у зв'язку з порушенням зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу в даному випадку належить експедитору.

По-друге, нараховані позивачем штрафні санкції не охоплюються поняттям компенсації про яку вказується в ч. 3 ст. 30 Конвенції.

Із аналізу норм Конвенції, зокрема ст. 23, вбачається, що сплата компенсації пов'язана із завданням збитків внаслідок затримки доставки вантажу, в т.ч. якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу.

Натомість, сторонами в Договорі визначена відповідальність і безпосередньо за порушення строків доставки вантажу, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідач у відзиві на позов визначив попередній (орієнтовний) розмір судових витрат в сумі 2 000,00 грн. на професійну правничу допомогу. Однак доказів сплати цих витрат суду надано не було.

Керуючись ст. 173 - 175, 193, 199, 217, 218, 219, 230, 231, 306, 307 та 316 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 205, 526, 530, 546, 610, 612, 626, 629, 909 та 920 Цивільного кодексу України, ст. 74, 129, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Селянського/фермерського/господарства Сірикова Анатолія Володимировича (15600, м. Мена Чернігівської області, вул. Мічуріна, 1, код 14249447) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФТП (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 8, корпус 11, літера 7, код 37888626) 12 498 грн. 50 коп. неустойки та 1 921 грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 04.03.2019р.

Суддя А.С.Сидоренко