Рішення

від 20.02.2019 по справі 305/2336/18

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/2336/18

Провадження по справі №2/305/188/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2019 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: судді - Бліщ О.Б.

секретаря с/з - ОСОБА_1

з участю: позивачки - ОСОБА_2

представника позивачки - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом за своїм покійним чоловіком ОСОБА_6., що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.11.2007 року № 1-3784.

Рішенням сесії комітету ОСОБА_5 народних депутатів. від 20 квітня 1993 року, покійному ОСОБА_6 виділено земельну ділянку загальною площею 0,12 га в користування для обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою с.Косівська Поляна, буд.274.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради ОСОБА_5 народних депутатів. № 3 від 26 лютого 1997 року, покійному ОСОБА_6 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,15 га для обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистих підсобних господарств за адресою с. Косівська Поляна, буд.274.

На відповідних земельних ділянках розміщений житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою с. Косівська Поляна, 274 загальною площею 50,14 кв.м., житловою площею 37,72 кв.м, з надвірними спорудами: сарай 1, сарай 2, вбиральня 3, що належав на праві власності покійному чоловіку Позивачки.

На даний час, відповідний житловий будинок в порядку спадкування отриманий у спільну часткову власність Позивачкою та її дітьми - ОСОБА_6 та ОСОБА_7О.(треті особи по справі).

Відповідно до довідки виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради № 1465 від 08.08.2016 р за громадянами: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканцями м. Рахів, вул. Шевченка, 11, згідно запису по господарської книги № 07, особовий рахунок № 0317-1 числиться земельна ділянка площею 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку №274 в с. Косівська Поляна та земельна ділянка пл.. 0,12 га. для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в селі ОСОБА_8 біля буд. №274.

Враховуючи вищенаведене, з метою реалізації своїх прав на приватизацію земельних ділянок під житловим будинком позивачка звернулась до ОСОБА_5 сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відповідні земельні ділянки, про те, відповідач надав дозвіл на виготовлення технічної документації лише на 0,07га (рішення № 135 від 08.08.2016 року).

Листом від 20 липня 2018 року № 97 відповідач повідомив позивачку про те, що дозволу на іншу частину земельної ділянки не буде надано, оскільки у позивачки відсутнє право на отримання такої ділянки.

Разом з тим, їй було надано копію рішення ОСОБА_5 сільської ради № 132 від 08.08.2016 року Про розширення сільського кладовища пунктом 2 якого передбачено, що ОСОБА_5 сільська рада, вирішила розширити межі сільського кладовища за рахунок земель, які були в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,31 га., яка знаходиться в с.Косівська Поляна, ур. Потічок. Про наявність такого рішення позивачці стало відомо лише у червні 2018 року, що підтверджується датою посвідчення його копії.

Позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. На думку позивачки, вона має безспірне, гарантоване законом право на отримання у власність пропорційно з іншими співвласниками земельних ділянок, загальною площею 0,27га., що надавались у власність та користування попередньому власнику житлового будинку призначені для його обслуговування.

У позові зазначає, що на даний час фактичне розміщення комунального кладовища до житлового будинку позивачки вже є меншим, ніж визначена законом санітарно-захисна зона, а при реалізації оскаржуваного рішення, воно розміщуватиметься майже впритул до нього.

Розширення сільського кладовища за рахунок земельної ділянки, права на яку має позивачка та її діти з порушенням санітарно-захисної зони, є порушенням вимог ст. 114 ЗК України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, а оскаржуване рішення в даній частині підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене, у позовній заяві представник позивачки просить суд винести рішення, яким визнати недійсним та скасувати частину другу Рішення шостої сесії сьомого скликання ОСОБА_5 сільської ради, Рахівського району № 132 від 08.08.16 Про розширення сільського кладовища щодо розширення меж сільського кладовища за рахунок земель, які були в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,31 га., яка знаходиться в с.Косівська Поляна, ур. Потічок. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали,покликаючись на доводи наведені у позовній заяві просять такі задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 ради, сільський голова ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, на його думку оскаржуване рішення жодним чином не порушує права позивачки на земельну ділянку, оскільки таке право за нею в установленому законом порядку не оформлено. Зазначає, що окрім позивачки, при розширенні кладовища було вилучено земельні ділянки ще у п'яти землекористувачів, які жодним чином не заперечували проти цього та рішення не оскаржували. Зазначив, що розширення кладовища є потребою громадян села, і навіть якщо суд скасує оскаржуване рішення, то ОСОБА_5 сільська рада знову прийме аналогічне, оскільки у села є така необхідність. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в судове засідання не з'явилися, надали суду заяви, в яких просять вказану справу розглянути без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять такі задовольнити. .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають значення для справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив.

Нормами статтей 76 - 81 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі

Достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.11.2007 року № 1-3784 ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом за своїм покійним чоловіком ОСОБА_6.

Рішенням ОСОБА_5 сільської ради народних депутатів, від 20 квітня 1993 року, ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку, загальною площею 0,12 га в користування для обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою с.Косівська Поляна, буд.274 (в батьківськім городі під дорогою).

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради народних депутатів №3 від 26 лютого 1997 року, ОСОБА_6, безкоштовно, передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,15 га., для обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистих підсобних господарств, за адресою с. Косівська Поляна, буд.274.

На відповідних земельних ділянках, за адресою с. Косівська Поляна, 274, розміщений житловий будинок, загальною площею 50,14 кв.м., житловою площею 37,72 кв.м, з надвірними спорудами: сарай 1, сарай 2, вбиральня 3, що належав на праві власності нині покійному чоловіку Позивачки - ОСОБА_6

На даний час, вказаний житловий будинок, в порядку спадкування, отриманий у спільну часткову власність позивачкою та її дітьми - ОСОБА_6 , ОСОБА_7, що підтверджується копіями свідоцтв про спадщину та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.11.2007.

Відповідно до довідки виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради № 1465 від 08.08.2016 , за громадянами: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканцями м. Рахів, вул. Шевченка, 11, згідно запису по господарської книги № 07, особовий рахунок № 0317-1 числиться земельна ділянка площею 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку №274 в с. Косівська Поляна та земельна ділянка пл. 0,12 га. для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в селі ОСОБА_8 біля буд. №274.

Як зазначила представник позивачки, ОСОБА_2, з метою реалізації своїх прав на приватизацію земельних ділянок під житловим будинком, звернулась до ОСОБА_5 сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відповідні земельні ділянки, проте, ОСОБА_5 сільська рада надала дозвіл на виготовлення технічної документації лише на 0,07 га.

Листом від 20 липня 2018 року № 97, сільський голова ОСОБА_4 повідомив позивачку ОСОБА_2 про те, що дозволу на іншу частину земельної ділянки не буде надано, оскільки у позивачки відсутнє право на отримання такої ділянки.

ОСОБА_2 ж ОСОБА_2, було надано копію рішення ОСОБА_5 сільської ради № 132 від 08.08.2016 року Про розширення сільського кладовища пунктом 2, якого передбачено, що ОСОБА_5 сільська рада, вирішила розширити межі сільського кладовища за рахунок земель, які були в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6 , на земельну ділянку загальною площею 0,31 га., яка знаходиться в с.Косівська Поляна, ур. Потічок.

Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно вимог ч.2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула знак об'єкта права власності (правова позиція ВСУ, викладена в Постанові від 12.10.2016 року у справі № 6-2225 цс16).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачка має безспірне, гарантоване законом право на отримання у власність пропорційно з іншими співвласниками земельних ділянок, загальною площею 0,27 га., що надавались у власність та користування попередньому власнику житлового будинку, призначені для його обслуговування.

Стосовно розширення кладовища за рахунок земель, які призначені для обслуговування житлового будинку позивачки та її дітей, суд вважає таке розширення незаконним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Статтею 114 ЗК України передбачено, що санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Відповідно до пункту 3.5. "Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99, затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України 01.07.1999 № 28, кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила № 379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об'єктів, що прирівнені до них, має бути не меншою 100 м.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.

Кладовища відносяться до ІІІ класу Санітарно-захисних зон розмір яких складає 300 мерів (Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені Міністерством охорони здоров'я N 173 від 19.06.96).

Проте, на даний час фактичне розміщення комунального кладовища до житлового будинку позивачки вже є меншим, ніж визначена законом санітарно-захисна зона, а при реалізації оскаржуваного рішення, воно розміщуватиметься майже впритул до нього. Розміри відстаней і фактичне місце розміщення земельних ділянок та сільського кладовища відображені в схемах технічної документації на землю.

В аналогічній справі ЄСПЛ Дземюк проти України (Заява № 42488/02) заявник скаржився за статтями 6 та 8 Конвенції на порушення його права на повагу до його житла та приватного життя у зв'язку з облаштуванням біля його житла кладовища та невиконання органами влади судового рішення, яким облаштування кладовища поблизу його будинку було заборонено.

Суд зазначив, що національне законодавство з охорони здоров'я чітко забороняє розміщення кладовища занадто близько до житлових будинків та джерел води. Як видається, найближча межа кладовища розташована за 38 метрів від будинку заявника. Це не можна вважати незначною невідповідністю, а рідше - серйозним порушенням національних норм, зважаючи на те, що фактична відстань є трохи більшою за одну десяту мінімальної відстані, дозволеної такими нормами. Більше того, кладовище є безперервним джерелом можливої небезпеки, а завдана цим потенційна шкода не є такою, яку можна легко виправити або попередити.

За таких обставин суд дійшов висновку, що облаштування та використання кладовища так близько від будинку заявника разом з наступним впливом на довкілля та якість життя заявника досягло мінімального рівня, що вимагається статтею 8 Конвенції, та становило втручання у право заявника на повагу до його житла та приватного і сімейного життя. Суд також вважає, що потенційно шкідливе втручання досягло достатнього рівня серйозності для застосування (встановлення факту порушення) статті 8 Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, розширення сільського кладовища за рахунок земельної ділянки, права на яку має Позивачка та її діти з порушенням санітарно-захисної зони, є порушенням вимог ст. 114 ЗК України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, а оскаржуване рішення в даній частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на вищенаведене суд приходить до висновку, що позивачкою доведено підставність та обґрунтованість позовних вимог, представником ОСОБА_5 сільської ради, жодних доводів на спростування тверджень позивачки не наведено, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України. з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення 704 грн. 80 коп. судових витрат, а саме судового збору сплаченого позивачкою при зверненні з даним позовом до суду, відповідно до квитанції №0521410421 від 14.12.2018.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов зодовольнити.

Визнати недійсним та скасувати частину другу Рішення шостої сесії сьомого скликання ОСОБА_5 сільської ради, Рахівського району №132 від 08.08.2016 року "Про розширення сільського кладовища" щодо розширення меж сільського кладовища за рахунок земель, які були в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,31 га., яка знаходиться в с. Косівська Поляна, ур. Потічок, Рахівського району, Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_5 сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області, код ЄДР 04351357, юридична адреса: 90621, Закарпатська область, Рахівський район, с. Косівська Поляна буд. 254 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_5 704 гривні 80 копійок судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 березня 2019 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.