Рішення

від 05.03.2019 по справі 520/1067/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2019 р. № 520/1067/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії-

В С Т А Н О В И В:

04.02.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому, з підстав бездіяльності, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року включно;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року включно з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач протиправно, на думку позивача, позбавив ОСОБА_1 права на отримання пенсії.

Відповідач, Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія ААД №954361.

Відповідно до довідки № 7196 від 17.04.2018 року позивач є внутрішньо переміщеною особою.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Індустріальному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова.

Індустріальне об'єднане управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова листом №8159/46-0202 від 06.06.2018 року на запит повідомило позивача, що вона перебуває на обліку в управлінні з 01.07.2015 року, як внутрішньо переміщена особа. Також, зазначено, що виплата пенсії з 01.04.2017 року призупинялась до з'ясування, на підставі списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та згідно звірки бази даних в Єдинії інформаційній базі даних про взятих на облік внутрішньо переміщених осіб. Вказано, що витягом з протоколу № 28 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.05.2017 року виплату пенсії згідно з додатком № 4 припинено. Крім того, зазначено, що 17 квітня 2018 року позивач звернулась до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. На підставі витягу з протоколу № 16 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.04.2018 року виплату пенсії згідно з додатком № 5 поновлено. Виплата пенсії позивачу здійснюється з 01.05.2018 року. Зазначено, що відкладена доплата, обчислена з урахуванням постанови України від 25.04.2018 року № 335, за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року у сумі 17939,20 грн. обліковується в управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, заборгованість по виплаті пенсії перед позивачем обліковується з 01.04.2017 року по 31.05.2018 року.

Згідно протоколу наданого Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова позивачу пенсія за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року нарахована, проте не виплачена.

Не погоджуючись із бездіяльністю пенсійного органу щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 1058 встановлено, що Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статтею 49 Закон України № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України № 1058. Доказів прийняття відповідного рішення про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем до суду не надано.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 року, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» .

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» .

Відповідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, є дійсною. Доказів про її скасування відповідачем не надано. Факт того, що позивач не має рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» , відповідачем не доведено.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України» , на відміну від поняття «законодавство України» , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» , питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно протоколу наданого Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова позивачу пенсія за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року нарахована, проте не виплачена.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, керуючись підзаконним нормативно-правовим актом постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", з огляду на наступне.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в наступній редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Наразі такого окремого порядку не існує.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується, однак зазначене право було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено.

За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III від 19.10.2000 року (далі - Закон України № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація, відповідно до ст. 2 вказаного Закону № 2050-III у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема - пенсії.

Згідно з п.2, п.3 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміні їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат)

При цьому суд зазначає, що невиплачена пенсія за минулий період, не зважаючи на виплату її однією сумою, вважається систематичною виплатою з огляду на те, що пенсія прямо передбачена законом як дохід, на який нараховується компенсація у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також є систематичною виплатою, що має виплачуватися позивачу щомісяця. Проте, вказані виплати в внаслідок протиправної бездіяльності органа пенсійного фонду не виплачувалися позивачу в порядку (а саме щомісяця), передбаченому чинним законодавством.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 3, 4 Закону України № 2050-III).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Враховуючи викладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача, для належного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (61091. м. Харків, вул. Харківських Дивизій, б. 18/2, кв. 78) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61082, м.Харків, пр-т Московський, 198/3) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості з пенсії, що утворилась за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року включно.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії, що утворилась за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати пенсії в межах стягнення суми за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.