Постанова

від 10.07.2007 по справі 22/243д/06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/243д/06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 липня 2007 р.                                                                                   № 22/243д/06  

   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.

судді                                        Васищака І.М.

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши  касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                       "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд"

на                     рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2006р. та

                        постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2007р.

у справі           №22/243д/06

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма

                         "Контакт"

до                       1) Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд";

                      2) Товариства з обмеженою відповідальністю

                             "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд"          

про                    визнання недійсним договору міни,

за участю представників сторін:

від позивача: Шаповалова Т.А. (довіреність №27 від 09.07.07),

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: Стребіж С.О. (довіреність від 16.03.07),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Контакт" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд"  і просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати недійсним укладений між відповідачами договір міни від 10.02.2000р. та акт прийому-передачі від 07.04.2000р. до вказаного договору, а також застосувати двосторонню реституцію.

Позовні вимоги обґрунтовані заходженням всіх майнових та немайнових прав ЗАТ "Бердянськбуд" на момент укладення спірного договору у податковій заставі; відсутністю рішення загальних зборів, наглядової ради ЗАТ "Бердянськстрой" на відчуження майна на користь ТОВ "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд"; виконанням зобов'язань за договором міни тільки ЗАТ "Бердянськбуд". Окрім того, позивач посилається на те, що на момент укладення спірного договору відповідач 2 не був власником акцій, які підлягали міні за договором, а також на те, що спірний договір міни від 10.02.2000р, порушує переважне право позивача на викуп орендованого приміщення або всього будинку, надане йому за договором оренди від 25.11.1998р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.12.2006р. (суддя Скиданова Ю.О.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. (головуючий, суддя Мірошниченко М.В., судді Колодій Н.А., Кричмаржевський В.А.), позов задоволено частково: визнано недійсним договір міни від 10.02.2000р., укладений між ЗАТ "Бердянськбуд" та ТОВ "Будівельне підприємство-5 "Заводбуд", та зобов'язано останнього передати ЗАТ "Бердянськбуд" майно (основі фонди), передані ТОВ "Будівельне підримєство-5 "Заводбуд" за актом приймання-передачі акцій ЗАТ "Бердянськбуд" за договором міни від 10.02.2000р. до 31.01.2007р. В іншій частині позову відмовлено.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що договір міни від 10.02.2000р. з боку ЗАТ "Бердянськбуд" підписаний Головою правління з перевищенням своїх повноважень, визначених статутними документами цього товариства. Спірний договір також не відповідає вимогам Закону України "Про власність", оскільки він порушує переважне право позивача на викуп об'єкта нерухомості, що є предметом міни.

Щодо вимоги позивача про застосування реституції, то судами двох інстанцій зазначено, що оскільки спірний договір міни виконаний лише з боку ЗАТ "Бердянськбуд", то застосування реституції має відбутися шляхом зобов'язання відповідача 2 передати відповідачу 1 майно (основні фонди), передані відповідачу 2 за актом приймання передачі акцій ЗАТ "Бердянськбуд" від 07.04.2000р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання вказаного акта приймання-передачі недійсним, суди двох інстанцій виходили з того, що ці вимоги не відповідають способам та шляхам захисту права, встановленим ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, а тому є необґрунтованими.

Не погоджуючись з  вказаними рішенням та постановою, відповідач 2 –ТОВ "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд" звернулося  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач 1 –ЗАТ "Бердянськбуд" надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача 2, в якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що 10.02.2000р. між відповідачами у даній справі був укладений договір міни, відповідно до умов якого відповідач 2 –ТОВ "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд" зобов'язалося передати у строк до 06.04.2000р. відповідачу 1 –ЗАТ "Бердянськбуд" акції ЗАТ "Бердянськбуд", які належать на праві власності відповідачу 2 у кількості 707 шт. вартістю 106 855,0 грн., а відповідач 1 –у строк до 07.04.2000р. передати відповідачу 2 майно, вартість якого пропорційна кількості переданих акцій. Майно передається відповідачу 2 за розподільчим балансом разом з активами та пасивами відповідача 1.

На виконання умов договору міни від 10.02.2000р. між відповідачами складений акт приймання-передачі акцій ЗАТ "Бердянськбуд" про прийняття відповідачем 2 майна відповідача 1. До переліку переданого майна був включений і об'єкт нерухомості за договором оренди від 25.11.1998р., а саме –будинок №4 по вул.Шевченко в м.Бердянську загальною площею 1607,51 кв.м.

Відповідність вказаного договору міни законодавству, чинному на час його укладання, є предметом розгляду у даній справі.

В обґрунтування недійсності договору міни від 10.02.2000р. позивач посилається, зокрема, на те, що він укладений з боку ЗАТ "Бердянськбуд" головою правління з перевищенням повноважень, визначених Статутом, а  також на те, що оскаржуваний договір порушує переважне право позивача на викуп орендованого ним приміщення або всього будинку, наданого йому за договором оренди від 25.11.1998р.

Так, 25.11.1998р. між ЗАТ "Бердянськбуд" (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 34,1 кв.м. в будинку №4 по вул.Шевченко у м.Бердянську.

Пунктом 1.3 вказаного договору сторони передбачили, що враховуючи те, що засновники товариства позивача є акціонерами ЗАТ "Бердянськбуд" і в сукупності володіють 145 акціями останнього, у випадку прийняття рішення власником про продаж об'єкту оренди, позивач має переважне право на викуп орендованого приміщення або всього будинку шляхом виходу зі складу акціонерів ЗАТ "Бердянськбуд".

Зазначений договір оренди укладений строком  на 5 років і набирає чинності з 01.03.1999р. та діє до 01.03.2003р. Якщо після спливу строку дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення договірних зобов'язань, дія договору автоматично продовжується на наступні 5 років (п.1.5 договору).

Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з його юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів,  що підтверджують недійсність оспорюваного договору міни.

Так, вирішуючи спір про визнання договору міни від 10.02.2000р. недійсним, господарський суд повинен був встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання  відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст.48 ЦК УРСР. Відповідно до ч.1 цієї статті, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону. Названою статтею також передбачено особливі наслідки недійсності угод, зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Судами двох інстанцій встановлено, що спірний договір з боку ЗАТ "Бердянськбуд" підписаний головою правління з перевищенням повноважень, наданих йому Статутом товариства.

Відповідно до ст.29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

В силу ст.41 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Відповідно до пунктів 8.4.1., 8.4.5 Статуту ЗАТ "Бердянськбуд", виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльності товариства є Правління, яке вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що відноситься до компетенції Загальних зборів, Ради, ревізійної комісії. Згідно ст.8.5 Статуту Голова правління має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства в рамках Статуту.

Статтею 8.4.7. Статуту визначено, що продаж, обмін основних коштів виробництва здійснюється за рішенням Акціонерної Ради товариства. Особливо великі за вартістю засоби виробництва можуть бути продані або обмінені за рішенням Акціонерної Ради товариства, а також обов'язково Загальних зборів.

Отже, за змістом зазначених вимог Статуту, Голова правління мав право укладали  від імені ЗАТ "Бердянськбуд" спірний договір міни лише при наявності відповідного рішення Акціонерної ради товариства та Загальних зборів про вчинення такої дії.

Між тим, судами двох інстанцій встановлено, що Акціонерною радою ЗАТ "Бердянськбуд" не приймалося рішення про передачу майна за договором міни від 10.02.2000р., а також не вчинялось будь-яких дій, направлених на схвалення цього договору.

Зі змісту ч.1 ст.63 ЦК УРСР вбачається, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі дальшого схвалення угоди цією особою.

За таких обставин, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що договір міни від 10.02.2000р. було укладено від імені ЗАТ "Бердянськбуд"  головою правління з перевищенням своїх повноважень, визначених Статутом, що відповідно до ст.ст.48, 63 ЦК УРСР є підставою для визнання такого договору недійсним.

Окрім того, як на підставу визнання недійсним договору міни від 10.02.2000р. позивач посилається на те, що він порушує переважне право позивача на викуп орендованого ним приміщення або всього будинку, наданого йому за договором оренди від 25.11.1998р.

Так, згідно з п.п. 2, 5 ст.48 Закону України “Про власність” власник може вимагати усунення будь-якого порушення його права. Положення щодо захисту права власності поширюється також і на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання чи з інших підстав, передбачених законом або договором.

Позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів,  може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Відповідно до ст.241 ЦК УРСР, за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше.

Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

В силу ст.242 ЦК УРСР, до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Пунктом 1.3 договору оренди від 25.11.1998р, укладеного між позивачем та ЗАТ "Бердянськбуд", визначено, що у випадку прийняття рішення власником про продаж об'єкту оренди, позивач має переважне право на викуп орендованого приміщення або всього будинку.

Проте, наведене положення договору не було дотримано відповідачем 1, який уклав договір міни, внаслідок чого відбувся продаж орендованого позивачем приміщення іншій особі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний договір міни від 10.02.2000р. порушує право позивача на викуп орендованого ним приміщення або всього будинку, де знаходиться це приміщення, що є порушенням приписів Закону України "Про власність".

Посилання скаржника на неправильне застосування судами ст.217 ЦК України, оскільки, на його думку, спірний договір має бути визнаний недійсним лише в частині передачі орендованого позивачем приміщення, колегія суддів вважає безпідставними з огляду таке.

Відповідно до приписів ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсності частини.

Проте, як правильно встановлено судами договір міни є недійсним в силу підписання його особою з перевищенням повноважень, а відтак він є недійсним в цілому, і не включення до договору міни об'єкту нерухомості, орендованого позивачем, на давало б підстав вважати спірний договір  таким, що відповідає чинному на час його укладення законодавству.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваних рішення та постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство-5" "Заводбуд" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. у справі №22/243д/06 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій