Постанова

від 05.03.2019 по справі 902/532/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року Справа № 902/532/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТАЛ ЛЮКС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року в справі № 902/532/18, повний текст рішення складено 10 грудня 2018 року (суддя В.В. Матвійчук)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІТИН - БІОСФЕРА

до: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТАЛ ЛЮКС

про стягнення 80947,39 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Літин-Біосфера (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інстал Люкс (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваних коштів в сумі 62 491 грн 11 коп. та процентів за користування чужими грошовими котами в сумі 18 456 грн 28 коп.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на укладений 5 червня 2015 року між Позивачем та Відповідачем договір підряду №0605/15, у відповідності до умов якого Відповідач зобов'язувався здійснити роботи по зовнішньому електропостачанню, в тому числі встановлення, налагоджування та підключення комплексної трансформаторної підстанції на об'єкті Позивача, а Позивач зобов'язувався прийняти такі роботи та своєчасно оплатити їх. Пунктом 2.1.2 Договору сторони погодили загальний строк виконання робіт за Договором - до 5 вересня 2015 року. Як вказує Позивач, загальна вартість робіт за Договором, відповідно до пункту 4.1 Договору становила 742000 грн з урахуванням ПДВ. 13 серпня 2015 року, у зв'язку зі збільшенням обсягів робіт, сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до Договору, у відповідності до умов якої Відповідач зобов'язувався, здійснити роботи з перенесення комплексної трансформаторної підстанції. Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди № 3, роботи визначені Додатковою угодою підлягають виконанню в межах загального строку виконання робіт за Договором, тобто до 5 вересня 2015 року.

Також Позивач зазначає, що ним з метою виконання умов Додаткової угоди №3 до Договору, 17 серпня 2015 року було перераховано Відповідачу аванс у сумі 62 491 грн 11 коп., що становить 50% загальної вартості додаткових робіт за Додатковою угодою №3. Проте Відповідач, отримавши передбачену Додатковою угодою №3 суму авансу, в порушення умов Договору та Додаткової угоди №3, так і не приступив до виконання робіт з перенесення КТП. Посилаючись на перерахування Відповідачу авансу у сумі 62491 грн 11 коп на підставі Додаткової угоди № 3 до Договору, зважаючи на розірвання Договору в односторонньому порядку, Позивач вважає, що Відповідач безпідставно утримує грошові кошти Позивача в сумі 62 491 грн 11 коп.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 5 грудня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 62 491 грн 11 коп. безпідставно утримуваних коштів та 18456 грн 28 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 762 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що 16 серпня 2018 року Позивач направив Відповідачу повідомлення № 15 від 16 серпня 2018 року, яким повідомив останнього про дострокове розірвання Договору з 17 серпня 2018 року, а також просив повернути кошти авансового платежу в розмірі 62 491 грн 11 коп. За таких обставин, судом було встановлено факт розірвання з 17 серпня 2017 року Договору підряду.

Разом із тим, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що з моменту розірвання договору у Відповідача припинився обов'язок з виконання робіт, та відпали підстави для отримання та утримування коштів в сумі 62491 грн 11 коп., які Позивач вимагав від Відповідача повернути. Відтак, місцевий господарський зазначив в рішенні, що у Відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України виникло грошове зобов'язання здійснити повернення суми авансового платежу в розмірі 62 491 грн 11 коп..

Також, суд зазначив, що згідно наданого Позивачем розрахунку проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 5 вересня 2015 року по 17 серпня 2018 року складають 18 456 грн 28 коп. Перевіривши зазначений розрахунок судом встановлено, що період нарахування останнім визначено правильно, і розрахунок є арифметично вірним.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, 8 січня 2019 року Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 121-130), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Відповідач у своїй апеляційній скарзі, ухвалюючи рішення у справі суд першої інтснації розглянув справу за відсутності Відповідача та його представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду даної справи. Також, апелянт зазначив, що в матеріалах справи відсутній документ під назвою Технічне завдання , що є додатком до Додаткової угоди № 3 та судом не досліджено питання, які саме роботи не були виконані апелянтом. Апелянт зауважив, що він неодноразово звертався до Позивача про передання йому технічного завдання, однак ніхто нічого йому не передавав, а за відсутності такого завдання на переконання Відповідача додаткові роботи не могли бути виконані. Окрім того, апелянт зауважив, що до даних правовідносин не можна застосовувати положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки, апелянт отримав кошти на підставі Додаткової угоди № 3 до Договору, яку виконати не зміг через відсутність ОСОБА_1 завдання.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року справу № 902/698/18 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Поновлено відповідачу строк на оскарження рішення суду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

28 січня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Позивач вважає рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Також, Позивач просив суд розглянути справу з повідомленням та викликом сторін, для можливості повного з'ясування обставин справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, було відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням сторін (а.с. 162).

4 березня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли заперечення Відповідача на відзив Позивача на апеляційну скаргу Відповідача, в котрих Відповідач зазначив, що ні в додатках до позовної заяви, ні в додатках до відзиву на апеляційну скаргу Позивач ОСОБА_1 завдання не надав, що ставить під сумнів його існування, адже за відсутності такого ОСОБА_1 завдання Відповідач не міг виконати роботи.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 902/698/18 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 22 січня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 902/698/18 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 14 березня 2019 року, та підтверджено вказане в ухвалі від 29 січня 2019 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 5 червня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір підряду № 0605/15 (далі -Договір; а.с. 13-18).

Згідно з предметом даного Договору, Відповідач в порядку та на умовах даного Договору, з використанням власних інструментів та обладнання, зобов'язався на свій ризик виконати та передати Позивачу комплекс робіт по зовнішньому електропостачанню в тому числі встановлення, налагоджування та підключення комплексної трансформаторної підстанції (КТП), а Позивач зобов'язався прийняти і оплатити виконані Відповідачем роботи.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що роботи виконуються на об'єкті, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, на території Осолипської сільської ради (за межами населеного пункту).

У відповідності до пункту 2.1 Договору, Відповідач зобов'язався приступити до виконання Робіт та завершити виконання Робіт у строки, передбачені підпунктами 2.1.1 та 2.1.2 даного Договору.

Відповідно до підпункту 2.1.1 Договору, Відповідач зобов'язався приступити до виконання робіт, передбачених даним Договором, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту перерахування авансового платежу, визначеного підпунктом 4.2.1 Договору.

Згідно підпункту 2.1.2 Договору, роботи повинні бути виконані Відповідачем до 05 вересня 2015 року.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що сума Договору на момент його укладення складає 742000 грн, включаючи ПДВ 20% - 123666 грн 67 коп.

Відповідно до пункту 4.2. Договору, Позивач проводить платежі Відповідачу в наступному порядку: аванс у розмірі 20% від суми Договору, що складає 148 400 грн, включаючи ПДВ - 20% -24 733 грн 33 коп, перераховуються Позивачем протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту укладення Договору.

Між тим підпунктом 4.2.2 Договору визначено, що розрахунки за виконані Роботи, з пропорційним врахуванням суми сплаченого авансу, сплачується Позивачем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт.

За змістом пункту 6.1 Договору, достатнім письмовим повідомленням Позивача про готовність до прийому-передачі виконаних Відповідачем робіт, Сторони вважають подачу Відповідачем відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт.

Відповідно до пункту 6.2 Договору, Позивач упродовж 3 (трьох) робочих днів після отримання від Відповідача акту прийому-передачі виконаних робіт зобов'язаний: прийняти виконані належним чином Роботи, підписати акти прийому-передачі виконаних робіт та повернути Відповідачу один примірник підписаного акту; надати Відповідачу мотивовану письмову відмову в підписанні акту прийому-передачі виконаних робіт. У разі, якщо упродовж 3 (трьох) робочих днів після отримання акту прийому-передачі виконаних робіт Позивач не підпише акт, або (2) не надасть мотивовану письмову відмову у його підписанні, такий акт прийому-передачі виконаних робіт вважається дійсним з одним підписом Відповідача, а Роботи вважаються прийнятими та такими, що виконані належним чином, з належною якістю, та, відповідно, підлягають оплаті у строки, зазначені в Договорі.

Як визначено пунктом 11.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31 грудня 2015 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором, у тому числі і грошових.

Як вбачається з матеріалів справи, 6 липня 2015 року між Позивачем і Відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 19), якою пункт 4.2 Договору викладено у наступній редакції: 4.2 Позивач проводить платежі Відповідачу поетапно у наступному порядку: 4.2.1 Аванс у розмірі 20% від суми Договору, що складає 148400 грн, включаючи ПДВ 20% - 24 733 грн 33 коп, перераховується Позивачем протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту укладення Договору. 4.2.2. Аванс у розмірі 60% від суми Договору, що складає 445 200 грн, включаючи ПДВ 20% - 74200 грн, перераховуються Позивачем до 10 липня 2015 року включно. 4.2.3 Розрахунок за виконані Роботи, з пропорційним врахуванням сум сплачених авансів на підставі підпунктів 4.2.1-4.2.2 Договору сплачується Позивачем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт.

Між тим, 7 липня 2015 року між Сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, якою внесено зміни до розділу 15 Договору щодо місцезнаходження та реквізитів Сторін (а.с. 20).

Поряд з тим, як слідує з матеріалів справи, 13 серпня 2015 року між Сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору (а.с. 21) про наступне.

Як вбачається з пункту 1Додаткової угоди № 3, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт за завданням Позивача, а саме: виконання робіт з перенесення комплексної трансформаторної підстанції (КТП) та опори електропередачі на об'єкті, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, на території Осолинської сільської ради (за межами населеного пункту), викладених в ОСОБА_1 завданні (Додаток № 2 до Додаткової угоди) та Протоколі узгодження договірної ціни на виконання додаткових робіт (Додаток № 1 до Додаткової угоди), вартість яких складає 124 982 грн 22 коп, в тому числі ПДВ 20% - 20 830 грн 37 коп, Сторони домовились пункт 4.1 та підпункт 4.1.1 Договору викласти в наступній редакції:

4.1 Загальна сума Договору складає: 866 982 грн 22 коп, в тому числі ПДВ 20% - 144 497 грн 04 коп.

4.1.1 Сума Договору визначена на підставі Додатку № 1 до Договору - Протокол узгодження договірної ціни на виконання робіт та Додатку № 1 до Додаткової угоди № 1 до Договору - Протокол узгодження договірної ціни на виконання додаткових робіт .

Пунктом 2 Додаткової угоди № 3 визначено, що за цією Додатковою угодою Позивач перераховує аванс на виконання додаткових робіт, визначених у пункті 1 Додаткової угоди, у розмірі 50% вартості додаткових робіт, що становить 62 491 грн 11 коп., враховуючи ПДВ 20% - 10 415 грн 19 коп, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту її підписання.

Як визначено пунктом 3 Додаткової угоди № 3, розрахунок за виконані Відповідачем додаткові роботи, з пропорційним врахуванням суми сплаченого авансу, сплачується Позиваче протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання відповідних актів прийому-передачі виконаних робіт.

У відповідності до пункту 4 Додаткової угоди № 3 роботи, визначені даною Додатковою угодою, повинні бути виконані Відповідачем у відповідності до Додатку № 2 до цієї Додаткової угоди - Технічне завдання , в межах загального строку виконання Робіт за Договором, встановленого у підпункті 2.1.2 Договору.

Згідно пункту 8 Додаткової угоди № 3, дана Додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами, скріплення її печатками та є невід'ємною частиною Договору.

Також, пунктом 9 Додаткової угоди № 3 визначено, що додатки до цієї угоди, які є її невід'ємною її частиною: Додаток № 1 - Протокол узгодження договірної ціни на виконання додаткових робіт; Додаток № 2 - Технічне завдання.

Як свідчать первинні документи, що долучені до матеріалів справи, Позивачем, на виконання пункту 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 6 липня 2015 року перераховано Відповідачу аванс, а саме: 11 червня 2015 року за платіжним дорученням № 46 перераховано 148400 грн; 8 липня 2015 року за платіжним дорученням № 53 перераховано 445 200 грн (а.с. 23-25).

13 серпня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (комплекс робіт по зовнішньому електропостачанню в т.ч. встановлення, налагоджування та підключення комплексної трансформаторної підстанції (КТП)) згідно Договору, загальна вартість яких склала 742000 грн.

Розрахунок за виконані роботи, що відображені в акті прийому-передачі робіт від 13 серпня 2015 року Позивачем проведено 19 серпня 2015 року згідно платіжного доручення № 78 на суму 148400 грн (а.с. 66).

Усі вищеописані первинні докази на переконання колегії суддів свідчить про виконання Відповідачем зобов'язань за Договором по комплексу робіт по зовнішньому електропостачанню в тому числі встановлення, налагоджування та підключення комплексної трансформаторної підстанції (КТП), а відповідно Позивачем своїх зобов'язань за Договором по проведенню розрахунків за виконані роботи.

На виконання пункту 2 Додаткової угоди № 3 Позивачем 17 серпня 2015 року перераховано Відповідачу аванс в сумі 62 491 грн 11 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 77 від 17 серпня 2015 року (а.с. 26).

21 червня 2018 року Позивачем на адресу Відповідача направлено претензію № 5 від 12 червня 2018 року, в якій Позивач вимагав, в строк до 30 червня 2018 року, повернути кошти, в сумі раніше сплаченого авансу за Додатковою угодою № 3 до Договору - 62 491 грн 11 коп (а.с. 27).

Дана претензія, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 03146 04285814, Відповідачем отримана 2 липня 2018 року (а.с. 28), проте залишена без відповіді та без задоволення.

16 серпня 2018року Позивачем направлено на адресу Відповідача повідомлення № 15 від 16 серпня 2018 року про розірвання Договору в односторонньому порядку з 17 серпня 2018 року (а.с. 29; доказ направлення на а.с. 30). Вказане повідомлення направлено рекомендованим листом о описом вкладення.

Окрім того, Позивачем у випуску газети Вінниччина від 12 вересня 2018 року було опубліковано оголошення про розірвання Договору підряду № 0605/15 в односторонньому порядку на підставі пункту 2 статті 849 Цивільного кодексу України та підпункту 1 пункту 11.3 Договору, у зв'язку з невиконанням умов Договору (а.с. 73).

Позивач, посилаючись на те, що виходячи з положень підпункту 2.1.2 Договору, визначені Додатковою угодою № 3 роботи повинні бути виконані в строк до 5 вересня 2015 року, однак Відповідачем не виконано роботи, обумовлені Додатковою угодою № 3, звернувся до суду за захистом, порушеного на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення безпідставно утримуваних коштів в сумі 62 491 грн 11 коп. та процентів за користування чужими грошовими котами в сумі 18 456 грн 28 коп.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 317 Господарського кодексу України, загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною 2 статті 837 Цивільного кодексу України, договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями статті 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з частиною 1 статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналізуючи встановлені обставини справи на предмет їх відповідності позовним вимогам щодо застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, в правовому полі норм діючого законодавства України, дія котрих направлена на регулювання зобов'язальних відносин, судова колегія зазначає наступне.

Обумовлені Додатковою угодою № 3, відповідно до підпункту 2.1.2 Договору, роботи повинні бути виконані в строк до 5 вересня 2015 року.

Відповідно до положень частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право в будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 1 пункту 11.3 Договору, Договір можу бути розірваний Позивачем в односторонньому порядку у випадку, якщо Відповідач не приступив до виконання Робіт за Договором протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту, визначеного пунктом 2.1 Договору.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, колегія суддів вважає, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору можливим є виконання Відповідачем свого обов'язку по Договору.

Враховуючи наведені положення законодавства, колегія суддів констатує, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за ним.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

У свою чергу, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи із змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

З урахуванням наведених норм кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно . Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року № 910/19775/17 та Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15,

Як вказано вище у даній судовій постанові в зв'язку із невиконанням Відповідач своїх зобов'язань по Додатковій угоді № 3 щодо виконання додаткових робіт, Позивач 16 серпня 2018 року Позивач направив Відповідачу повідомлення № 15 від 16 серпня 2018 року яким повідомив останнього про дострокове розірвання Договору з 17 серпня 2018 року, а також просив повернути кошти авансового платежу в розмірі 62 491 грн 11 коп (а.с. 29, доказ направлення на а.с. 30).

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За таких обставин, виходячи із законодавчо закріпленого права сторони в розрізі пункту 11.3 Договору, колегія суддів констатує факт розірвання з 17 серпня 2018 року Договору.

Разом із тим, колегія суддів прийшла до висновку, що з моменту розірвання договору у Відповідача припинився обов'язок з виконання робіт, та відпали підстави для отримання та утримування коштів в сумі 62491 грн 11 коп, які Позивач вимагав від Відповідача повернути як претензією № 5 від 12 червня 2018 року та повідомленням № 15 від 16 серпня 2018 року.

Підсумовуючи усе вищеописане, розглядаючи дані правовідносини саме в правовому полі застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскільки між сторонами у справі договірні відносини було розірвано (з огляду на невиконання своїх зобов'язань Відповідачем), а відтак відпала підстава на якій було набуте дане майно (кошти), тому апеляційний господарський суд приходить висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача щодо витребування грошових коштів саме відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно утримуваних.

Також не заслуговують на увагу, посилання Відповідача на статтю 877 Цивільного кодексу України щодо забезпечення його відповідним матеріалом, будівельним майданчиком та технічною документацією.

Оскільки, поле застосування даної норми це відносини з приводу будівництва нового об'єкта, а не виконання додаткових робіт щодо перенесення комплексної трансформаторної підстанції, що передбачено в даному випадку Додатковою угодою № 3.

За таких обставин, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 62 491 грн 11 коп безпідставно утримуваних грошових коштів підлягає до задоволення, а відтак суд задовольняє дану позовну вимогу, а відтак суд задовольняє дану позовну вимогу.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується заявлених Позивачем вимог про стягнення 18 456 грн 28 коп. процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що: Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10 (десять) % річних у випадку коли Позивач перерахував Відповідачу авансовий платіж, а останній не розпочав та/або не виконав у строк Роботи, що призвело до розірвання Договору; у цьому випадку проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються з моменту перерахування Позивачем авансового платежу .

Позивачем на підтвердження пункту 2 Додаткової угоди № 3 було перераховано авансовий платіж на виконання додаткових робіт платіжним дорученням від 17 серпня 2015 року на суму 62 491 грн 11 коп. із призначенням платежу "Передоплата за виконання робіт з перенесення комплексу трансформаторної підстанції (КТП) згідно Договору підряду № 0605/15 від 5 червня 2015 року " (а.с. 26).

Згідно наданого Позивачем розрахунку проценти за користування чужими грошовими коштами було нараховано за період з 5 вересня 2015 року (дана перерахування авансового платежу Відповідачу) по 17 серпня 2018 року складають 18 456 грн 28 коп. (дата звернення Позивача до суду з відповідним позовом).

Апеляційний господарський суд констатує, що проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Із системного аналізу вищеописаних статей вбачається, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

З огляду на усе описане вище в даній судовій постанові, здійснивши перерахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами, в площинні діючого пункту 8.5 Договору, в межах періоду нарахуваня таких відсотків, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 18 456 грн 28 коп відсотків за користування чужими грошовими коштами, згідно пункту 8.5 Договору, є обґрунтованими та підставними, а тому підлягають до задоволення.

Дане вчинено й місцевим господарським судом, відтак, рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін і в цій частині.

При цьому, колегія суддів відхиляє заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо того, що підставою невиконання ним додаткових робіт було не отримання від Позивача ОСОБА_1 завдання, з огляду на наступне.

По-перше, пунктом 5 Додатковї угоди № 3 визначено, що підписанням цієї додаткової угоди сторони засвідчують надання Позивачем Відповідачу фронту робіт за цією Додатковою угодою, що повністю нівелює твердження Відповідача стосовного того, що він не міг приступити до виконання додаткових робіт з огляду на відсутність їх переліку та конкретизації, а саме ОСОБА_1 завдання.

По-друге, самою ж Додатковою угодою № 3 (а саме пунктом 9) передбачено як додаток № 2 до даної угоди Технічне завдання, тобто підпсиавши дану угоду та скріпивши її підписами, Відповідач погодився з її змістом та умовами, зокрема, й щодо того, що йому було передане Технічне завдання.

По-третє, підпунктом 2.1.1 Договору визначено, що Відповідач приступає до виконання робіт, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту перерахування авансу, без обумовлення для цього обов'язковості отримання ним ОСОБА_1 завдання (як наполягає Відповідач).

По-четверте, Відповідачем в підтвердження своєї позиції, щодо направлення для Позивача листів з вимогами про передачу ОСОБА_1 завдання, не було долучено до матеріалів справи будь-яких доказів щодо самого направлення листів (що вказує на те, що Відповідачем доведено суду лише факт виготовленя даних листів).

Також не заслуговують на увагу, посилання Відповідача на статтю 877 Цивільного кодексу України щодо забезпечення його відповідними будівельними матеріалами, будівельним майданчиком та технічною документацією, оскільки, поле застосування даної норми це відносини з приводу будівництва нового об'єкта, а не виконання додаткових робіт щодо перенесення комплексної трансформаторної підстанції, що передбачено в даному випадку Додатковою угодою № 3.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі відносно того, що Відповідач був неналежно повідомлений про дату та час судового розгляду справи та не зміг скористатися своїм правом щодо подання доказів та пояснень по справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв копії ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 42), ухвали про відкладення підготовчого засідання (а.с. 77), ухвали про продовження підготовчого провадження від 16 жовтня 2018 року (а.с. 90) та прийняте за наслідками розгляду спору рішення на адресу Відповідача: 21001, Вінницька область, м. Вінниця, площа Жовтнева, будинок 1, офіс 809 (згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Код ЄДРПОУ 38394326; а.с. 34-37), яка зазначена у позовній заяві, вказане відправлення були повернуті на адресу суду з посиланням органу поштового зв'язку на те, що за закінченням терміну зберігання (а.с. 42,77,92).

При цьому, як вбачається з усього вищевстановленого в даній постанові, докази, які б вказували на необхідність прийняття іншого судового рішення, ніж те, що прийняте місцевим господарським судом, Відповідачем не подано і суду апеляційної інстанції (докази, що подані не призводять до прийняття іншого рішення).

В той же час суд констатує, що відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Судова колегія звертає увагу, що підтвердженням того, що Відповідач був належним чином повідомлений про те, що Позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду з огляду на невиконання Відповідач своїх зобов'язань по Договору, є й докази направлення Позивачем позовної заяви та всіх документів долучених до неї Відповідачу, а саме накладна від 23 серпня 2018 року та опис вкладення до цінного листа із описом документів (а.с. 10-11).

Поряд з тим, судова колегія констатує, що частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Таким чином, на переконання колегія суддів апелянт був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала Відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом першої інстанції в ухвалі про порушення провадження строк.

В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з процесуальними документами по даній справі та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Окрім того, апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що місцевим господарським судом сторони не викликалися до суду, тобто явка учасників справи в судові засідання судом першої інстанції обов'язковою не визнавалась.

Також, колегія суддів зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 7 липня 1989 року в справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Водночас, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що сторони зобов'язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються їх безпосереднього, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Все вищевказане вказує на відсутність в діях місцевого господарського суду процесуальних порушень, котрі б стали підставою для скасування оспорюваного судового рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд повністю задовольняє позовні вимоги Позивача, а відтак залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТАЛ ЛЮКС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року в справі № 902/532/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року в справі № 902/532/18 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 902/532/18 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.