Рішення

від 01.03.2019 по справі 146/1086/18

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/1086/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"01" березня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі головуючого - судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Томашпіль справу ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересована особа: Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області

вимоги заявника: про встановлення факту перебування на утриманні

представник заявника: ОСОБА_2

свідки: ОСОБА_3

ОСОБА_4

Виклад позиції заявника та заінтересованої особи.

23 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цією заявою, в якій просить встановити факт її перебування з 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року на утриманні ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с.Липівка Томашпільського району Вінницької області.

Дану заяву обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6.

Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй земельну частку (пай) у землі, що розташована на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, відповідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0403695.

Заявник вказує, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_6, оскільки була непрацездатною-пенсіонером, і після її смерті залишилася єдиним спадкоємцем.

В зв'язку з тим, що даний факт має для заявника юридичне значення і впливатиме в подальшому на оформлення спадщини, тому з цією заявою вона вимушена звернутись до суду.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 7 вересня 2018 року відкрито окреме провадження у даній справі, справу призначено до слухання на 17 січня 2019 року на 09-00 годину.

10 вересня 2018 року направлено запит до Державного нотаріального архіву Вінницької області для перевірки наявності чи відсутності спадкової справи після померлої ОСОБА_6

3 жовтня 2018 року отримано відповідь Державного нотаріального архіву про відсутність спадкової справи після померлої ОСОБА_6

17 січня 2019 року сільський голова Липівської сільської ради подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без представника сільської ради.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 17 січня 2019 року відкладено розгляд справи на 08-30 годину 1 березня 2019 року, викликано на розгляд справи свідків.

1 березня 2019 року сільський голова Липівської сільської ради подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без представника сільської ради.

1 березня 2019 року стороною заявника додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7, Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у заяві, попросили їх задовольнити. Заявник пояснила, що на момент смерті ОСОБА_6 їй було 21 рік та вона перебувала на утриманні ОСОБА_6, яку обходила, купувала їй ліки за її ж пенсію, платила комунальні послуги, а після смерті хоронила її.

Представник заінтересованої особи -Липівської сільської ради у судове засідання не з'явився, однак сільський голова подав до суду заяву, в якій просить справу слухати у відсутності їхнього представника, не заперечують у задоволенні заяви.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_6, оскільки була малою і жила з батьком та ОСОБА_6 Зарплата у заявниці була малою, а у ОСОБА_6 пенсія складала більше 70 карбованців, а потім біля 120 гривень. На момент смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 була працездатною і ходила в школу на роботу.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що на день смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 працювала уже біля року. ОСОБА_1 обходила ОСОБА_6, а потім хоронила. ОСОБА_1 отримувала досить малу заробітну плату, однак яка різниця була між зарплатою ОСОБА_1 та пенсією ОСОБА_6 свідку не відомо. Свідок вважає, що основним джерелом засобів для існування ОСОБА_1 була пенсія ОСОБА_6, однак на момент смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 була повнолітньою та працездатною, а саме працювала в школі.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення заявника та її представника, пояснення свідків, розглянувши заяву заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

На підставі п. 2 ч. 1 ст.315 ЦПК може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для: 1) одержання свідоцтва про право на спадщину, 2)призначення пенсії чи 3) відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Повне утримання, згідно матеріалів судової практики, означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходу, то слід встановити чи була допомога постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання непрацездатною особою пенсії, ні її окреме проживання від спадкодавця не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.

Суб'єктами звернення до суду із заявами про встановлення факту перебування особи на утриманні можуть бути фізичні особи, в яких на підставі чинного законодавства у разі встановлення факту виникає відповідне право, чи їх представники.

Цей факт може бути встановлений судом у разі відсутності документа про його підтвердження, виданого органами виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи в разі відмови у його видачі та при одержанні документа, що не підтверджує факт перебування громадянина на утриманні. Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення в судовому порядку факту перебування на утриманні.

До заяви про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, в якій зазначається мета цього встановлення, можуть надаватися:

1) докази, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового й особистого характеру);

2) докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним і постійним джерелом його існування (корінці поштових переказів, квитанції та інші документи, що свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника);

3) довідка із ЖЕКу або сільської ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, однак йому в цьому було відмовлено через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні;

4) документи, які свідчать про те, що заявник є членом сім'ї померлого (крім спадкування за ч. 2 ст. 1265 ЦК утриманцю не потрібно доводити, що він є членом сім'ї померлого) - копія свідоцтва про шлюб, народження, усиновлення тощо;

5) документи, які встановлюють, що заявник був неповнолітньою або непрацездатною особою, не був членом сім'ї спадкодавця, але перебував на утриманні останнього не менше п'яти років та одержував від нього матеріальну допомогу, що була єдиним джерелом засобів до існування (копія свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази);

6) копія свідоцтва про смерть годувальника.

Визначивши відповідну мету встановлення факту знаходження на утриманні померлої особи, визначають заінтересовані особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Судом встановлено, що до суду звернулася заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.3).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с.Липівка Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_6, 1940 року народження (а.с.4).

Тобто на день смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 було 22 роки, відповідно ОСОБА_1 була особою працездатною.

Відповідно до довідки Липівської сільської ради № 483 від 25.06.2018, ОСОБА_1 в 1997 році працювала двірником в Липівській ЗОШ І-ІІІ ступенів (а.с.6).

Відповідно до довідки Липівської сільської ради № 416 від 01.06.2018, ОСОБА_1 дійсно проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, вели спільно господарство, ОСОБА_1 здійснювала поховання за власний рахунок, проживали разом з кінця 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року; ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_6 з кінця 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.7).

Факт спільного прожтвання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 підтверджується і випискою з погосподарської книги Липівської сільської ради за 1996-2000 роки (а.с.8).

Відповідно до ст. 531 ЦК УРСР 1963 року, чинної на час відкриття спадщини, встановлено, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Відповідно до листа Верховного суду України від 01.01.2012 р. Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення , виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце. Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення: заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.05.1995 року № 5, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди якщо допомога, яка надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заробітку, пенсії, стипендії інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи яка надавала утримання.

При вирішенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним не менше одного року.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування непрацездатні особи-це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття „повнолітні непрацездатні діти", ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії „непрацездатні" інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний". Так, до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.

У ст. 6 Сімейного кодексу України зазначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Закон України Про зайнятість населення надав визначення поняттю працездатна особа , відповідно до якого - це особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності.

Згідно постанови Правління Пенсійного фонду України №13-1 від 07.07.2014 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 липня 2014 року за №895/25672 "Про внесення змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме п. 2.11 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки органів місцевого самоврядування, або довідки про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), видані згідно із вимогами статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". У разі неможливості надати такі документи, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

Стороною заявника було надано суду лише докази спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Довідку Липівської сільської ради від 01.06.2018, в якій зазначається, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_6 з кінця 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, суд не може сприймати, як доказ перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_6, оскільки ніякими іншими доказами даний факт не підтверджено.

З наданого стороною заявника Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя вбачається, що 4 березня 1992 року ОСОБА_6 уклала шлюб із ОСОБА_7, після чого взяла прізвище ОСОБА_1, однак відповідно до свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6, тобто дані документи містять розбіжності у прізвищах.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_6 не менше одного року до смерті останньої.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи на момент смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 виповнилося 21 рік, тобто остання була повнолітньою та працездатною. Сам факт проживання спільно в одному будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не свідчить про те, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у ОСОБА_6 Заявницею також не надано доказів, що вона потребувала постійного стороннього догляду, опіки, турботи, матеріального забезпечення і що ОСОБА_6 була спроможна її надати. Також в судовому засіданні не здобуто доказів про те, що ОСОБА_6 дійсно надавала допомогу ОСОБА_1 і така допомога була постійним та основним джерелом засобів для існування останньої.

Посилання заявника та свідка ОСОБА_4 на те, що перебування на утриманні ОСОБА_1 у ОСОБА_6 було основним і постійним джерелом засобів до існування є голослівними та не підтверджені жодними доказами.

За таких обставин суд рахує, що сторона заявника не довела обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_6, тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні слід відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч.7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведене, суд залишає понесені заявником судові витрати за заявником.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008, ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, п.1, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.1995, ст. 15 ЦК України, ст. 531 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 4, 13, 81, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересована особа Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області про встановлення факту перебування на утриманні відмовити повністю.

Судові витрати залишити за заявником ОСОБА_1

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

заявник: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий 17.06.2002 Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1;

заінтересована особа: Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області, Код ЄДРПОУ 04330929, КОАТУУ 0523982601, адреса: 24205, Вінницька область, Томашпільський район, с.Липівка, вул. Леніна, 1.

Суддя: О. В. Пилипчук

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 1 березня 2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 4 березня 2019 року.