Рішення

від 05.12.2018 по справі 367/4086/17

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4086/17

Провадження №2/367/2807/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2018 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді - Карабаза Н.Ф.,

при секретарі - Когут К.В.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 р. № 1777/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Садовій, 52 в смт. Коцюбинське ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449651 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0056, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті серії ЯЗ № 449651 на право власності на земельну ділянку було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить - 45165,00 грн.

Рішеннями Апеляційного суду Київської області від 30.07.2014 р. та Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 р. визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1777/25-5 та Державний акт га право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449651.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 р. № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0056 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначає, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 р., спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 р. № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.

Просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0056, вартістю 45165 гривень. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача прокуратури Київської області прокурор - Книгиницька З.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.

Представник третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності.

Представник третьої особи по справі - Національного природного парку Голосіївський в судове засідання не з'явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, оглянувши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 р. № 1777/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Садовій, 52 в смт. Коцюбинське ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449651 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0056, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 на підставі договорі купівлі-продажу від 30.04.2009 року про, що було здійснено напис на державному акті на право власності на земельну ділянку. Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить - 45165,00 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 р. та рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.07.2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449651, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1

Вищевказаними рішеннями суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 р. № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0131 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначає, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.14 р., спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 р. № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 2, 3 п. г ст. 152 Земельного кодексу України Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст. 17 Лісового кодексу також встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Частиною четвертою ст. 17 Лісового кодексу передбачено, що право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Крім цього, вищевказаною Постановою роз'яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що у разі, якщо майно відчуджене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала право його відчуджувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам, право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права, особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно, якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 29.06.2016р. (справа №6-1376цс16), яка відповідно до вимог ст.360-7ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, викладене, а також, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1, рішення Коцюбинської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у власність скасовано, суд вважає, що витребувати її в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях, викладених по справі №6-3089цс15 зазначив, що згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, норми статей 1212 та 388 ЦК України можуть застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання або збереження майна без достатньої правової підстави. При цьому підстави застосування положень статті 1212 ЦК України є більш широкими, ніж статті 388 цього Кодексу. Наявність підстав для витребування майна за статтею 388 ЦК України не виключає застосування положень статті 1212 цього Кодексу в частині, що не суперечать положенням статті 388 ЦК України.

Враховуючи викладені обставини суд задовольняє позов позивача та витребовує із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером: 3210946200:01:042:0056, вартістю 45165 грн.

Оскільки, позов задоволений у повному обсязі, то із відповідача на користь позивача суд стягує понесені судові витрати у суммі 1600,00 грн.

На підставі ст. 19 Конституції України,ст.388 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 81, 84, 141, 259, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером: 3210946200:01:042:0056, вартістю 45165 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір у розмірі 1600 грн.

Рішення постановлено в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 05 грудня 2018 року.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Ф. Карабаза