Рішення

від 04.03.2019 по справі 826/9135/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2019 року № 826/9135/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень встановив:

Приватне акціонерне товариство "Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 року №00003451402;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 року №00003441402.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатом проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства "Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" (надалі - Товариство), на підставі акту перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608, який містив висновки посадових осіб відповідача про порушення Товариством пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Товариством подавались до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - ГУ ДФС у м. Києві) та Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України) заперечення та первинна скарга, однак згідно отриманого 03.04.2018 року та 04.06.2018 року примірників рішення Про розгляд заперечень від 02.04.2018 року за вих. №13180/10/26-15-14-02-03 та рішення Про результати розгляду скарги від 29.05.2018 року за вих. №18642/6199-99-11-01-01-25, у задоволенні вимог позивача відмовлено.

При цьому, позивач вказав на те, що документальна позапланова виїзна перевірка Товариства, за результатами якої відповідачем складено вищезазначений акт перевірки та в результаті винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, проводилась за відсутності на те відповідних підстав, передбачених підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки наказ від 23.02.2018 року №2918 на проведення даної перевірки не відповідав вимогам чинного законодавства.

Зокрема, в наказі від 23.02.2018 року №2918 про проведення позапланової виїзної перевірки відповідач в якості правової підстави для проведення перевірки вказав підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а саме надання документів не в повному обсязі на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 19.07.2017 року №22350/10/26-15-14-02-03, однак відповідь на вказаний запит була надана позивачем листом від 04.08.2017 року №04/08, в якому Товариство детально описало характер взаємовідносин щодо предмету листа-запиту інформації та надало копії усіх документів, що були в наявності. Відповідно, як зазначає позивач, Товариство виконало свій обов'язок, передбачений підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, отже не порушило вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а відповідач, таким чином, не набув права на призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства.

Тобто, як стверджує позивач, відповідач не надавши відповідної оцінки викладеним у листі Товариства обставинам, прийняв безпідставне рішення про проведення перевірки Товариства всупереч вимогам чинного законодавства.

Окрім того, на думку позивача, наведений в акті перевірки висновок про допущення Товариством порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ґрунтувався на хибних висновках посадових осіб відповідача, а саме стосовно відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Вінстей" щодо придбання лігроїно-газойлевої фракції, оскільки більшість доказів про порушення Товариством податкового законодавства фактично базувались на порушеннях, допущених сторонніми особами, тобто іншим платником податків - контрагентом позивача, а не власне самим Товариством.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, зокрема з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Так, відповідачем у відзиві, серед іншого, зазначено, що перевіркою згідно наданих документів встановлено придбання Товариством у ТОВ "Вінстей" (код 40535373) лігроїново-газойлевої фракції, а саме: рахунок-фактура від 23.09.2016 року №2309-16, номенклатура - лігроїно-газойлева фракція в кількості 13400,0 л на загальну суму 170180,00 грн., в т.ч. ПДВ 28363,33 грн.; рахунок-фактура від 08.11.2016 року №10, номенклатура - лігроїно-газойлева фракція в кількості 13400,0 л на загальну суму 306000,00 грн., в т.ч. ПДВ 51000,00 грн.

Відповідно рахунків-фактур ТОВ "Вінстей" на адресу Товариства виписано видаткові та податкові накладні.

Зі сторони ТОВ "Вінстей" видаткові та податкові накладні підписано ОСОБА_1 (НОМЕР_1).

Згідно інформації, отриманої ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що старшим оперуповноваженим з ОВС ВОВЕЗ ОУ ГУ ДФС у м. Києві в ході проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження від 12.12.2016 року №32016100010000028 допитано громадянку ОСОБА_1, яка згідно даних АІС "Податковий блок" під час взаємовідносин із Товариством була засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ "Вінстей".

Згідно протоколу допиту свідка, громадянка ОСОБА_1 надала пояснення, що зареєструвала ТОВ "Вінстей" за грошову винагороду, без мети зайняття фінансово-господарською діяльністю та до зазначеного підприємства не має жодного відношення. Договорів, контрактів від ТОВ "Вінстей" не укладала. Бухгалтерську та податкову звітність ТОВ "Вінстей" не формувала та не подавала, товарів, робіт, послуг не надавала та не отримувала, печаток не виготовляла. Статутний фонд ТОВ "Вінстей" не формувала.

Також відповідачем зазначено, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру судових рішень, наявний вирок Печерського районного суду міста Києва у справі №757/41384/17-к, згідно якого вказану особу визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27 частини першої статті 205 Кримінального кодексу України.

Таким чином, виходячи з наявної інформації, відповідачем з'ясовано документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки не підтверджується отримання Товариством відповідних товарів від ТОВ "Вінстей".

Посилаючись на практику Верховного Суду України, Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України відповідач наголосив на тому, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення неуповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Враховуючи думку сторін та заявлене клопотання, суд ухвалив подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі підпункту 78.1.4, пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у м. Києві від 23.02.2018 року №2918, направлень від 23.02.2018 року №199/26-15-14-02-03 та №200/26-15-14-02-03, уповноваженими особами відповідача проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства (код 32163608) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Вінстей" (код 40535373) за вересень, листопад 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 51000,00 грн., в тому числі по періодам: за листопад 2016 року на суму 51000,00 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 28363,00 грн., в тому числі по періодам: за вересень 2016 року в сумі 28363,00 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608, на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 03.04.2018 року №00003451402 та №00003441402.

У поданому запереченні від 19.03.2018 року за вих. №19/03 на акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608 Товариством, серед іншого, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 31.01.2011 року у справі №21-47а10, зазначено, що представниками ДФС не було взято до уваги, що відповідальність та негативні наслідки за порушення вимог законодавства у галузі оподаткування несе саме той платник податків (саме та особа), який припустився такого порушення, а відповідно якщо контрагент Товариства не виконав свого зобов'язання подати податкову звітність, або зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а оскільки зазначена відповідальність стосується кожного платника податку окремо і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, невиконання контрагентом Товариства свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету не є підставою для позбавлення останнього права на формування власного податкового кредиту, згідно отриманих, належним чином оформлених податкових накладних, за якими сума ПДВ входить до складу договірної суми, фактично сплаченої контрагенту за придбаний товар.

Також, позивач вказав на те, що для здійснення господарської операції щодо продажу товару не має необхідності володіти необхідною матеріально-технічною базою та значним обсягом кваліфікованих працівників, оскільки такі операції можуть здійснюватись і однією особою з використанням послуг посередників на підставі договорів про надання послуг/виконання робіт.

Зазначено, що у вказаному акті перевірки відсутні висновки щодо невідповідності наданих до перевірки бухгалтерських документів Товариства вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а отже зроблено висновок, що представниками ДФС не досліджувалась реальність взаємовідносин Товариства з ТОВ "Вінстей".

Щодо твердження посадових осіб фіскального органу про відсутність у Товариства достатньої розумної обережності при укладенні договорів з ТОВ "Вінстей" позивач зазначив, що представниками Товариства на момент здійснення господарської операції була перевірена цивільна правоздатність і дієздатність ТОВ "Вінстей", а саме перевірено: наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про діючу реєстрацію ТОВ "Вінстей"; відсутність вироків щодо посадових осіб контрагентів в Єдиному державному реєстрі судових рішень; наявність записів про ТОВ "Вінстей" в доступних Товариству податкових базах та відсутність інформації про заборгованість по бюджетним зобов'язанням зазначеного контрагента; відсутність обмежень в установчих документах на укладання договорів на поставку подібного виду товарів.

Таким чином, посилаючись на рішення Верховного Суду України від 13.01.2009 року у постанові №21-1578, позивачем зроблено висновок про те, що Товариство не може нести відповідальність за недобросовісність свого контрагента та водночас вказав, що Товариство правомірно сформувало власний податковий кредит та не здійснило завищення від'ємного значення з ПДВ.

Разом з тим, залишаючи висновки, викладені в акті перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608 без змін, а заперечення позивача - без задоволення, у своєму рішенні від 02.04.2018 року №13180/10/26-15-14-02-03 відповідач вказав, зокрема, що перевіркою встановлено відсутність постачання товару, а також відсутність підтвердження факту реального одержання (купівлі) Товариством певного обсягу товару та послуг, відповідно встановлено неможливість формування у Товариства відповідного активу. Таким чином, за відсутності фактичного здійснення господарської операції відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, як зазначив відповідач у даному рішенні, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У той же час, у поданій Товариством скарзі (заяві) від 20.04.2018 року №20-С на податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 року №00003451402 та від 03.04.2018 року №00003441402 позивач вкотре зазначив ту обставину, що первинні документи, які були надані представникам фіскального органу, взагалі не досліджувались, оскільки в акті перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608, а також в листі відповідача від 02.04.2018 року №13180/10/26-15-14-02-03 не зазначено про невідповідність наданих до перевірки бухгалтерських документів Товариства вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що дало підстави Товариству вважати надані документи такими, що відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а отже сумніви у правильності в нарахуванні податкового кредиту Товариством - помилковими.

При цьому зазначено, що представниками ГУ ДФС у м. Києві взагалі не взято до уваги та не надано правової оцінки доказам, які, за твердженням позивача, підтверджували фактичне здійснення господарських операцій, а в акті перевірки не наведено жодних достовірних обґрунтувань, які б підтверджували неможливість здійснення Товариством відповідних господарських операцій.

Разом з тим, про поверховість та упередженість представників ГУ ДФС у м. Києві при складанні акту від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608 на думку позивача свідчить той факт, що при його складанні було неодноразово помилково зазначено організаційно-правову форму платника податків, що перевірявся, а також безпідставно вказано про надання Товариством письмових пояснень щодо встановленого порушення, оскільки представниками Товариства такого роду пояснення не надавались.

Попри це, згідно рішення ДФС України від 29.05.2018 року №№18642/6199-99-11-01-01-25, за твердженням останнього докази, наведені у скарзі Товариства, не спростовували висновків акта перевірки, а тому, як наслідок, ДФС України податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.04.2018 року №00003451402, №00003441402 вирішено залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Власне, не погоджуючись з висновками та рішеннями контролюючого органу, у зв'язку вищенаведеними обставинами, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач вирішив звернутись до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Права контролюючих органів визначені статтею 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зокрема підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 даної статті передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого, четвертого, п'ятого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України, зокрема, згідно її підпункту 78.1.4 пункту 78.1 документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

За пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 78.5 статті 78 Податкового кодексу України).

Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу (пункт 78.6 статті 78 Податкового кодексу України).

Зі змісту акту від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608 убачається, що копію наказу контролюючого органу від 23.02.2018 року №2918 було вручено 23.02.2018 року під розписку представнику Товариства за довіреністю від 24.10.2017 року №3 ОСОБА_2, ознайомлено під підпис 23.02.2018 року та 26.02.2018 року з направленнями на право проведення перевірки., а перевірку було проведено з відома та в її присутності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.12.2010 року №21-25а-10, посилання на яку також міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 року №К/800/15598/15 (справа №810/5423/14), суб'єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави проведення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки; якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень. Оскільки факт допуску до проведення перевірки посадовими особами відповідача позивачем не заперечується, то в даній справі предметом розгляду є лише суть виявлених правопорушень та, відповідно, правомірність прийняття оскаржуваних рішень відповідача.

Так, перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу (пункт 78.7 статті 78 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 78.8 статті 78 Податкового кодексу України).

Згідно приписів статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до положень пунктів 86.1, 86.3, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Як зазначено в пункті 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Згідно пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

У відповідності до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.04.2018 року №№ 00003451402, 00003441402 останні було винесено на підставі акту перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608, яким встановлено порушення Товариством пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Зі змісту ж акту перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608 убачається, що висновки уповноважених осіб відповідача стосовно допущених Товариством порушень, зроблені, зокрема, на підставі аналізу бази даних ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних, інформації отриманої ГУ ДФС у м. Києві та з Єдиного реєстру судових рішень.

У тому числі зазначено, що встановлено відсутність постачання товару, а також відсутність підтвердження факту реального одержання (купівлі) Товариством певного обсягу товару та послуг, відповідно встановлено неможливість формування Товариством відповідного активу.

Вказані висновки обґрунтовувались, згідно наведеного в акті, встановленою неможливістю виконання операцій зі здійснення відповідних робіт та постачання товару наявним трудовим ресурсом ТОВ "Вінстей", з однієї сторони у якого незначна кількість працівників (директор та головний бухгалтер в одній особі), з іншої - відсутня необхідна матеріально-технічна база, операції з якими потребують значного обсягу трудовитрат кваліфікованих працівників, а відтак неможливий їх рух за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов'язаних нереальних господарських операцій.

Як наслідок, уповноваженими особами контролюючого органу зроблено висновок про відсутність фактичного здійснення господарської операції, а отже відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, дані твердження мотивовані наявною інформацію стосовно ТОВ "Вінстей", зокрема станом матеріально-технічної бази даного товариства, а також раніше наведеними відомостями про непричетність його керівника до здійснення фінансово-господарської діяльності.

В підтвердження правомірності висновків, викладених в акті перевірки від 07.03.2018 року №114/26-15-14-02-03/32163608, відповідач у відзиві на адміністративний позов послався на постанову Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа №21-421а11), де викладена в ній правова позиція була продубльована, зокрема, у постановах від 01.12.2015 року №21-1661а15, від 02.12.2015 року №21-3849а15, та згідно якої податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення неуповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди повинні розцінюватися у сукупності та взаємозв'язку, причому оцінці підлягає також і діяльність усіх учасників господарських операцій.

Статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Також відповідач наголосив на тому, що наведена вище правова позиція була неодноразово підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 26.04.2016 року К/800/48948/14 у справі №810/5891/13, від 10.08.2016 К/800/12851/16 у справі №826/2916/14, від 17.08.2016 року К/800/17200/16 у справі №802/4132/15-а, від 10.08.2016 року К/800/16205/16 у справі №826/8589/15.

Посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 року К/800/49498/14 у справі №810/5891/13 відповідач процитував, зокрема, такі висновки, що господарські операції для визначення податкового кредиту та валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією з яких є наявність ділової мети.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У відзиві відповідача у тому числі міститься посилання на постанову Верховного Суду України від 22.09.2015 року у справі №21-1359а15, в якій Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України аналізуючи відповідні норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" серед іншого зазначила, що первинний документ згідно з наведеним визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний, заперечуючи проти доводів суб'єкта владних повноважень, в свою чергу навести переконливі докази в обгрунтування реальності вчиненої господарської операції.

У листі від 21.11.2016 року №20011/5/99-99-10-01-16 ДФС України зазначає, що висновок про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, у відповідності до постанови від 27.03.2012 р. №21-737во10, предметом доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 року №816/809/17 (№К/9901/1349/17), норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними;

Згідно правової позиції колегії суддів Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28.07.2015 року №803/2406/14, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АД проти Болгарії", суд зазначив щодо неможливості покладення на платника податків відповідальності за невиконання її постачальником обов'язків щодо декларування ПДВ за умови відсутності доказів наявності шахрайської схеми щодо ПДВ, про яку компанія заявник була обізнана чи могла бути обізнана.

Тобто, вирішення податкових спорів із урахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків цілковито узгоджується із наведеною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, наведені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 44.1 вказаної статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За частиною першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно постанови Верховного Суду від 06.02.2018 року №К/9901/2030/17, №821/589/17 фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків, а первинний документ, відповідно, це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, згідно наведеного, до обов'язків платників податків відноситься ведення обліку тих показників податкової звітності, що пов'язані з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі документів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, забороняється формування таких показників на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Первинні документи, які підтверджують дані податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об'єкта оподаткування.

В свою чергу, фактичне здійснення господарської операції повинно викликати зміни в структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства, а отже може слугувати її підтвердженням.

Згідно правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №802/1853/16-а та від 29.03.2018 року у справі №826/3498/15, факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

Зі змісту вироку Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі №757/41384/17-к убачається, що з 04.08.2016 року ОСОБА_1, будучи засновником та директором фіктивного підприємства ТОВ "Вінстей" забезпечила прикриття незаконної діяльності невстановлених досудовим розслідуванням осіб.

Зокрема, згідно протоколу допиту останньої, ОСОБА_1 бухгалтерську та податкову звітність ТОВ "Вінстей" не підписувала, печатки ТОВ "Вінстей" не мала, договорів з контрагентами ТОВ "Вінстей" не укладала, товарів, робіт, послуг не надавала.

Відповідно до наведеного, беручи до уваги, що виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності відповідної сукупності обставин та підстав, суд враховує правову позицію Колегії суддів Вищого адміністративного суду України висловлену у постанові від 10.08.2016 року №К/800/13494/16 (справа №826/17175/14), окремі частини якої було процитовано відповідачем у відзиві на адміністративний позов, а саме що: "Статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Суди неправильно застосували до розглядуваних правовідносин й принцип індивідуальної відповідальності платника податків, який полягає у тому, що порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни не може бути підставою для відповідальності платника податків - покупця за відсутності доказів узгодженості дій таких платників.

Адже хоча дійсно перевірка автентичності підпису на первинних документах не належить до обов'язку платника, невиконання якого може тягнути негативні для нього наслідки у сфері оподаткування, втім у даному разі доводи Інспекції про відсутність у поданих платником первинних документах підтверджувальної сили ґрунтуються на підписанні цих документів від імені ТОВ ПІКК-Інтернешнл невстановленою особою. Вказаний факт міг та мав бути проконтрольований платником, який, маючи на меті підтвердження податкових наслідків цими первинними документами, повинен пересвідчитися у їх належному оформленні постачальником, у наявності відповідних повноважень у особи, яка їх підписала."

В даній адміністративній справі встановлено, що відповідні первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту Приватного акціонерного товариства "Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" (ПрАТ "ГЗФ "Краснолуцька"), не були заповнені уповноваженою на те особою, оскільки наявні матеріали про непричетність керівника та бухгалтера, в одній особі, контрагента позивача, ТОВ "Вінстей", до здійснення фінансово-господарської діяльності товариства.

Виходячи з того, що у відповідності до листа позивача від 04.08.2017 року №04/08 ПрАТ "ГЗФ "Краснолуцька" придбало у ТОВ "Вінстей" у вересні та листопаді 2016 року товар: лігроїно-газойлева фракція на загальну суму 476180,00 грн., а договір поставки сторонами не укладався, суд критично оцінює: рахунки-фактури від 23.09.2016 року №2309-16 на суму 170180,00 грн., від 08.11.2016 року №10 на суму 306000,00 грн., за якими здійснювалась оплата товару; платіжні-доручення від 23.09.2016 року №134 на суму 170180,00 грн., від 08.11.2016 року №178 на суму 306000,00 грн., за якими відбувалось перерахування грошових коштів; видаткові накладні від 23.09.2016 року №30 на суму 170180,00 грн., від 08.11.2016 року №10 на суму 306000,00 грн., згідно яких здійснювалась поставка товару.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ "Вінстей є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; за період взаємовідносин з позивачем товариство Вінстей відображало придбання продуктів харчування, модулів для роботи по Ethernet каналу, сонячних вакумних колекторів, клавіатури, плитки керамічної, кабелю, антен та інших товарів широкого вжиту, серед яких відсутня лігроїно-газойлева фракція.

Суд погоджується із відповідачем, що при кількості працюючих у ТОВ "Вінстей 1 особа, яка при цьому заперечує свою причетність до задекларованої позивачем господарської операції, при відсутності надходження до цього товариства продукції лігроїно-газойлева фракція, відсутності основних засобів, транспорту, не знаходження за своєю адресою, відсутності відповідних товарно-транспортних накладних, які б свідчили про поставку цієї продукції на адресу позивача, відсутність інших документів (наприклад які б підтверджували навантажувально-розвантажувальні роботи) - наявні у позивача первинні документи не можуть слугувати підтвердженням реальності вчинення господарської операції між позивачем та ТОВ "Вінстей .

Враховуючи наведену вище правову позицію судів вищих інстанцій, суд погоджується з доводами відповідача, що відповідні первинні документи по взаємовідносинах ПрАТ "ГЗФ "Краснолуцька" та ТОВ "Вінстей" не можуть слугувати доказами в підтвердження фактичного здійснення вказаних господарських операцій, а отже і відповідні податкові накладні не можуть слугувати підставами для формування податкового кредиту і як наслідок - віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно правової позиції колегії суддів Верховного Суду викладеній у вже згаданій постанові від 06.02.2018 року №К/9901/2030/17, №821/589/17, відсутність у покупців можливості придбання товарів, з урахуванням відсутності фактичних господарських ресурсів, які необхідні для провадження відповідної господарської діяльності підприємства, не доводять неможливості реального здійснення задекларованих операцій, з урахуванням того, що використання у виробничій діяльності транспортних засобів та інших фондів на підставі договорів оренди, позички чи використання власного транспорту чинним законодавством не заборонено.

Вкотре, посилаючись постанову Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, суд звертає увагу, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Водночас, згідно постанови Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №820/4648/13-а, твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Суд зазначає, що згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про можливість залучення контрагентом позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або в іншій не забороненій законом формі у період поставок відповідних торгово-матеріальних цінностей, а господарські операції позивача підтверджуються лише первинними документами, які були заповнені неуповноваженою на те особою, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами первинними бухгалтерськими документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, то таким чином не виконується обов'язкова умова для визначення податкового кредиту, а саме підтвердження факту здійснення відповідних господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись статтями 2,12, 77, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

У позові Приватного акціонерного товариства "Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко