Рішення

від 25.02.2019 по справі 554/5864/18

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 25.02.2019 Справа № 554/5864/18

Провадження № 2/554/15/2019

РІШЕННЯ

іменем України

25 лютого 2019 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства глухихзвернулось до суду 27.07.2018 року з позовом до відповідача та просить усунути перешкоди у користуванні гуртожитком, що розташований в м.Полтаві по вул.В'ячеслава Чорновола, №27, які чиняться зі сторони відповідача, та виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з гуртожитку, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.В'ячеслава Чорновола (Куйбишева), №27, без надання іншого житла.

При цьому позивач посилається на те, що Українське товариство глухих є власником гуртожитку, що розташований в м.Полтаві по вул.В.Чорновола, буд.27, та позивач володіє вказаним гуртожитком на праві господарського відання. Вказує на те, що відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача вселився у кімнату №19 гуртожитку, якою користувалась колишня працівник ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ ОСОБА_4 з її дочкою ОСОБА_6 та яка представила його як свого цивільного чоловіка. Разом із цим, ОСОБА_2 ніколи не був працівником ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ, ордер або розпорядження позивача на вселення в гуртожиток відповідачу не надавалися, місце проживання відповідача у гуртожитку не зареєстроване, договір найму житлового приміщення у гуртожитку з відповідачем не укладався.

Крім того, вказує, що приблизно з 2016 року ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_6 в гуртожитку, зокрема, у кімнаті №19 фактично не проживають, час від часу туди навідуючись, оскільки мають інше власне житло у м.Полтаві. Однак, ОСОБА_2 залишився проживати у кімнаті №19 гуртожитку без правових підстав. Крім того, він регулярно порушує правила співжиття, а на адресу адміністрації гуртожитку та керівництва ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ протягом 2016-2018 років надходять численні скарги та доповідні від мешканців та працівників гуртожитку про агресивні випади, нецензурну лайку, погрози фізичною розправою, пошкодження майна зі сторони відповідача.

Таким чином, посилаючись на положення ч.ч.1,3 ст.116 Житлового кодексу УРСР, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 самоправно зайняв житлове приміщення - кімнату у гуртожитку, що розташований в м.Полтаві по вул.В.Чорновола, №27 та систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших мешканців проживання з ним в одному гуртожитку, а заходи громадського впливу виявились без результатними, позивач вважає, що його право на вільне користування гуртожитком для забезпечення житлом саме працівників позивача та створення для них комфортних та безпечних умов проживання, підлягає захисту шляхом виселення відповідача з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

У зв'язку із зазначеним позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом та просить його задовольнити.

30 липня 2018 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання (а.с.34).

Ухвалою суду від 15.08.2018 року задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с.45).

06.09.2018 року відповідачем ОСОБА_2 надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що з позовними вимогами не згодний, а викладені в позовній заяві обставини не відповідають дійсності. Вказав, що проживає в гуртожитку з 2013 року, а не з 2016 року, як вказано у позовній заяві. Вселився за згодою третіх осіб та позивача. Систематично не порушував порядок проживання в гуртожитку. На даний час йому не пред'явлена підозра за будь-який злочин, а згідно характеристики від 10.08.2018 року він не порушує громадський порядок, не зловживає алкогольними напоями. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 учбово-виробничому підприємству №1 УТГ (а.с.71).

Крім того, 06.09.2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування житловим приміщенням, в обґрунтування якої зазначив, що проживає в кімнаті 19 по вул.В.Чорновола, 27 в м.Полтаві в гуртожитку відповідача з 2013 року. Наймачем кімнати в гуртожитку є ОСОБА_4, яка в 2013 році проживала із своєю дочкою ОСОБА_6 та відповідач поселився в гуртожиток з її згоди, оскільки ОСОБА_4 подавала до ОСОБА_5 УВП №1 УТГ заяву про надання дозволу на користування кімнатою у гуртожитку. Відповідач безперешкодно користується кімнатою в гуртожитку з 2013 року, сплачує за користування кімнатою. На підставі викладеного, а також доводів, зазначених у зустрічному позові, посилаючись на норми законодавства України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та першого Протоколу до неї, практику Європейського суду з прав людини, а також зазначаючи про те, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, ОСОБА_2 просить визнати за ним право постійного користування кімнатою 19 по вул.В'ячеслава Чорновола, 27 в м.Полтаві (а.с.75-76).

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 06.09.2018 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла, та зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування житловим приміщенням, та справі присвоєно єдиний номер провадження (а.с.97-98).

17.09.2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.106).

18.09.2018 року від ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих надійшла письмова відповідь на відзив відповідача, у якій вказував на те, що твердження ОСОБА_2 щодо його проживання в гуртожитку з 2013 року не підтверджуються жодними належними доказами. Крім того, відповідач не доводить наявності згоди позивача на його вселення у будь-якій формі, натомість, стверджуючи, що він вселився зі згоди третіх осіб та ОСОБА_5 УВП №1 УТГ. Навпаки, позивач не тільки не давав згоди на поселення та проживання ОСОБА_2 в спірній кімнаті гуртожитку, але й регулярно вимагав від наймача - третьої особи ОСОБА_4 звільнити спірну кімнату, що передбачало звільнення кімнати від усіх речей та мешканців цієї кімнати. Посилання відповідача ОСОБА_2 на норми Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків вважав безпідставними, оскільки сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами державної та комунальної власності, та не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками. Окрім того, згідно з п.2 ч.2 ст.1 цього Закону він не поширюється на громадян, які мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом, яким, на думку позивача, являється відповідач ОСОБА_2 (а.с.110).

Також 18.09.2018 року ОСОБА_5 учбово-виробничим підприємством №1 Українського товариства глухих надано до суду письмовий відзив на зустрічний позов, у якому вказав, що ОСОБА_2 не доведено обставин, на які він посилається, зокрема щодо проживання у гуртожитку, та не надає належних доказів у розумінні ст.81 ЦПК України. Так, ОСОБА_2 протягом розгляду справи не зазначено, коли саме та на якій правовій підставі у нього виникло право користування спірним приміщенням гуртожитку, оскільки єдиною підставою для вселення на надану жилу площу є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі гуртожитку. Зазначає, що Положеннями про гуртожитки для вселення осіб, які не є малолітніми дітьми наймача, завжди вимагали наявності згоди адміністрації гуртожитку. Також і жодних документів, передбачених цивільним законодавством (договір найму тощо), ОСОБА_2 не надає.

Щодо посилань відповідача на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то позов про виселення заявлено на підставі і порядку, передбаченому законом, а саме згідно з ст.ст.391, 396 ЦК України, ч.3 ст.116 ЖК України, п.44 Примірного положення про гуртожитки. Позов зумовлений необхідністю захистити майнові права ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ, зокрема, права використовувати його за цільовим призначенням для проживання працівників, та захистити права та свободи інших мешканців та працівників гуртожитку, та цей обов'язок забезпечувати належні та комфортні умови для проживання мешканцям гуртожитку передбачений п.12 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 року №498.

Щодо посилань ОСОБА_2 на рішення Європейського суду з прав людини у справі №58255/00 Прокопович проти Росії , то у вказаній справі заявниця безперешкодно проживала у спірному приміщенні більше 10 років, в той час як ОСОБА_2, вселившись протиправно, на фоні регулярних вимог ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ звільнити приміщення, проживав там значно менший час.

На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права постійного користування кімнатою 19 по вул.В.Чорновола, 27 в м.Полтаві (а.с.113-114).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити, посилались на обставини, викладені в позовній заяві, у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 просив відмовити за безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у письмовому відзиві на позовну заяву, та надані під час розгляду справи пояснення, вважали первісний позов таким, що не підлягає задоволенню, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, наполягали на задоволенні зустрічного позову про визнання права постійного користування житловим приміщенням з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві.

Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2

Від третьої особи ОСОБА_6 до суду надійшла заява про розгляд без участі. Крім того, у заяві ОСОБА_6 зазначила, що позов ОСОБА_5 УВП №1 УТГ до ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, так як, на її думку, він є безпідставним, обставини, викладені в позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки і вона, і ОСОБА_4, а також ОСОБА_2 постійно проживають в кімнаті 19 у вказаному гуртожитку. Підтримала вимоги зустрічного позову ОСОБА_2, оскільки вважає, що його вселення було погоджено з адміністрацією гуртожитку, він сплачував та сплачує комунальні послуги за користування кімнатою (а.с.103).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також вимоги зустрічної позовної заяви, надавши належну правову оцінку доказам, суд вважає, що первісний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 необхідно відмовити з огляду на таке.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння.

Також статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не має право бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Статтею 109 ЖК Української РСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР).

Так, згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, у якій особам у зв'язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Статтею 129 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний орден, який є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.

Отже, питання про виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК УРСР може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордера, а також визнання їх недійсними).

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач ОСОБА_2 заселився у вказану кімнату гуртожитку без отримання правовстановлюючих документів, не маючи на те відповідних правових підстав та у добровільному порядку відмовляється звільнити спірну квартиру.

Згідно з ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду з позовом про захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; та своїми правами щодо предмету спору розпоряджається на власній розсуд.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на свій розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Норма ст.321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник жодних договорів із відповідачем не укладав, натомість, сам позивач має намір на власний розсуд користуватись своєю власністю, отже, має право на судовий захист порушеного права, а тому правомірно вимагає усунення перешкод шляхом виселення відповідача із кімнати № 19 гуртожитку по вулиці В.Чорновола, 27 в м. Полтаві, що є належним способом захисту в розумінні ст.16 ЦК України та сприяє відновленню права власника на вільне користування своїм майном.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва №263 про право власності на нежитлове приміщення (гуртожиток) від 23.06.2001 року, виданого ОСОБА_5 управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому на підставі рішення Октябрської районної у м.Полтаві ради №257 від 12.06.2001 року гуртожиток за адресою: м.Полтава, вул.В'ячеслава Чорновола (Куйбишева), 27 належить Українському товариству глухих (а.с.7).

Вказаний гуртожиток за адресою: м.Полтава, вул.В'ячеслава Чорновола (Куйбишева), 27 на праві господарського відання на підставі Постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих №96 від 05 червня 2003 року перебуває у володінні ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих, та вказане підприємство здійснює експлуатацію гуртожитку, що сторонами по справі не заперечувалось (а.с.8, 30, 31).

ОСОБА_5 учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства глухих (код ЄДРПОУ 03972712) зареєстроване як юридична особа, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи серії А00 №082263 (а.с.32).

Також судом установлено, що на даний час у вищевказаному гуртожитку за адресою: вул.В'ячеслава Чорновола, буд.27, кім.19, м.Полтава фактично без реєстрації проживає громадянин України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що слідує, зокрема із пояснень сторін, протоколу по справі про адміністративне правопорушення від 23.10.2014 року серії АБ2 №574406 та матеріалів справи в цілому (а.с.9, 75, 77).

Крім того, як вбачається з відомостей довідки про реєстрацію місця проживання від 10.08.2018 року вих.№ 16.1-08/9338, виданої відділом реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб управління державної реєстрації ОСОБА_5 міської ради відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: вул.В'ячеслава Чорновола, 27, к.19, м.Полтава за наявними обліками Реєстру територіальної громади виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради відсутні. Відповідні дані про реєстрацію за вказаною адресою відсутні і в паспортному документі ОСОБА_2 (а.с.9, 51).

З пояснень ОСОБА_2 слідує, що він вселився до вказаної кімнати у гуртожитку з дозволу наймача ОСОБА_4 та адміністрації підприємства.

Однак, матеріали даної справи свідчать про те, що вказане жиле приміщення ОСОБА_2 для проживання або користування ОСОБА_5 учбово-виробничим підприємством №1 Українського товариства глухих не надавалось, рішення адміністрацією підприємства з цього приводу не приймалось, а заселення ОСОБА_2 у гуртожиток не було пов'язано з роботою в УВП №1 УТОГ.

У зв'язку з цим, позивачем вживались заходи щодо виселення ОСОБА_2 із самоправно зайнятого жилого приміщення.

Так, відповідно до копії листа ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих від 24.05.2018 року №09/65, адресованого ОСОБА_4, позивач звертався із вимогою терміново звільнити кімнату співмешканцем ОСОБА_2 з причин безпідставного вселення та проживання останнього у кімнаті гуртожитку, враховуючи ту обставину, що наймач та її дочка у вказаному житлі не проживають (а.с.29).

В судовому засіданні також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_5 учбово-виробничим підприємством №1 Українського товариства глухих, що не заперечувалось сторонами.

Таким чином, у випадку відсутності рішення про виділення приміщення гуртожитку та відповідно і ордера, в особи не виникає права на вселення до гуртожитку, а тому будь - які дії з вселення та проживання є такими, що не відповідають вимогам закону.

З урахуванням встановлених обставин, суд погоджується з твердженням позивача щодо проживання та перебування відповідача ОСОБА_2 у житловому приміщенні гуртожитку без достатніх правових підстав.

Однак, надані представником позивача докази щодо надходження численних скарг та доповідних від мешканців та працівників гуртожитку з відповідним підтвердженням (а.с.10-28, 56, 73, 74) порушення ОСОБА_2 правил співжиття у гуртожитку не становлять собою безумовну та достатню підставу для виселення особи із займаного житлового приміщення.

Проте, оскільки відповідач ОСОБА_2 вселився до кімнати гуртожитку самоправно, з порушенням встановленого порядку, за відсутності рішення адміністрації ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухихта відповідного профспілкового комітету, без ордеру на жиле приміщення, та в добровільному порядку не звільняє приміщення кімнати №19 у гуртожитку за адресою: вул.В.Чорновола, буд.27 в м.Полтаві, тому існують достатні передбачені законом підстави для виселення вказаної особи без надання іншого жилого приміщення.

Стосовно зустрічного позову слід зазначити наступне.

Суд визнає необґрунтованими доводи відповідача, його представника та третіх осіб щодо порушення житлових прав особи, оскільки ОСОБА_2 не має правових підстав для проживання у спірній кімнаті, не набув у передбаченому порядку права на користування житлом, а доводи позивача в цій частині стороною відповідача не спростовані, та протилежне не було доведено протягом розгляду справи судом.

Станом на день подання позову 27.07.2018 року та на момент вирішення даної справи ОСОБА_2 до категорії осіб, визначених ст.125 ЖК Української РСР, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення не належить.

Крім того, права ОСОБА_2 не підпадають під захист Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків від 04.09.2008 року №500, на який останній посилається у відзиві (а.с.71).

Згідно з положеннями ч.1 ст.19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для проживання сімей, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону сфера його дії поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Доводи та вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про те, що з моменту його вселення до кімнати гуртожитку у 2013 році і по даний час він відкрито і безперервно проживає в ній, сплачує комунальні послуги, іншого житла не має, а тому набув право користування нею, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Як встановлено ч.1 ст.127 ЖК УРСР, гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до ст.128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи,організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Крім того, згідно з п.2.1. Положення про відомчий житловий фонд Українського товариства глухих та порядок його створення та використання, затвердженого Постановою Президії ЦП УТОГ від 21.11.2007 № 330 до житла житлового фонду УТОГ належать: квартири в багатоквартирних будинках, кімнати в квартирах, садибні (одноквартирні) жилі будинки; жилі приміщення в гуртожитках.

Згідно з п.3.1. Положення житло придбається та надається працівникам підприємств та організацій УТОГ з метою закріплення кадрів та забезпечення їх житлом (а.с.30, 31).

Гуртожитки взагалі та гуртожитки підприємств УТОГ призначені для тимчасового забезпечення житлом працівників.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, на вимоги позивача ОСОБА_2 не реагує, добровільно звільнити займану кімнату гуртожитку не бажає і продовжує проживати у кімнаті №19 гуртожитку, не працюючи при цьому в ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ, чим перешкоджає легальній меті використання гуртожитків за призначенням - забезпечення наявності вільних місць для розміщення на проживання нового кадрового потенціалу із числа молоді, оновлення кадрів позивача за рахунок прийняття на роботу випускників навчальних закладів, тощо.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 не довів суду належними і допустимими доказами в розумінні вимог ст.81 ЦПК України правомірність свого вселення та проживання в спірній кімнаті гуртожитку.

Відповідачем також не надано жодних доказів набуття права постійного користування вказаним житловим приміщенням.

Таким чином, за вказаних обставин та враховуючи, що ОСОБА_2 в трудових відносинах з позивачем не перебуває, на ім'я ОСОБА_2 ордер на зайняття спірного жилого приміщення не видавався, будь-якого цивільно-правового договору з відповідачем щодо оренди спірного житлового приміщення не укладалось, особовий рахунок зі сплати за житлово-комунальні послуги на ім'я ОСОБА_2 не відкривався, натомість, вказані відповідачем платежі оформлені та сплачені від імені наймача ОСОБА_4 (а.с.79-92), а тому з урахуванням об'єктивних обставин справи він вважається особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення, у зв'язку з чим підлягає виселенню на підставі частини третьої статті 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.

Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до вимог про виселення (а.с.154).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна правова норма містилася і в статті 71 ЦК Української РСР.

ЖК Української РСР не містить окремих положень про строки позовної давності, проте, як передбачено статтею 62 цього Кодексу, при розгляді спорів, що випливають з договору найму жилого приміщення, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особи довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ураховуючи, що підставою заявлених позовних вимог про виселення позивач вказав саме на підстави, передбачені ч.3 ст.116 ЖК УРСР (а.с.149-153), суд вважає, що право позивача на звернення до суду із зазначеним позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, не може бути обмежене позовною давністю з огляду на таке.

Для вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин позовної давності, необхідно з'ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про виселення особи з належного позивачу гуртожитку.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність у особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Згідно з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-181цс18 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913цс15, і зазначила таке.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння ним. Право володіння житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. Тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 УВП №1 УТОГ до ОСОБА_2 про усунення ОСОБА_5 УВП №1 УТГ перешкод у користуванні гуртожитком, що розташований в м.Полтаві по вулиці В'ячеслава Чорновола (попередня назва вулиці Куйбишева), №27, які чиняться зі сторони відповідача, шляхом виселення, без надання іншого житла.

Вимоги зустрічної позовної заяви суд вважає такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати по справі сплачені позивачем при подачі позовної заяви до суду складають 1762,00 грн. (а.с.6).

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 109, 116, 127, 128, 129 ЖК України, ст.ст.16, 256, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст.2, 13, 77, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла задовольнити повністю.

Усунути ОСОБА_5 учбово-виробничому підприємству №1 Українського товариства глухих перешкоди у користуванні гуртожитком, що розташований в м.Полтаві по вулиці В'ячеслава Чорновола (попередня назва вулиці - Куйбишева), №27, які чиняться зі сторони ОСОБА_2та виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати № 19 гуртожитку за адресою: м.Полтава, вул.В'ячеслава Чорновола, буд.27, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих (код ЄДРПОУ 03972712) судові витрати у розмірі 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) грн.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права постійного користування житловим приміщенням за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства глухих, код ЄДРПОУ 03972712, місцезнаходження за адресою: вул.Героїв-чорнобильців, 7/25, м.Полтава;

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє відоме місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 (м.Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області, знято з реєстрації 03.08.2015 року; фактичне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, кім.19, гуртожиток, м.Полтава; паспорт серії АМ №441638, виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 08.05.2001 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено;

третя особа - ОСОБА_4, останнє відоме місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, кім.19, гуртожиток, м.Полтава; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

третя особа - ОСОБА_6, останнє відоме місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, кім.19, гуртожиток, м.Полтава; реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено.

Повне судове рішення складено 05 березня 2019 року.

Суддя Г.В. Андрієнко