Рішення

від 04.03.2019 по справі 922/161/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/161/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А 4", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Центр", м. Харків про стягнення 6799,21 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю від 09.11.2018 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А 4" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 6 799, 21 грн., 1921,00 грн. судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4800,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар відповідно до видаткових накладних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.01.2019 року позовну заяву ТОВ "А 4" було залишено без руху та надано заявнику час на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення вказаної ухвали.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 28.01.2019 року представник позивача надав клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 2461).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 05.03.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.02.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні 18.02.2019 року було оголошено перерву до 05.03.2019 року.

Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2019 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідачем не було в повному обсязі оплачено товар, поставлений позивачем на підставі видаткових накладних, у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 6799,21 грн. Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 3200,00 грн. та судовий збір.

Представник відповідача в судове засідання 05.03.2019 року не з`явився, відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошта ухвалу суду від 18.02.2019 року не було вручено відповідачу під час доставки.

Вищезазначену ухвалу було направлено на адресу відповідача, яка вказана у Витягу з ЄДРПОУ.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Враховуючи усе вищевказане суд вважає, що судом було вжито заходи для повідомлення відповідача про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ніх датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

При цьому, явка учасників справи в судові засідання судом обов'язковою не визнавалась.

Суд зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_1 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9854,22 грн., що підтверджується видатковими накладними № 17229 від 04.09.2017 року на суму 2207,40 грн., № 17199 від 04.09.2017 року на суму 53,88 грн., № 17198 від 04.09.2017 року на суму 138,96 грн., № 17125 від 04.09.2017 року на суму 312,05 грн., № 17233 від 04.09.2017 року на суму 2037,60 грн., № 17234 від 04.09.2017 року на суму 142,32 грн., № 17235 від 04.09.2017 року на суму 3202,20 грн., № 17159 від 04.09.2017 року на суму 61,60 грн., № 17237 від 04.09.2017 року на суму 1698,00 грн. (а.с. 12-20)

Вищезазначені видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками.

В матеріалах справи наявні докази часткової оплати поставленого позивачем товару на суму 3055,00 грн., що підтверджується карткою рахунку: 36 Передплата (покупці) у період з 01.09.2017 року по 06.11.2018: Офис-Центр-загальна (а.с. 21).

Як зазначає позивач, відповідач лише частково виконав зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару в сумі 3055,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар становить 6799,21 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідач правом на участь в судових засіданнях не скористався, відзиву на позов не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

У зв'язку з чим, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 19.08.2014 року № 3-78гс14.

Як вже було зазначено судом вище, в матеріалах справи наявні докази поставки позивачем товару відповідачу, а саме видаткові накладні підписані обома сторонами.

Крім того в матеріалах справи наявні докази часткової оплати поставленого позивачем товару на суму 3055,00 грн., що підтверджується карткою рахунку: 36 Передплата (покупці) у період з 01.09.2017 року по 06.11.2018: Офис-Центр-загальна (а.с. 21), інших доказів оплат щодо залишку заборгованості в сумі 6799,21 грн. матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вказані обставини та враховуючи вимоги ст.526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення коштів в сумі - 6799,21 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн., проте в судовому засіданні останній просив суд стягнути з відповідача 3200,00 грн. за правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Так в даному випадку на підтвердження понесених позивачем судових витрат, останнім було надано договір № 13/11 про надання професійної правничої допомоги адвоката від 08.11.2018 року, який підписаний з боку клієнта ( директора) - ТОВ "А 4" та виконавця - адвоката ОСОБА_3

Відповідно до п. 4.2 договору сторони домовились про наступний обсяг правничої допомоги за цим договором, відповідно до якого загальна вартість послуг становить 4800,00 грн.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за фактом надання професійної правничої допомоги складається акт виконаних робіт, який містить в собі опис виконаних робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на їх виконання (надання), і розмір гонорару.

Також на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 22.11.2018 року на суму 3200,00 грн., відповідно до якого адвокатом ОСОБА_3В було надано клієнту наступні послуги:

- аналіз матеріалів справи, усна консультація щодо законодавства, що стосується предмету договору, можливих варіантів подальших дій;

- підготовка і подання позовної заяви;

- документальне оформлення наданих послуг: складання договору про надання професійної правничої допомоги адвоката, довіреності на представництво, акту виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву було складено та підписано адвокатом ОСОБА_3В, також в матеріалах справи наявне свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю останнім ( арк. спр. 27).

Крім того позивачем в якості доказу понесення витрат надано квитанцію від 08.11.2018 року на ім`я ОСОБА_3 на суму 2400,00 грн. із призначенням платежу за договором № 13/11 від 08.11.2018 року.

Проте як було встановлено судом вище, позивачем надано докази фактично понесених витрат на правничу допомогу лише в розмірі 2400,00 грн. (квитанція від 08.11.2018 року).

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів КГС ВС у своїй постанові від 05 лютого 2019 року по справі № 906/194/18 та постанові від 14 листопада 2018 року по справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В даному випадку витрати позивача на послуги адвоката в заявленому останнім розмірі не підтверджені належними фінансовими документами, оскільки позивачем надано до суду лише квитанцію про сплату 2400,00 грн.

Крім того, як вже було зазначено вище, сторонами було підписано акт прийому-передачі послуг від 22.11.2018 року на суму 3200,00 грн., на який позивач посилається як на доказ фактично понесених витрат на послуги адвоката.

Проте суд не погоджується із вищенаведеним, оскільки як вже було зазначено, фактично понесені витрати мають бути підтверджені належними доказами оплати наданих послуг (як то видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату), в той час, як позивачем зазначених доказів надано не було.

Таким чином, суд приходить до висновку, що фактично позивачем підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн., які було перераховано позивачем на підставі квитанції від 08.11.2018 року на ім`я ОСОБА_3

Посилання позивача на п.4.1 договору про правничу допомогу щодо сплати клієнтом 50% гонорару протягом 10 днів з дня прийняття судом першої інстанції рішення по справі, як на підставу стягнення з відповідача відповідної суми витрат є безпідставними, з огляду на наступне.

Зазначені кошти у розмірі 50% гонорару не є фактично понесеними позивачем, як вже було зазначено вище, оскільки докази їх сплати клієнтом виконавцю відсутні, а сплата їх на майбутнє не може бути підставою для покладання даних витрат на відповідача до їх фактичної сплати самим клієнтом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача в розмірі 1921,00 грн. та судові витрати на послуги адвоката покладаються на відповідача в розмірі 2400,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, ч.2 ст.530, ст. 629, 692 ЦК України, ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Центр", м. Харків (61005, м. Харків, проспект Московський, буд. 90-А, код ЄДРПОУ 31149734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А 4", м. Харків (61057, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31422739) 6 799, 21 грн. заборгованості, 2400,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині витрат на послуги адвоката відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 06.03.2019 р.

Суддя ОСОБА_4

922/161/19