Постанова

від 06.03.2019 по справі 512/257/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/111/19

Номер справи місцевого суду: 512/257/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1О

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Голови ліквідаційної комісії Відділу культури Савранської районної державної адміністрації ОСОБА_4 на рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 травня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_5 до Відділу культури Савранської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

04 травня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом, який неодноразово був ним уточнений, до Відділу культури Савранської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги.

Мотивуючи вимоги своєї позовної заяви тим, що з 02.04.2014р. він працював на посаді директора Байбузівського сільського будинку культури.

На підставі наказу №17-06/15, виданого Відділом культури Савранської районної державної адміністрації 29.03.2016р., позивача було звільнено з займаної посади директора будинку культури с.Байбузівка з 31.03.2016р., згідно ст.36 п.9 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_5 посилаюсись на те, що відповідачем при проведенні його звільнення з посади директора будинку культури с.Байбузівка не було виконано вимоги положень ч.1 ст.49-2 КЗпП України щодо персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, що призвело до порушення його трудових прав, а тому він звернувся до суду із вказаною позовною заявою та просив суд визнати незаконним та скасувати запис у його трудовій книжці про звільнення з посади, поновити на посаді директора Байбузівського будинку культури з 01.04.2016р., стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.04.2016р. по 01.05.2018р. в розмірі 82 573,65 гривні, матеріальну допомогу за 2016 рік в розмірі 2 512 гривень, за 2017 рік - в розмірі 3 392 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 700 гривень.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 23 травня 2018 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі голова ліквідаційної комісії Відділу культури Савранської районної державної адміністрації ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа виникає з трудових відносин, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене: 06.03.2019 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга голови ліквідаційної комісії Відділу культури Савранської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 233 цього Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_5 працював у Байбузівському сільському будинку культури з 06 грудня 1984 року на різних посадах, з 02 квітня 2014 року переведений на посаду директора Байбузівського сільського будинку культури (а. с. 7-9).

Наказом Відділу культуру Савранської РДА №17-06/15 від 29.03.2016 року позивача ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади директора будинку культури с. Байбузівка з 31.03.2016 року за п. 9 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із набранням 24.02.2016 року чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури від 28.01.2016 року №955-VIII (а. с. 18, 103).

У розділі II Прикінцеві положення Закону України №955-VIII в редакції чинній на час звільнення позивача у п. 2, абз. 2 п. 3 та п. 5 визначено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. Органи управління державних та комунальних закладів культури протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані розірвати безстрокові трудові договори з керівниками державних та комунальних закладів культури і провести конкурс на заміщення посад керівників таких закладів у порядку, визначеному цим Законом.

Конкурсна процедура може не застосовуватися для призначення керівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів .

Відповідно до ч. 4 ст. 21-2 Закону України Про культуру в редакції чинній на час звільнення позивача, орган управління оголошує конкурс на посаду керівника державного чи комунального закладу культури не пізніш як за два місяці до завершення строку повноважень керівника державного чи комунального закладу культури відповідно до контракту або впродовж семи днів з дня дострокового припинення його повноважень.

З довідки, виданої Байбузівською сільською радою Савранського району Одеської області 11.05.2018р. №02-11/80/128, вбачається, що чисельність населення на території Байбузівської сільської ради станом на 01.05.2016р. складала 892 чоловіка (а. с. 156).

Отже передбачена Законом України № 955-VIII норма щодо обов'язкового звільнення з посади та проведення конкурсної процедури з керівниками державних та комунальних закладів культури на трудові правовідносини між позивачем і відповідачем не поширюється.

В силу ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Про наступне вивільнення позивача не було персонально попереджено не пізніше ніж за два місяці (лист Відділу культури Савранської РДА від 18.12.2017р. №17-23/102, (а. с. 100).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що позивача ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади директора будинку культури с. Байбузівка з 31.03.2016р., за п. 9 ст.36 КЗпП України без законних підстав та з порушенням порядку вивільнення працівників, а тому його трудові права порушені й у відповідності до ст.15 ЦК України підлягають захисту судом шляхом визнання незаконним і скасування наказу про його звільнення з посади та поновлення позивача на попередній посаді.

Як встановлено ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Так, згідно листа Відділу культури Савранської РДА від 15.05.2018 року №17-23/28 середньоденна заробітна плата директора будинку культури с.Байбузівка, Савранського району, за лютий і березень 2016 року (тобто за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення ОСОБА_5 з посади) становить 109,76 гривень (а. с. 149).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Кількість часу вимушеного прогулу за період з 01.04.2016 року по 01.05.2018 року складає: у 2016 році - 186 робочих днів, у 2017 році - 248 робочих днів і у 2018 році - 81 робочий день, а всього 515 робочих днів; сума оплати вимушеного прогулу за цей період складає 56 557, 30 грн. (515 робочих днів х 109,76 грн.).

Суд погодився із розрахунком коефіцієнта підвищення заробітної плати за вказаний період вимушеного прогулу, який становить 1,46, наданим позивачем 22.05.2018 року (а. с. 154-155), тобто сума оплати вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати складає 56 557,30 грн. х 1,46 = 82 573,65 гривень.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за період з 01.04.2016 року по 01.05.2018 року сума оплати вимушеного прогулу складає 82 573,65гривень.

Задовольняючи позов в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України Про культуру працівники у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, мають право на допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі посадового окладу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна допомога на оздоровлення за 2016 рік в сумі 2 512,00 грн. та за 2017 рік в сумі 3 392,00 грн.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці , встановлено, що основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Підпунктом 2 пункту 2 Порядку виплати працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів доплати за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1029 від 09 грудня 2015 року, що набрала чинності з 01 січня 2016 року, установлено, що працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів за переліком посад згідно з додатком, виплачується допомога для оздоровлення під час надання щорічної відпустки в межах фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік, у розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати).

Однак, в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції при вирішенні спору в цій частині вимог не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Отже, судом першої інстанції не встановлено чи було передбачено у даному випадку фондом оплати праці, затвердженого на 2016 рік та 2017 рік, виплата допомоги для оздоровлення під час надання щорічної відпустки керівникам клубних закладів, тому, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що ці вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають й у зв'язку з наведеним рішення суду першої інстанції в цій частині вимог підлягає скасуванню та у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Посилання в апеляційній скарзі голови ліквідаційної комісії Відділу культури Савранської районної державної адміністрації ОСОБА_4 на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним й необґрунтованим, оскільки судом безпідставно поновлено позивача на попередній посаді, не приймаються до уваги за таких підстав.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, а саме, звільнення позивача ОСОБА_5 з посади директора клубного закладу на законних підставах та у встановленому законом порядку, але ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не доведено вказані у запереченні на позов обставини.

Так, матеріалами справи об'єктивно та достовірно підтверджується те, що обов'язкове звільнення з посади та проведення конкурсної процедури з керівниками державних та комунальних закладів культури на трудові правовідносини між позивачем і відповідачем не поширюється, що визнано відповідачем (а. с. 101-102), але позивачу ОСОБА_5 не було запропоновано контрактну форму роботи у сфері культури та його не було попереджено у встановлений законом строк про причини відмови укласти з ним контракт.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та обґрунтовано правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в частині вимог про поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи щодо поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV (3477-15) від 23.02.2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45 ), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Отже, з урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову про поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

У той же час порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, постанови Кабінету Міністрів України №1029 від 09 грудня 2015 року Про затвердження Порядку виплати працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів доплати за вислугу років , у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст . 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Відділу культури Савранської районної державної адміністрації ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 травня 2018 року змінити в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік в сумі 2 512 гривень та за 2017 рік у сумі 3 392 гривень та у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 06.03.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3