Постанова

від 05.03.2019 по справі 911/3315/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Справа№ 911/3315/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Сінько А.А. довіреність № 07-20/4 від 05.02.19

від відповідача: Крайнік Д.В., - директор

прокурор: Буцмак А.Ю., посвідчення №034564 від 20.07.15

треті особи явку своїх представників не забезпечили

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року (повний текст складено 22.05.2018 р.)

у справі № 911/3315/17 (суддя Янюк О.С. )

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Міністерства екології та природних ресурсів України

2. Національного природного парку "Голосіївський"

3. Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство"

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Рішенням Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі № 911/3315/17 позов задоволено, витребувано з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 (т.ІІ, а.с. 79-86).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі № 911/3315/17, ТОВ "Грінінвест" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т.ІІ, а.с.132-147).

30 серпня 2018 року від прокуратури Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

18 вересня 2018 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду зупинено апеляційне провадження у справі №911/3315/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №907/50/16 (т.ІІ, а.с.204-207).

Актом приймання-передачі судової справи від 02 жовтня 2018 року, справу №911/3315/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2018 р., апеляційна скарга ТОВ "Грінінвест" у справі № 911/3315/17 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Сулім В.В., Хрипун О.О.

26 листопада 2018 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Грінінвест" у справі № 911/3315/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Сулім В.В., Хрипун О.О. та зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі № 911/3315/17.

02 січня 2018 року від прокуратури надійшов лист, в якому зазначено, що обставини, що зумовили зупинення провадження у справі усунуто.

14 січня 2019 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду поновлено апеляційне провадження у справі № 911/3315/17, розгляд апеляційної скарги ТОВ "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2018 р. у справі № 911/3315/17 призначено на 05 лютого 2019 року.

04 лютого 2019 року від Міністерства екології та природних ресурсів України надійшли пояснення щодо апеляційної скарги.

05 лютого 2019 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкладено розгляд справи на 05 березня 2019 року.

01 березня 2019 року від НПП "Голосіївський" надійшла заява, у якій підтримано позицію Міністерства екології та природних ресурсів України відповідно до його письмових пояснень від 28.01.2019 №87/11-19, викладено прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін та здійснювати розгляд справи без участі представника НПП "Голосіївський".

У судовому засіданні 05 березня 2019 року представник ТОВ "Грінінвест" надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Представники прокуратури та КМУ у судовому засіданні 05 березня 2019 року надали пояснення, в яких заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін.

Представники Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку "Голосіївський", Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання 05 березня 2019 року не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, у розумінні ст.ст. 120, 242 ГПК України та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень за ідентифікаторами 0411625287774, 0411625287782, 0411626287790, а також довідками ПАТ "Укрпошта" щодо причини повернення поштових відправлень, направлених на повідомлену суду адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також шляхом оприлюднення 13.02.2019 р. у Єдиному реєстрі судових рішень ухвали від 05.02.2019 р. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79746805.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, а також заяву НПП "Голосіївський", про розгляд справи без участі його представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників третіх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, встановила наступне.

25 грудня 2008 року Коцюбинською селищною радою Київської області (далі - Селищна рада) прийнято рішення від № 2111/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (далі - Рішення №2111/25-5), яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т.І, а.с. 22).

На підставі рішення №2111/25-5 ОСОБА_4 видано державний акт від 29.01.2009 р. серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2 (т.І, а.с.23-24).

07 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки , відповідно до умов якого, продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1500 гектарів, розташовану: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер НОМЕР_2. Відчужувана земельна ділянка належить продавцю, на підставі державного акту серії НОМЕР_1, виданого відділом земельних у м. Ірпені Київської обл. 29.12.2009 р., на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2111 (т.І, а.с. 25-29).

Про перехід права власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_5 на державному акті від 29.01.2009 р. серії НОМЕР_1 нотаріусом 07.10.2009 р. вчинено відповідний запис (т.І, а.с. 24).

30 грудня 2015 року ОСОБА_5, відповідно до акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна, в якості внеску до статутного капіталу, передав ТОВ "Грінінвест" нерухоме майно , у т.ч. і земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, про що 27.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за №15707053 про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ТОВ "Грінінвест" (т.І, а.с.33-43, 52-53).

До передачі до статутного фонду відповідної земельної ділянки, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 у справі №367/2554/13-ц, залишеним без змін у вказаній частині рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.06.2015 р., визнано недійсним рішення №2111/25-5 (т.І а.с. 72-74). Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.06.2015 скасовано заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 р. в частині відмови у визнанні недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову .

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" , що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача (т.І, а.с. 45).

Згідно листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" КО "Еиївзеленбуд" №472 від 14.07.2014, земельні ділянки (501шт), що передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради, розміщені в частині кварталів 100, 101 , 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства; зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП "Голосіївський", який розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 (т.І, а.с. 44).

Листом від 08.10.2014 № 331 Українського державного проектного лісовпорядного об'єднання ВО "Укрдержліспроект" повідомлено перелік кварталів, виділів та кадастрових номерів ділянок, на які накладаються земельні ділянки згідно кадастрових номерів по Святошинському та Київському лісництвах (т.І, а.с.46-47).

18 березня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, за участі прокурора прокуратури Київської області, проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт №А48/180, за змістом якого земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального значення попадає в 101 квартал. У вказаному акті зазначено, що перевірку проведено з питання визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та державних актів на право власності на земельні ділянки "так званого Біличанського лісу загальною площею 72 га " (т.І, а.с.30-32).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення від 25.12.2008 №2111/25-5, на підставі якого спірна земельна ділянка вибула із державної власності, скасоване у судовому порядку. Прокурор стверджує, що вибуття з державної власності спірної земельної ділянки та передача її до статутного фонду ТОВ "Грінінвест" громадянином ОСОБА_5 є незаконним. Прокурор, з посиланням на ст.ст. 16, 388 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду і на момент звернення з позовом, розташована на землях природно-заповідного фонду та входить до території НПП "Голосіївський", що на його думку, зумовило звернення із даним позовом в інтересах держави в особі КМУ.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає , що судом першої інстанції не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з відповідним позовом, невірно відхилено надані ним пояснення та докази, з огляду на неможливість подати їх раніше. Відповідач посилається на помилкове віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності на підставі рішення Ірпінського міського суду у справі №367/2554/13-ц, обґрунтовуючи це тим, що рішення у вказаній справі прийнято заочно і щодо інших підстав позову, та те, що Ірпінський міський суд встановив що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду, у рішенні відсутні висновки про неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави. Також відповідач вказує, що суд не звернув уваги на те, що рішенням у справі №367/2554/13-ц відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності держави. Відповідач зазначає, що суд не звернув уваги на те, що з моменту набрання чинності земельним кодексом, проект встановлення меж селища Коцюбинське Київською обласною радою не затверджувався, натомість, на підставі рішень президії ВР УРСР від 11.02.1941, 30.12.1962, 04.01.1965 с. Коцюбинське підпорядковувалось Ірпінській міській раді і межі цього населеного пункту встановлювались в межах Ірпінської міської ради. Відповідач зазначає про: невірне посилання на лист КП "Святошинське лісопаркове господарство"; не врахування положень ст. 47 Закону України "Про землеустрій"; про відсутність підстав врахувати лист ВО "Укрдержліспроект", складений з урахуванням інформації публічної кадастрової карти, яка на думку відповідач не є офіційним джерелом інформації; про неможливість визначення приналежності земельних ділянок до складу НПП "Голосіївський", з огляду на відсутність затвердженого проекту землеустрою та помилковість віднесення її до заповітного фонду в межах НПП "Голосіївський". Вказує на помилкове застосування ч. 9 ст. 149 ЗК України та відсутність підстав посилатись на матеріали лісовпорядкування, як на правовстановлюючий документ з огляду на те, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не є державним підприємством.. Обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам встановлювались в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову. Попередній власник ОСОБА_5 набув права власності у момент спливу строку позовної давності (15.01.2015), оскільки у процесі розгляду справи Ірпінським міським судом прокурором вже обґрунтовувалась поважність спливу строку позовної давності. Вилучення земельної ділянки на користь ОСОБА_5 здійснювалось за згодою державних органів, що на думку відповідача виключає підстави витребування цієї земельної ділянки у встановленому ст. 388 ЦК України порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор посилається на те, що, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у приватну власність, селищна рада перевищила передбачені ст. 122 ЗК України повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Обставини, за яких відповідач набув земельну ділянку, виключають його добросовісність. Спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов'язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які, відповідно до статті 84 ЗК України, не можуть передаватись у приватну власність. Рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось. В силу п. 12 Перехідних положень ЗК України та того, що спірна земельна ділянка знаходилась поза межами селища Коцюбинське та м. Києва, прокурор вказує, що вона перебувала у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. Факт порушення у цьому спорі інтересів держави в особі КМУ полягає у тому, що спірна земельна ділянка є територією НПП "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду. Прокурор вказує, що у справі №2а-6326/11/2670 не вирішувався спір щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а визначався обсяг повноважень та законність розпорядження землями, а також вірогідність порушення прав КП "Святошинське лісопаркове господарство". Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення ЦК України про набувальну давність, у зв'язку з чим положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України, на думку прокурора, не застосовуються.

Міністерство екології та природних ресурсів України у поясненнях на апеляційну скаргу зазначає, що встановивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 р. Х "Перехідні положення" ЗК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, а також дійшов правомірного висновку про те, що земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, отже наявні підстави для витребування від відповідача цієї ділянки. Підставою звернення з позовом є порушення прав КМУ, як законного розпорядника спірної земельної ділянки.

З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦК України).

Згідно зі статтею 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом . Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті земельної ділянки та передачі її у приватну власність.

Спірна земельна ділянка передана у приватну власність на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2111/25-5.

Разом з тим, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 р. у справі №367/2554/13-ц, у урахуванням рішення Апеляційного суду Київської області від 08.06.2015 у цій справі, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2111/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (т.І, а.с.72-74). Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.06.2015 скасовано заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06.06.2014 р. в частині відмови у визнанні недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на момент прийняття селищною радою Рішення №2111/25-5, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені . Селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Апеляційним судом Київської області зазначено, що: "відповідно до частини першої ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку виникло з моменту отримання ним державного акта та його державної реєстрації. Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, державний акт, що виданий на підставі недійсного рішення селищної ради, також є недійсним."

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначене рішення набрало законної 08.06.2015 р. та, ураховуючи ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Таким чином, обставини перебування спірної земельної ділянки поза межами селищної ради, перевищення нею повноважень щодо розпорядження спірною земельною, неправомірність її передачі у власність ОСОБА_4, а відповідно і неправомірність її вибуття з державної власності, встановлено судовими рішеннями у справі №367/2554/13-ц, які набрали законної сили, тобто є доведеним .

При цьому, вказані обставини, мали місце до моменту передачі відповідної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача.

Колегія суддів зазначає про відсутність повноваження під час розгляду справи № 911/3315/17 надавати оцінку належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходили суди здійснюючи розгляд справи № 367/2554/13-ц, а тому посилання скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, є безпідставними.

Також колегія суддів відхиляє, як необґрунтоване посилання відповідача на Укази Президії ВР УРСР від 11.02.1941, 30.12.1962, 04.01.1965, Архівну копію листа №586 від 01.07.1968 р., рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих №791 від 28.10.1968 р. із додатком, з огляду на не визначення у цих документах конкретного розміру та меж відповідних територіальних одиниць, а також інформації щодо включення земельних ділянок селища Коцюбинське та за його межами, до складу міста Ірпінь, а лише зазначено про адміністративне (управлінське), а не територіальне підпорядкування вказаного селища Ірпінській міській раді депутатів трудящих.

За змістом ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село. Районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ЗК України (у редакції, чинній на 25.12.2008р.) межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Доказів визначення меж м. Ірпеня та сел. Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення №2111/25-5 - матеріали справи не містять.

Не є таким доказом і надана відповідачем архівна копія "Матеріалів по опису адміністративних меж міських (селищних) рад Київської області Київського обласного управління сільського господарства 1968 року" з огляду на відсутність у цьому документі інформації щодо прийняття, затвердження, набрання чинності та інших ідентифікуючих реквізитів.

Доводи про неврахування судами ч. 5 ст. 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, колегія суддів відхиляє, оскільки під час розгляду справи враховано зазначені рішення, які є обов'язковим до виконання та з огляду на прийняття яких встановлено відсутність первісної правової підстави вибуття спірної земельної ділянки у власність фізичних осіб.

При цьому, колегія суддів зазначає про безпідставність посилань відповідача на судові рішення у справі № 2а-6326/11/2670 та №367/4665/15-ц з огляду на наступне.

Окружним адміністративним судом міста Києва вирішувався спір у справі № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями, право розпорядження якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого на думку позивача у вказаній адміністративній справі є Київська міська рада (т.ІІ, а.с. 30-56).

Оцінка обставин у вказаній справі, здійснювалась крізь призму встановлення меж міста Києва та порушення прав, свобод та інтересів територіальної громади м. Києва в особі її представницького органу Київської міської ради з боку Коцюбинської селищної ради, як особи, яка, за доводами позивача у адміністративній справі, розпорядилась територіями м. Києва.

Тобто у цій справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення та/або до природно-заповідного фонду, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" та Київської міської ради на земельні ділянки.

Крім того, у вказаному рішенні відмовлено у задоволенні позову з огляду на відсутність порушених прав Київської міської ради .

При цьому, у вказаному рішенні суд зазначає, що: "представниками сторін не спростовується, що проекти рішень Верховної Ради України про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались, державний акт про межі м. Києва не видавався.".

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Враховуючи що, здійснена судом у адміністративній справі оцінка не наданню сторонами доказів, які б свідчили про наявність права власності чи право користування у КП "Святошинське лісопаркове господарство" на спірні території та їх призначення не є обов'язковою для господарського суду.

Колегією суддів не приймається і посилання відповідача на судові рішення у справі №367/4665/15-ц з огляду на відмінність складу учасників, предмету та підстав позову (т.ІІ, а.с. 24-29).

Також колегія суддів зазначає, що дійсність укладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору від 07.10.2009 р. у справі №367/2554/13-ц досліджувалась судом крізь призму вказаних прокурором підстав позову (як договір, який порушує публічний порядок). Відмова у задоволенні вимог про визнання права власності у справі №367/2554/13-ц зумовлена тим, що вимоги не конкретизовані, що також свідчить про відсутність підстав для врахування висновків суду у вказаній частині.

При цьому, посилання відповідача на можливість спростовання обставин, встановлених у судових рішеннях у інших справах не спростовують тієї обставини, що первісна підстава набуття права власності на спірну земельну ділянку припинилась, з огляду на визнання недійсним рішення №2111/25-5.

Матеріально-правовою вимогою у даній справі є витребування з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь Держави в особі КМУ спірної земельної ділянки, яку обґрунтовано з посиланням на те, що вина відноситься до земель лісового фонду та на момент звернення з даним позовом спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду , а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях Міністерства екології та природних ресурсів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

За змістом Указу Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 "Про створення національного природного парку "Голосіївський" з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об'єктів Київського Полісся створено Національний природний парк "Голосіївський" з підпорядкуванням його Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, а також установлено площу земель Національного природного парку "Голосіївський" - 4 525,52 га, у тому числі 1 879,43 га земель, що вилучаються в установленому порядку у КО "Київзеленбуд" і надаються національному природному парку "Голосіївський" у постійне користування, і 2 646,09 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатком.

Згідно з Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель КО "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Водночас, з урахуванням відповідного Указу Президента України, наказом Мінекології від 04.08.2014 №244 "Про внесення змін до Положення про національний природний парк "Голосіївський" (далі - Положення), внесено зміни до відповідного Положення та встановлено, що НПП "Голосіївський" створений відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 №794/2007 "Про створення національного природного парку "Голосіївський", із змінами, внесеними указами Президента України від 30.10.2008 №976/2008 та від 01.05.2014 №446/2014, є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

За змістом акту перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства від 18.03.2015 №А48/180 спірна земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування належить до 101 кварталу (т.І, а.с.30-32).

Твердження скаржника про те, що спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду обґрунтовані відсутністю розробленої документацію із землеустрою на розширення меж Національного природного парку "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

При цьому, прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", якою визначено територію , що увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою (т.І, а.с. 48-49).

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський" та відповідно відноситься до земель природо-заповідного фонду, які віднесені до НПП "Голосіївський", що підтверджується відповідним актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18.03.2015 та листом КП "Святошинського ЛГ" від 14.07.2014 (т.І, а.с. 30,44). Доказів протилежного, учасниками справи до матеріалів справи не надано.

До території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (ст. 4 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (ст. 20 цього Закону).

Частиною 1 ст. 45 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній власності.

Згідно зі ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Частиною 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

При цьому, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось (т.І, а.с. 46-47).

При цьому, відповідно до викладеної у ЄДРОУ інформації, засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що в свою чергу свідчить про правомірність врахування наданої вказаною особою інформації.

Викладене свідчить про те, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".

За наведених обставин доводи скаржника про необґрунтованість висновку суду щодо віднесення права розпорядження спірною земельною ділянкою до компетенції КМУ відповідно до статей 122, 149 ЗК України, а також на помилкове застосування судом першої інстанції ч.ч. 9 ст. 149 ЗК України, є безпідставними.

При цьому посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій" з огляду на віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного призначення лише на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" та акта перевірки, складених на основі Публічної кадастрової карти, є також безпідставними, оскільки НПП "Голосіївський" є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення відповідно до положення про вказану особу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності . В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 1, ч.ч. 1 та 2 ст. 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави . Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Таким чином, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у цій справі, є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, що перебувають у межах земель природно-заповітного фонду. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

При цьому, витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України , які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

З огляду на викладене, результат розгляду позову у даній справі по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, що свідчить про наявність правових підстав для витребування її з незаконного володіння відповідача (який при цьому став власником земельної ділянки після припинення правової підстави її вибуття з власності держави) на підставі статті 388 ЦК України, у зв'язку з чим доводи скаржника про те, що вилучення земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів і це виключає підстави витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України, є такими, що підлягають відхиленню.

Разом з тим, у письмових поясненнях відповідачем зазначено про те, що строк позовної давності закінчився 15.01.2015 (т.ІІ, а.с. 13).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Послання в апеляційній скарзі та відповідній заяві на пропуск строку позовної давності, з огляду на обізнаність прокуратури щодо порушень прав держави, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ГПК України, у редакції чинній на момент звернення прокурора з позовом у даній справі, господарський суд порушує справи за позовними заявами: прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави . Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України у редакції на час пред'явлення позову на прокуратуру покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вирішальною, є обставина, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом, яке пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу , а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

З відмітки на титульному аркуші позовної заяви вбачається, що вказану заяву подано прокурором в інтересах Держави в особі КМУ 09.11.2017 р.

Матеріали справи свідчать про те, що Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення його прав з листа від 12.06.2017 №05/1-17096вих-17, яким прокуратура Київської області повідомила КМУ про подання до суду 53-ох позовних заяв в інтересах держави в особі КМУ в т.ч. ТОВ "Грінінвест", підставою яких визначено те, що рішеннями Коцюбинської селищної ради у 2008 році передано у приватну власність громадян земельні ділянки з числа земель лісогосподарського призначення, розпорядниками яких є КМУ (т.І, а.с.51).

Інших доказів обізнаності КМУ з фактом порушення його права, - матеріали справи не містять, враховуючи що заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність інших спорів у справі, за позовом прокурора не свідчити про обізнаність КМУ з фактом порушення прав та інтересів держави (та відповідно КМУ). Доказів обізнаності інших органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (їх ідентифікації з відповідним обґрунтуванням), відповідачем також не наведено.

Також колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень Скаржника про те, що прокурором не дотримано положення статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом та ч. 4 ст. 75 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, оскільки, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України 31.05.2017 №05/1-324вих17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуті листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред'явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ "Грінінвест", ТОВ "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред'явлення зазначених позовів, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", доручається прокуратурі Київської області (т.І, а.с. 50).

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів, зокрема, держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це, зокрема, відповідного суб'єкта владних повноважень.

Листом від 12.06.2017 №05/1-17096вих-17 прокуратурою Київської області повідомлено КМУ про подання до суду 53-ох позовних заяв в інтересах держави в особі КМУ в т.ч. ТОВ "Грінінвест", підставою яких визначено те, що рішеннями Коцюбинської селищної ради у 2008 році передано у приватну власність громадян земельні ділянки з числа земель лісогосподарського призначення, розпорядниками яких є КМУ (т.І, а.с.51).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання прокурором приписів Закону України "Про прокуратуру" та наявність підстав для представництва інтересів держави в особі КМУ.

Також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи відповідача про недоведеність порушень прав КМУ на момент вибуття земельної ділянки з власності держави, з огляду на те, що вирішальним у випадку пред'явлення позову прокурором, є визначення особи в інтересах якої таких позов пред'являється. Оскільки на момент звернення з позовом, розпорядження земельними ділянками такої категорії належить до повноважень КМУ, відсутність порушення прав вказаної особи станом на 2008 рік не має вирішального значення.

Доказів перебування вказаної земельної ділянки у комунальній власності та розташування в межах селища Коцюбинське чи м. Ірпінь на момент її передачі ОСОБА_4 - до матеріалів справи не надано.

Отже посилання скаржника на ненадання повної та всебічної оцінки фактам недоведеності прокурором повноважень щодо представництва інтересів позивача у цій справі необґрунтовані та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції статей 118, 151, 174 ЗК України також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку та не спростовують наведених в оскаржуваному рішенні висновків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справ №911/3447/17, від 29.01.2019 у справі №911/3312/17, від 29.01.2019 у справі № 911/3570/17, від 29.01.2019 у справі №911/3455/17 та від 15.01.2019 у справі №911/1453/17.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що сам відповідач посилається на те, що не невручення йому поштової кореспонденції було зумовлено відсутністю укладеного з ПАТ "Укрпошта" договору. При цьому, відповідач повідомлявся судом про час та місце розгляду справи у визначеному ст.ст. 120, 242 ГПК України порядку та скористався своїм правом подання письмових пояснень та прийняття участі у судовому засіданні, у якому прийнято оскаржуване рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Рішення Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі № 911/3315/17 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі №911/3315/17 задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на ТОВ "Грінінвест".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі №911/3315/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07 травня 2018 року у справі № 911/3315/17 залишити без змін.

3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті збору за подання скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

4. Справу №911/3315/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.О. Хрипун

В.В. Сулім

Дата складення повного тексту - 07.03.2019 р.