Рішення

від 05.03.2019 по справі 911/301/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/301/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТО ПАК" до Малого приватного підприємства "Гетьман" про стягнення 17414,34 грн

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - ордер серії КС № 329376 від 04.03.2019;

від відповідача: не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТО ПАК" (далі - позивач) подало до суду позов про стягнення з Малого приватного підприємства "Гетьман" (далі - відповідач) 17414,34 грн, з яких: 12325,09 грн основної заборгованісті, 886,39 грн 3% річних та 4202,86 грн інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті товару (пакети п/е 27*50), поставленого йому на підставі видаткової накладної № РН-0000360 від 05.08.2016.

Ухвалою від 04.02.2019 господарський суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 05.03.2019.

До початку розгляду справи по суті до господарського суду від представника позивача надійшло клопотання від 04.03.2019 вих. № 04-03 (з додатками) про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених ним в процесі розгляду спору витрат на професійну правничу допомогу на суму 2500,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не прибув, свого представника до суду не направив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є поштове повідомлення про вручення йому судової кореспонденції 11.02.2019.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості, яка існувала між позивачем та відповідачем щодо поставки товару, позивач на підставі виставленого на оплату рахунку-фактури № СФ-0000353 від 01.08.2016 поставив відповідачу, а останній прийняв згідно з видаткової накладної № РН-0000360 від 05.08.2016 товар на суму 13325,09 грн. Під товаром слід розміти пакети п/е 27*50 у кількості 20500,00 шт.

Як вказано у позовній заяві, відповідач 02.09.2016 здійснив лише часткову оплату поставленого йому товару у розмірі 1000,00 грн, внаслідок чого його борг перед позивачем за поставку товару склав 12325,09 грн (13325,09 - 1000,00).

З метою досудового врегулювання спору, позивач 12.12.2018 направив на адресу відповідача претензію/вимогу про стягнення заборгованості, що виникна у нього на підставі видаткової накладної № РН-0000360 від 05.08.2016, однак, за даними позивача, претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Неоплата відповідачем товару, поставленого йому згідно з усної домовленості на підставі видаткової накладної № РН-0000360 від 05.08.2016, стала підставою для звернення позивача до суду з даними позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу та нарахованих на нього 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд вказує, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки накладна, за якою відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем та зважаючи, що інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлено не було, суд констатує, що у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару за накладною, тобто 06.08.2016.

Натомість відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за товар у вищевказаний строк належним чином не виконав, сплативши на рахунок позивача лише частину боргу на суму 1000,00 грн.

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, борг відповідача по поставці йому товару, визначеного умовами договору, склав 12325,09 грн.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Положення аналогічного змісту міститься в ст. 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача про стягнення з відповідача на його користь 12325,09 грн основної заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, які виникли на підставі видаткової накладної № РН-0000360 від 05.08.2016.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору, не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором, та не можуть ототожнюватися з останніми.

Згідно з наявного у позовній заяві розрахунку ціни позову, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні в сумі 4202,86 грн за період з 02.09.2016 по 25.01.2019, а також 886,39 грн 3 % річних за аналогічний період.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних та річних, господарський суд встановив, що їх суми обгрунтовані та вірні.

Відповідно до статей 74 та 77 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд встановив, що відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати боргу та/або інших доказів на спростування позовних вимог суду не надав, отже фактично обов'язок по оплаті наданих позивачем послуг визнав.

Водночас позивач належними та допустимими доказами обґрунтував заявлені у суді позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню на суму 17414,34 грн, з яких: 12325,09 грн основної заборгованісті, 886,39 грн 3% річних та 4202,86 грн інфляційних втрат.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Що стосується відшкодування інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс з огляду на укладений із Адвокатським об'єднанням "Юридичне об'єднання "Феміда" договір № 03/12-18 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 03.12.2018, то господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 4 вищезазначеної статті ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід зазначити, що на обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката при підготовці даного позову до суду, позивачем було надано копію договору № 03/12-18 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 03.12.2018, копію акту приймання-передачі адвокатських послуг від 04.02.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 23.03.2018 серії КС № 6547/10, копію ОСОБА_1 з Єдиного реєстру адвокатів України від 07.08.2018, ордер серії КС № 329376 на ведення справи в суді від 04.03.2019 та виписку з особового рахунку від 11.01.2019 про оплату послуг на суму 2500,00 грн.

Оглянувши матеріали справи та оцінивши обсяг послуг, що були надані адвокатом позивачу при підготовці ним позову до суду та представленні інтересів позивача під час розгляду даної справи, зважаючи, що відповідачем не було подано до суду обгрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі суми, що є меншею від заявленої позивачем до відшкодування, господарський суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн по даній справі є обґрунтованими та співрозмірними об'єму наданих і отриманих позивачем юридичних послуг, тому керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України та зважаючи на задоволення позову, господарський суд дійшов висновку, що останні підлягають відшкодуванню позивачу у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТО ПАК" до Малого приватного підприємства "Гетьман" про стягнення 17414,34 грн задовольнити.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства "Гетьман" (08290, Київська обл., місто Ірпінь, селище міського типу Гостомель, вулиця Кулішова, будинок 18-Б, код ЄДРПОУ 21635903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТО ПАК" (03151, м.Київ, Проспект Повітрофлотський, будинок 72, код ЄДРПОУ 38603464): 12325 (дванадцять тисяч триста двадцять п'ять) гривень 09 копійок основного боргу, 886 (вісімсот вісімдесят шість) гривень 39 копійок 3% річних, 4202 (чотири тисячі дві) гривні 86 копійок інфляційних втрат, 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок судового збору та 2500 (дві тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією про дане судове рішення учасники справи можуть ознайомитися на сайті: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено: 07.03.2019.

Суддя В.М. Антонова