Постанова
від 06.03.2019 по справі 826/15718/15
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15718/15 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Беспалова О.О.,

Губської О.А.,

за участю

секретаря судового засідання Кузик М.А.,

представника відповідача Іванюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Клименчук Н.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи: Екс-міністр екології та природних ресурсів України Шевченко Ігор Анатолійович, заступник Міністра-керівник апарату Коломієць Світлана Леонідівна, ПП Комавто плюс про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, заміненого під час розгляду справи судом першої інстанції на належного відповідача - Комісію з реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи: Екс-міністр екології та природних ресурсів України Шевченко Ігор Анатолійович, заступник Міністра-керівник апарату Коломієць Світлана Леонідівна, ПП Комавто плюс , в якому з урахуванням поданих заяв про уточнення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/11 у порядку, визначеному чинним законодавством, як такі, що призвели до порушення реалізації конституційного права на соціальний захист та працю, що призвело у свою чергу до упущеної вигоди фінансових та матеріальних ресурсів внаслідок неефективних управлінських дій відповідача через несвоєчасне вжиття заходів в частині виконання рішення національного суду;

- визнати Міністерство екології та природних ресурсів України правонаступником реорганізованого 09 грудня 2010 року Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

- зобов'язати відповідача нести відповідальність по зобов'язаннях Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в частині виконання рішення Європейського суду з прав людини №36762/06 від 31 липня 2014 року, а саме: виконати зобов'язання по працевлаштуванню ОСОБА_4;

- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо відшкодування 358 347,60 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, 315 535,00 грн. інфляційних витрат та 42 112,74 грн. річних за період невиконання судового рішення;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у зв'язку із втраченою вигодою та невиконанням договірних зобов'язань у розмірі 38 320,88 грн.;

- стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 119 400,88 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2011 року по 19 листопада 2018 року, з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 999 419, 85 грн. (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч чотириста дев'ятнадцять грн. 85 коп.). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 6 090, 00 грн. (шість тисяч дев'яносто грн. 00 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Міністерство екології та природних ресурсів України подало подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначено, що позивачем у даній справі усі позовні вимоги адресовано Міністерству охорони природного навколишнього середовища України, якого, де-факто, не існувало, натомість, станом на момент виникнення спірних правовідносин діяло Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (код ЄДРПОУ: 00013735), яке з 16.02.2011 перебуває в стані припинення, однак, судом першої інстанції дану обставину не враховано, натомість дану справу, в порушення норм процесуального права, прийнято до провадження. Під час вивчення тексту оскаржуваного рішення, також встановлено, що суб'єктний склад у ній змінився абсолютно, при цьому, жодні клопотання про заміну сторони суду не подавалися та не розглядалися, що є порушенням норм процесуального права в цілому. Вказано, що судом першої інстанції, задовольняючи позовну заяву, стягнуто фактично кошти разом із сумою судового збору із Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, якої де-юре і де-факто не існує, оскільки Міністерство екології та природних ресурсів України в статні реорганізації та ліквідації не перебуває, відповідно й така комісія у його складі не діє в цілому, натомість у стані припинення, починаючи з 16.01.2011 перебуває Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Отже, судом першої інстанції під час розгляду справи дані обставини не з'ясовані, що свідчить про неповноту розгляду та будь-які описки спростовує в цілому, що є порушенням норм процесуального права, стягнувши кошти із сторони, якої де-юре не існує.

До суду апеляційної інстанції від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 січня 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі №2-4017/2011 за позовом ОСОБА_7 до Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання", третя особа - ОСОБА_8, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_7 у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_4 у зв'язку з реєстрацією шлюбу 11 грудня 2013 року.

Зазначеним рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_9 до Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання , третя особа ОСОБА_8, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 231-О від 25.03.2010 Міністерства охорони природного навколишнього середовища України яким звільнено ОСОБА_9 з посади директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання . Зобов'язано Міністерство охорони природного навколишнього середовища України поновити ОСОБА_9 на посаді директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання з дати звільнення, а саме з 25.03.2010. Стягнуто з Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання на користь ОСОБА_9 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42681(сім тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 60 коп. Стягнуто з Міністерства охорони природного навколишнього середовища України на користь ОСОБА_9 3000 (три тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди. Зазначено, що в решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року залишені без змін.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року набрало законної сили, видані виконавчі листи для пред'явлення до виконання, проте органом державної виконавчої служби їх було втрачено, через що позивач зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва з питань видачі дублікату виконавчих листів та поновлення строків для пред'явлення їх до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року, у справі №2-4017/11 провадження №6/761/1739/2014 заяву ОСОБА_7 частково задоволено, видано дублікати виконавчих листів за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року.

З приводу тривалого невиконання судового рішення від 26 січня 2011 року заявниця серед інших 249 осіб зверталася до Європейського суду з прав людини. 31 липня 2014 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення на користь заявників, зокрема й ОСОБА_7, за яким відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження за постановою від 29 серпня 2014 року №ВП 44555151.

У 2015 році позивач зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії щодо стягнення заробітної плати за виконавчим документом та вжити заходів індивідуального характеру за рішенням №3672/06, виданим 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини.

16 грудня 2016 року Окружного адміністративного суду міста Києва винесено постанову відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо примусового виконання рішення №3672/06, виданого 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини у справі "Штефан та інші проти України" в частині виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011 року, зобов'язано вжити додаткових заходів індивідуального характеру щодо виконання зазначених рішень. В частині стягнення моральної шкоди відмовлено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 36762/06 від 31 липня 2014 року у справі "Штефан та інші проти України", де ОСОБА_4 є одним із 249 заявників. Боржником у зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини є Держава Україна. З 21 жовтня 2014 року рішення частково виконано, стягнуто на користь ОСОБА_4 33220,81 грн. (суму справедливої сатисфакції) та 49 534,80 грн. заборгованості за рішенням національного суду щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення національного суду залишається не виконаним.

З викладеного вбачається, що факт незаконного звільнення ОСОБА_4 та необхідності стягнення на її користь заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу вже встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011, яке набрало законної сили.

Вважаючи протиправними дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/11 та з вимогами виконати зобов'язання по працевлаштуванню ОСОБА_4, зобов'язати відповідача вчинити дії щодо відшкодування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, інфляційних витрат за період невиконання судового рішення та стягнути з відповідача моральну шкоду позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення даного позову, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України у порядку адміністративного судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 згаданої статті).

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно визначень, наведених в підп. 6, 8 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах; позивач в адміністративній справі - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін публічна служба в розумінні п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за пунктом 2 частиною першою ст.19 КАС України (в редакції, на момент винесення оскаржуваного рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є визнання протиправними дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/11 про поновлення на посаді та зобов'язання, у зв'язку з цим, відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, інфляційні витрати та моральну шкоду.

Як зазначено у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва 26 січня 2011 року, наказом № 119-о Міністерства охорони природного навколишнього середовища України від 13.02.2010 ОСОБА_7 було призначено на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання на умовах укладеного з нею контракту . В цей же день 13.02.2010 року між ОСОБА_7 та Міністерством охорони природного навколишнього середовища України було укладено Контракт про призначення її на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання строком з 13.02.2010 по 12.02.2015. Відповідно до наказу № 231-о Міністерства охорони навколишнього середовища України від 25.03.2010, ОСОБА_7 звільнено з посади директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання з 25.03.2010 згідно п.8 ст. 36 КЗпП України та розірвано укладений з нею контракт.

Згідно п.8 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору .

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 визначено, що на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України ( в новій редакції) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон України "Про державну службу".

На час призначення (13.02.2010) ОСОБА_7 на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання був чинний Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-XII), згідно зі статтею 1 якого, державна служба в Україні -- це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

У Законі України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", який набув чинності 01 червня 2016 року, у статті 1 закріплено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 13 Закону № 3723-XII (який діяв на момент призначення позивача на посаду) особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу. Державний службовець підписує текст присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці (стаття 17 Закону № 3723-XII).

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад (стаття 26 Закону № 3723-XII).

Так, відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011, ОСОБА_7 була призначена на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання наказом № 119-о Міністерства охорони природного навколишнього середовища України від 13.02.2010. В цей же день 13.02.2010 між ОСОБА_7 та Міністерством охорони природного навколишнього середовища України було укладено Контракт про призначення її на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання строком з 13.02.2010 по 12.02.2015. Із займаної посади позивача звільнено згідно п.8 ст. 36 КЗпП України та розірвано укладений з нею контракт.

Отже, суд першої інстанції в даній справі не встановив, а сторонами не надано доказів, що ОСОБА_7 під час прийняття на посаду директора Державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання складала присягу державного службовця і подавала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є про визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, яка не відноситься до посад державного органу, й робота на ній не може бути віднесена до проходження публічної служби.

Колегія суддів звертає увагу, що позов ОСОБА_7 до Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання", третя особа - ОСОБА_8, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди розглянуто Шевченківським районним судом міста Києва у справі №2-4017/2011 за правилами цивільного судочинства.

Після укладення контракту між ОСОБА_7 та Міністерством охорони природного навколишнього середовища України виникли трудові відносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду міста Києва 26 січня 2011 року в частині поновлення позивача на посаді. Стороною контракту про призначення позивача на посаду директора державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання (роботодавцем) є керівник органу, в управлінні якого перебувало таке державне підприємство.

Отже, оскільки спір у справі №2-4017/2011 стосувався питання правомірності звільнення з посади директора державного підприємства Науково-виробниче природоохоронне об'єднання ОСОБА_7 шляхом винесення оскаржуваного наказу, а спірні правовідносини, що призвели до звернення позивача до суду з позовом у справі №826/15718/15 є наслідком невиконання рішення у суду у справі №2-4017/2011, колегія суддів зазначає, що, зважаючи на суть таких спірних правовідносин, цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України 20 квітня 2016 року у справі № 802/3892/14-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду 14 листопада 2018 року у справі № 806/2808/18.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що фактично з вимогами про зобов'язання вчинити дії щодо відшкодування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, інфляційних витрат та річних за період невиконання судового рішення позивач би мала звертатись до Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання", оскільки відповідно до ст. 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд спору як публічно-правового, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду не приймається до уваги, оскільки такі стосуються розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно вимог ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, а провадження у даній справі закрити.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи: Екс-міністр екології та природних ресурсів України Шевченко Ігор Анатолійович, заступник Міністра-керівник апарату Коломієць Світлана Леонідівна, ПП Комавто плюс про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, моральної шкоди - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 березня 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.О. Беспалов

О.А. Губська

Дата ухвалення рішення06.03.2019
Оприлюднено08.03.2019

Судовий реєстр по справі —826/15718/15

Рішення від 17.12.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клименчук Н.М.

Постанова від 12.02.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Смокович М.І.

Ухвала від 10.02.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Смокович М.І.

Ухвала від 24.04.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Смокович М.І.

Постанова від 06.03.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Ключкович Василь Юрійович

Постанова від 06.03.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Ключкович Василь Юрійович

Ухвала від 07.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Ключкович Василь Юрійович

Ухвала від 07.02.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Ключкович Василь Юрійович

Ухвала від 13.11.2017

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клименчук Н.М.

Ухвала від 22.12.2015

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Федотов І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні