Постанова

від 27.02.2019 по справі 371/454/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Київ

Справа № 22-ц/824/761/2019 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Капшук Л.О.

Унікальний №371/454/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Левенця Б.Б.

при секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенням Миронівського районного суду Київської області від 04 червня 2018 року у справі за позовом Регіонального ландшафтного парку Трахтемирів до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Київській області ЮзикаОлександра Миколайовича, ОСОБА_1, третя особа: Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації про визнання незаконним наказу, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Київській області Юзика О.М., ОСОБА_1, третя особа: Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації про визнання незаконним наказу, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Просив визнати поважною причину пропуску строку (стосовно наказів Головного управління Держземагентства у Київській області) та поновити процесуальний строк для звернення до суду з позовом; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року НОМЕР_3 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , що наданий ОСОБА_1; скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, що було зареєстровано 01 квітня 2014 року з індексним номером 5215801 на ім'я ОСОБА_1

В обґрунтування позову посилався на те, що Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів (далі - РЛП Трахтемирів ) був організований у відповідності до Законів України Про природно-заповідний фонд України , Про місцеве самоврядування в Україні , ЦК УРСР та згідно рішення Про організацію регіонального парку Трахтемирів , прийнятого Черкаською та Київською обласними радами, та набув статусу об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

На території Київської області РЛП Трахтемирів територіально розташований на площі 5 148,7 га на землях Малобукринської та Грушівської сільських рад Миронівського району.

Охорона РЛП Трахтемирів здійснюється як національного надбання та він є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Відповідно до Проекту створення РЛП Трахтемирів та даних Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України станом на 01.01.2013 р. земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 знаходиться на території РЛП Трахтемирів .

01 квітня 2014 року за ОСОБА_1 було зареєстрована право власності на земельну ділянку розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, індексний номер 5215801.

Передача права власності ОСОБА_1 була здійснена з порушенням визначеної законом процедури, з визначенням призначення, яке суперечить статусу та завданню регіонального ландшафтного парку.

Згідно відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА від 02 лютого 2015 року №05.1-08.3/561 формування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на території РЛП Трахтемирів проведено з порушенням п.3 ч.1 ст.186 ЗК України, оскільки проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території об'єкта ПЗФ, підлягають погодженню з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а такого погодження надано не було.

Позивач звертався з відповідними скаргами щодо неправомірності наказів Головного управління Держземагентства до департаменту екології та природних ресурсів при Київській ОДА, Миронівської прокуратури, прокуратури Київської області, однак будь-яких дій на усунення існуючих порушень останніми здійснено не було.

Позивач наполягав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі №21-1465а15, за якою спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних вповноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Позивач вважав, що існуючі обставини призводять до порушення цілісності земель РЛП Трахтемирів та створюють загрозу його існуванню, перешкоджаючи ефективному розвитку туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності заповідного комплексу.

Щодо пропуску строку на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року НОМЕР_3, позивач посилався на неможливість отримання копії оскаржуваного наказу, що за його переконанням є достатньо поважною причиною пропуску строку, який він просив поновити.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 04 червня 2018 року позов було задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11 березня 2014 року НОМЕР_3 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області. Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, індексний номер 19954282, видане Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції 03 квітня 2014 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, призначену для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності НОМЕР_4, в іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 на користь Регіонального ландшафтного парку Трахтемирів судові витрати в розмірі 1 600,00 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, 16 серпня 2018 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, визнані судом першої інстанції доведеними, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просила рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що позивач не має будь-яких законних прав на спірну земельну ділянку, оскільки як об'єкт природно-заповідного фонду створений не був, через численні порушення чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства.

Тому правових підстав для твердження щодо існування будь-якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивача немає.

Позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту приналежності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Під час створення РЛП Трахтемирів процедура встановлена Законом України Про природно-заповідний фонд України була порушена, зокрема, щодо винесення меж регіонального ландшафтного парку в натурі та відсутність зонування. Дана обставина була визнана і самим представником позивача в судовому засіданні.

Отже висновки суду першої інстанції щодо набуття РЛП Трахтемирів статусу об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення та встановленості цієї обставини, є необґрунтованими.

Наявне в матеріалах рішення Київської обласної ради про організацію РЛП Трахтемирів має статус Проекту та основних реквізитів акту органу місцевого самоврядування не містить.

Проект рішення про організацію РЛП Трахтемирів містить пункт зобов'язання Акціонерного товариства закритого типу Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів по винесенню в натурі меж РЛП Трахтемирів , встановленні державних межових знаків та інформаційно-охоронних знаків інформаційних щитів до 20 жовтня 2004 року.

Проте позивачем не було надано суду доказів на підтвердження виконання Акціонерним товариством закритого типу Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів таких дій, які є обов'язковою умовою для виникнення права власності на земельну ділянку.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) та одержання документів, що посвідчують право власності або право користування, відповідно до положень ст.22 ЗК України, заборонено.

В судовому засіданні представником позивача було підтверджено факт невинесення меж спірної земельної ділянки в натурі та акцентовано, що єдиним документом, що підтверджує його права є Проект організації регіонального ландшафтного парку.

Апелянт наполягала на необхідності застосування до спірних правовідносин правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2017 року викладену в ухвалі №6-33134св13, від 28 січня 2015 року, від 05 липня 2017 року в ухвалі №2/318/12, Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року в постанові №910/3724/14, що за відсутності технічної документації, яка підтверджує передачу спірних земель у постійне користування стороні позивача, факт передачі у власність особі цієї земельної ділянки є недоведеним.

Правосуб'єктною юридичною особою на винесення меж в натурі спірної земельної ділянки є Акціонерне товариство закритого типу Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів , яке до участі у справі залучено не було та його відносини з позивачем судом не встановлювались.

Окремо апелянт зауважувала, що вказані позивачем причини пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом не можна вважати поважними. Оскільки позивач був обізнаний про вчинення нею дій по винесенню меж в натурі та підготовці технічної документації для відведення земельної ділянки у власність, раніше ніж було здійснено видачу оспорюваного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області.

Будучи суб'єктом який вважає порушеними його права, позивач мав змогу і раніше довідатися про їх порушення, а тому враховуючи встановлений загальний строк позовної давності, її пропуск є підставою для відмови у позові.

Твердження позивача про виявлення факту порушення власних прав лише у березні 2017 року є спробою ввести суд в оману, оскільки надані ним самим докази на підтвердження цих обставин, свідчать про обізнаність з ними протягом вже тривалого часу.

Існування будь-яких обмежень або обтяжень спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до положень чинного законодавства унеможливлює здійснення державним реєстратором права власності та як наслідок видачу свідоцтва про право власності.

Факт реєстрації права власності за апелянтом достеменно свідчить про відсутність будь-яких заборон та правомірність таких дій.

В постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2012 року в справі №2а-11527/12/2670 та в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року в справі №2а/2370/3290/2012 встановлено, що у позивача відсутні Положення про Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів та Проект для РЛП Трахтемирів , а питання про проведення зонування даної території залишається невирішеним, що унеможливлює визначення місця використання природних ресурсів, дані обставини в силу положень ст..61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував підтримав та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники процесу повідомлялись судом належним чином про дату, час, і місце розгляду справи по суті, причини своєї неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, присутнього представника, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів згідно рішення Київської обласної ради № 168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та рішення Черкаської обласної ради № 14-4 від 26 лютого 2000 року Про організацію регіонального парку Трахтемирів був організований та набув статусу об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Згідно даних обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів в Київській області розташований та знаходиться в межах Малобукринської та Грушевської сільських рад Миронівського району та займає площу 5 148,7 га.

Вказані обставини підтверджуються рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання № 168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та листом Департаменту заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України № 143/09/04-14 від 12 лютого 2014 року. (Том 1 а.с.16, Том 2 а.с.108-109)

08 жовтня 1999 року директором Наукового центру досліджень з проблем заповідної справи затверджено Проект створення регіонального ландшафтного парку Трахтемирів . (Том 1 а.с.17)

Наказом Головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 27 січня 2014 року НОМЕР_5 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області. (Том 1 а.с.146)

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11 березня 2014 року НОМЕР_3 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області. (Том 1 а.с. 25)

01 квітня 2014 року Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, індексний номер 19954282, на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, призначену для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 5215801. (Том 2 а.с.31)

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний наказ ГУ Держземагенства у Київській області і свідоцтво видане з порушенням вимог закону та прав позивача, оскільки надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до Проекту створення РЛП Трахтемирів , Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, карти-схеми регіонального ландшафтного парку Трахтемирів та схеми розташування земельної ділянки розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області і знаходиться на території РЛП Трахтемирів .

Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів утворений у встановленому законом порядку, розташований та знаходиться в межах Малобукринської та Грушевської сільських рад Миронівського району та займає площу 5 148,7 га і перебуває на обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує т акі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з п. б ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За правилами ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зі змісту ст.118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, який розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до п. б ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інших, крім установлених цією статтею, матеріалів і документів; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

На час виникнення спірних правовідносин Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) було центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входило до системи органів виконавчої влади і забезпечувало реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Згідно Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10 травня 2012 року № 258 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Головне управління Держземагентства в області було територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане. Завданням Головного управління була реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до пункту 9 вказаного Положення (що втратило чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 49 від 16 лютого 2015 року) Головне управління у межах своїх повноважень видавало накази організаційно-розпорядчого характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року №482 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України було внесено зміни до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, та визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Оспорюваний позивачем наказ від 11 березня 2014 року НОМЕР_3 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, прийнятий територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України в межах його компетенції.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч.3 вказаної статті ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Частиною 6 ст.186-1 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно ст.9 Закону України Про природно-заповідний фонд України території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Отже, отримання відповідачем у власність земельної ділянки природно-заповідного фонду для цілей ведення особистого селянського господарства суперечить вказаним положенням Закону.

Згідно зі ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.152 Земельного Кодексу України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За таких обставин, враховуючи, що спірна земельна ділянка виділена за рахунок земель природно-заповідного фонду, без відповідних згоди та погодження, з порушенням вимог закону, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги, що ландшафтний парк Трахтемирів не надав доказів щодо належності йому земельної ділянки, та як об'єкт природно-заповідного фонду не створений, межі ландшафтного парку в натурі не винесені, зонування немає, а отже відсутні докази про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Відповідно до ст.3 Закону України Про природно-заповідний фонд України до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, в тому числі регіональні ландшафтні парки.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону регіональні ландшафтні парки можуть перебувати як у власності Українського народу так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Згідно ч.4 ст.7 вказаного Закону межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

В матеріалах наявний проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів регіонального ландшафтного парку Трахтемирів , виготовлений у 2001 році Науковим центром заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України та у встановленому порядку погоджений із Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області, Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, затверджений АТЗТ АЕО Трахтемирів , в якому чітко встановлені межі РЛП Трахтемирів . (Том 1 а.с.17-18)

Посилання в апеляційній скарзі на те, що право позивача не є порушеним, бо позивач є іншою особою, яка не має ніякого відношення до рішень Київської і Черкаської обласних рад про утворення ландшафтного парку надумані та безпідставні.

Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів був утворений на підставі рішення Київської обласної ради № 168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та рішення Черкаської обласної ради № 14-4 від 26 лютого 2000 року Про організацію регіонального парку Трахтемирів .

Відповідно до п.1 рішення Київської обласної ради від 17 лютого 2000 року об'єкт природно - заповідного фонду Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів організовано у власності АТЗТ Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів площею - 5 148,7 га на землях Малобукринської та Грушівської сільських рад Миронівського району Київської області без вилучення земель у землекористувача.

На підставі вказаних рішень розроблено та затверджено Положення Про регіональний ландшафтний парк Трахтемирів .

За таких обставин посилання скаржника на те, що позивач є іншою особою, яка не має ніякого відношення до рішень Київської і Черкаської обласних рад про утворення ландшафтного парку бездоказові.

Доводи апелянта ОСОБА_1 про правомірність отримання нею права власності на земельну ділянку не ґрунтуються на законі.

Регіональний ландшафтний парк Трахтемирів є об'єктом природно-заповідного фонду, а відтак згідно положень ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного призначення підлягає обов'язковому погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 розташована на території РЛП Трахтемирів . Проте всупереч закону проект її відведення не був погоджений у встановленому законом порядку Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації, що у свою чергу свідчить про неправомірність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду.

Окрім того, отримання відповідачем у власність земельної ділянки природно-заповідного фонду для цілей ведення особистого селянського господарства суперечить положенням ст.9 Закону України Про природно-заповідний фонд України , яка не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для таких цілей.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів вважає необґрунтованими.

Судом першої інстанції встановлено, що представник позивача про порушення права РЛП Трахтемирів дізнався у 2015 році, а у березні 2017 року отримав копію оскаржуваного наказу. До суду позивач звернувся 31 березня 2017 року, що у свою чергу свідчить про дотримання позивачем загального (трирічного) строку звернення до суду за захистом свого права.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про наявність інших судових рішень, в яких встановлено обставини щодо відсутності проекту організації ландшафтного парку та Положення про ландшафтний парк і дані обставини не повинні доводитися при розгляді цієї справи.

Справи, на які посилається апелянт були розглянуті в порядку адміністративного судочинства, та не стосуються даного спору, учасниками справи були інші особи, а саме АТЗТ Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів та Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, які участі в даній справі не приймають.

Згідно ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції в не спростовують. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (справа Гарсіа Руїз проти Іспанії).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 04 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 березня 2019 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

Б.Б. Левенець