Рішення

від 05.03.2019 по справі 902/793/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018,  тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "05" березня 2019 р.          Cправа № 902/793/18             Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні        матеріали справи   за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЛАК» (вул. Антенна, 11, м. Запоріжжя, 69057)    до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних  виробів «ВІНТАР»  (вул. Некрасова, 87, м. Вінниця, 21100)   про стягнення 55941,64 грн. за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І., представники сторін не з'явилися       У С Т А Н О В И В : 07.12.2018 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №б/н від 04.12.2018  Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЛАК» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «ВІНТАР» 55 941,64 грн заборгованості. Ухвалою суду від 12.12.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/793/18 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.12.2018. Ухвалою суду від 22.12.2018 підготовче засідання відкладено на 05.02.2019. Ухвалою суду від 05.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.03.2018. На визначену судом дату представник Позивача не з'явився. У клопотанні № 30/01 від 30.01.2019 позивач просив розглянути справу без участі його представника за наявними матеріалами справи. Відповідач правом участі в судовому засіданні також не скористався,  визначених ухвалами суду не подав. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з написом наступного змісту: «за закінченням встановленого терміну зберігання». При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України       встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених       наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та       Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.               За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні. При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами. Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами. Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Частиною першою ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло. У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами. В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. У судовому засіданні 05.03.2019  прийнято судове рішення. Стислий виклад позицій учасників судового процесу. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідно до видаткової накладної № ПХ-0000003 від 18.06.2018 позивач відвантажив, а відповідач прийняв товар (Лак ЕП-547) в кількості 800 кг на загальну суму 63   936,00 грн. Враховуючи, що точний строк виконання зобов'язання сторонами не визначено, позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про оплату отриманого товару. Проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав. В подальшому позивачем повторно направлено відповідачу вимогу про сплату боргу, за результатами розгляду якої відповідачем сплачено лише частину заборгованості в розмірі 10   000,00 грн. Решта суми боргу в розмірі 53   936,00 грн залишилась не сплаченою. Відповідач відзиву на позовну заяву, доказів в спростування позовних вимог  до суду не подав. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. 15 червня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЛАК»  (позивач) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «ВІНТАР» (відповідач) рахунок № ПХ-0000003 на оплату Лаку ЕП-547 в кількості 800 кг на загальну суму 63   936,00 грн. За видатковою накладною № ПХ-0000003 від 18.06.2018 позивачем поставлено Лак ЕП-547 в кількості 800 кг на загальну суму 63   936,00 грн, який відповідачем отримано на підставі довіреності № 407 від 18.06.2018. Відповідно до ст.1 Закону України   Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Як унормовано ч.2 ст.9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);   дату і місце складання;   назву підприємства, від імені якого складено документ;   зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;   посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;   особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до   Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України   «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і які відповідають вимогам, зокрема   ст.9 названого Закону   і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції   є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1   ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012). За доводами Позивача, оскільки сторонами не узгоджено строку оплати поставленого товару, останній направив на адресу відповідача вимогу № 01/0709 від 07.09.2018 , в якій просив провести оплату товару в розмірі 63   936,00 грн на протязі семи календарних днів з моменту отримання вимоги. 23.10.2018 позивач повторно звертався до відповідача з вимогою № 01/2310 сплатити кошти за поставлений товар на протязі трьох календарних днів з моменту отримання вимоги. Судом встановлено, що вимогу №  01/2310 від 23.10.2018 відповідачем отримано 26.10.2018. 15.11.2018 відповідачем перераховано на рахунок позивача 10   000,00 грн згідно рахунку від 15.06.2018. Таким чином, станом на день ухвалення рішення за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар в розмірі 53   936,00 грн . Оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких міркувань. Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно   ст. 3 Цивільного кодексу  України. Згідно п. 1, ч. 2   ст. 11 Цивільного кодексу   України   підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є      договори та інші правочини. Згідно ч. 1   ст. 626 Цивільного кодексу   України   Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно ч. 1   ст. 628 Цивільного кодексу  України   зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1   статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до   ст.202 Цивільного кодексу України   правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.2   ст.205 Цивільного кодексу України   правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом прийняття поставленого товару та  часткової оплати відповідачем поставленого товару, що не суперечить вимогам   ст.181 Господарського кодексу України. Згідно з частинами 1 та 2   статті 509 Цивільного кодексу України   зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до вимог   статті 193 Господарського кодексу України   суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Статтею 712 Цивільного кодексу   України   встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2   ст. 712 ЦК України). Відповідно до   статті 526 ЦК України   зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу   статті 530 ЦК України   якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 63   936,00 грн.    Натомість відповідач за отриманий товар розрахувався частково в результаті чого заборгованість за поставлений товар склала 53   936,00 грн. Виходячи з наявних матеріалів справи та наведених законодавчих приписів, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконано взяті а себе зобов'язання по поставці відповідачу товару за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб. Тоді як відповідач, прийнявши до виконання зобов'язання,  виконав їх лише  частково, перерахувавши на рахунок позивача 10   000,00 грн. Отже, у встановлений законом, ст. 692   ЦК України, строк заборгованість відповідачем погашена не була, та наявність у відповідача вищевказаної заборгованості, яка не була погашена на час подання позову, та залишається непогашеною на даний час, позивачем належним чином відповідно до ст.ст.   525,   526,   655 ЦК України   та ст.ст.   181,   193,   265 ГК України    доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована. Виходячи з встановлених обставин справи, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 53   936,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її. Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 1613,32 грн втрат від інфляції та 392,32 грн три проценти річних. Розглядаючи зазначені вимоги, суд виходить з наступного. Виходячи з положень ст.ст.   610,   611,   612 ЦК України, ч. 2   ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у вигляді нарахування та стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно   ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч.2   статті 625 Цивільного кодексу України   боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Це твердження відповідає і правовій позиції ВСУ від 22.03.2017 №6-2829цс16. За змістом позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в загальній сумі 392,32грн. за період з 18.09.2018 по 04.12.2018 та інфляційні втрати в загальній сумі 1613,32грн. за період з 18.09.2018 по 30.10.2018. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Також, у вказаній постанові Верховним Судом з посиланням на Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку суми боргу позивачем нараховані 3% річних на суму 63   936,00 грн за період з 18.09.2018 по 14.11.2018., та на суму 53   936,00 за період з 15.11.2018 по 04.12.2018 Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивачем при підрахунку 3% річних допущено помилку в бік заниження , оскільки за  визначений в розрахунку період, за розрахунком суду,  розмір 3% річних складає 393,45 грн. Водночас, означена вимога підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку суми боргу позивачем нараховані інфляційні втрати на суму 63   936,00 грн. за період з 18.09.2018 по 30.10.2018 . Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивачем при здійсненні інфляційних нарахувань не враховані Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р., а тому не вірно визначено початок періоду нарахування. Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань суд дійшов висновку, що інфляційні нарахування складають 1086,91грн. Таким чином, вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково. Перевірка розрахунку 3% річних та інфляційних здійснена судом за допомогою програми «Ліга Закон». Згідно   ст. 13 Господарського процесуального кодексу України   судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. На підставі    ст. 86 Господарського процесуального кодексу України   господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи обставини справи та наявні матеріали, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому  задоволенню.       Відповідно до   ст. 129      Господарського процесуального кодексу України   на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 1745,42 грн. Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 191, .226 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - У Х В А Л И В : Позов задовольнити  частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «ВІНТАР» (вул. Некрасова, 87, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 00383679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЛАК» (вул. Антенна, 11, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 41429987) 53   936 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот тридцять шість) грн 00 коп. – основного боргу; 1   086 (одну тисячу вісімдесят шість) грн 91 коп. – втрат від інфляції; 392 (триста дев'яносто дві) грн 32 коп. – три відсотки річних та 1745 (одну тисячу сімсот сорок п'ять) грн 42 коп.  -   витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Копію рішення направити учасникам  рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені      ст. 241 ГПК України. Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст.      256,      257 ГПК України.         Повне рішення складено 11 березня 2019 р. Суддя                                                         Матвійчук В.В.     віддрук. прим.: 1 - до справи 2 - позивачу  (вул. Антенна, 11, м. Заопріжжя, 69057) 3 - відповідачу  (вул. Некрасова, 87, м. Вінниця, 21100)