Рішення

від 27.02.2019 по справі 911/2422/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2422/18

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом селянського/фермерського господарства "Гощівське"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТСП-ГРУПП"

про стягнення суми попередньої оплати,

за участю представників:

позивача: Сидоренко В.В. (ордер, серії КВ №378020, від 16.01.2019 року);

відповідача: Підлісного С.Б. (наказ №1 від 08.01.2019 року),

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2018 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява селянського/фермерського господарства "Гощівське" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТСП-ГРУПП" (далі - відповідач) про стягнення суми попередньої оплати.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору продажу та поставки лінії гранулювання біоматеріалів ЛГ-ОГМ-1,5 №23/03-2015 від 23.03.2015 року, згідно з якими відповідач зобов'язувався поставити позивачу обладнання (далі - товар), а позивач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.

За твердженнями позивача, відповідач поставив товар неналежної якості.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.11.2018 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 05 грудня 2018 року.

03 грудня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі №911/2422/18, яке задоволенню судом не підлягало.

05 грудня 2018 року в засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 16 січня 2019 року.

06 грудня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області представник відповідача направив відзив на позовну заяву.

15 січня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи від 03.01.2019 року, яке підлягало задоволенню судом.

Крім цього, представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності від 03.01.2019 року.

16 січня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подала клопотання про відкладення підготовчого засідання.

16 січня 2019 року в засіданні представник позивача заявлене клопотання підтримала, просила відкласти розгляд справи для підготовки та подання заяви про зміну підстав позову.

Представник відповідача проти задоволення клопотання про відкладення підготовчого засідання не заперечував.

Суд, розглянувши в засіданні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, визнав його таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2019 року підготовче засідання відкладено на 30 січня 2019 року.

30 січня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 600 000,00 грн.

30 січня 2019 року в засіданні представник відповідача просив суд оголосити перерву для ознайомлення з вищевказаною заявою.

30 січня 2019 року оголошено перерву в засіданні до 01 лютого 2019 року.

31 січня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав пояснення щодо обставин справи, просив суд не приймати до розгляду та повернути позивачу заяву про зменшення розміру позовних вимог.

01 лютого 2019 року в засіданні суд залишив заяву про зменшення розміру позовних вимог від 30.01.2018 року без розгляду, на підставі ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.02.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 27 лютого 2019 року.

27 лютого 2019 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

23 березня 2015 року між селянським/фермерським господарством "Гощівське" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТСП-ГРУПП" (далі - відповідач) був укладений договір №23/03-2015 продажу та поставки лінії гранулювання біоматеріалів ЛГ-ОГМ-1,5 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався поставити позивачу обладнання (далі - товар), а позивач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.

Відповідно до п. 1.2 договору, склад обладнання - найменування окремих одиниць в складі обладнання, їх характеристики, кількість, ціна і строки поставки вказуються в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що обладнання продається позивачу в комплектації, експлуатаційною й іншою документацією, яка була видана на обладнання його виробником.

Згідно з п. 2.2 договору, відповідач надає позивачу технічну й іншу документацію його виробника, включаючи інструкції з експлуатації обладнання і сервісні книжки з гарантійними талонами.

Відповідно до п. 2.3 договору, обладнання передається у стані (за якістю), що відповідає державним стандартам, технічним умовам, які діють в Україні.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що якість обладнання підтверджується сертифікатами відповідності та сертифікатами якості, що передаються позивачу в момент передачі обладнання.

Згідно з п. 3.1 договору, ціна обладнання: 733 000 грн. 00 коп. (сімсот тридцять три тисячі грн.) з ПДВ.

Відповідно до п. 3.2 договору, всі розрахунки за даним договором здійснюються позивачем в національній валюті України, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що позивач зобов'язаний здійснити розрахунок з відповідачем в наступному порядку:

перший платіж - передоплата 60% від загальної суми договору здійснюється позивачем на протязі 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання договору (п.п. 3.3.1 договору);

другий платіж - 40% від загальної суми договору за фактом готовності обладнання до відвантаження позивачу, але не пізніше 60 робочих днів з моменту зарахування передоплати (п.п. 3.3.2 договору).

Згідно з п. 3.4 договору, перехід права власності на обладнання, що є предметом поставки за цим договором, відбувається в момент передачі товару зі складу відповідача.

Відповідно до п. 4.1 договору, поставка обладнання, здійснюється за EXW смт. Глеваха.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що відповідач здійснює відпуск обладнання позивачу по акту приймання - передачі. В накладних на отримання товару представник позивача вказує, що товар по кількості та якості прийнятий (не прийнятий, в якій частині), зауваження відсутні (наявні).

Згідно з п. 4.3 договору, приймання обладнання по якості, комплектності та кількості провадиться позивачем на складі відповідача під час передачі обладнання, про що складається двосторонній акт приймання - передачі.

Відповідно до п. 4.4 договору, при передачі обладнання відповідач передає позивачу рахунок - фактуру, податкову накладну.

Пунктом 4.5 договору встановлено, що всі ризики включаючи випадкову загибель обладнання, переходять безпосередньо від відповідача до позивача в момент одержання позивачем обладнання на складі відповідача по акту приймання - передачі.

Згідно з п. 4.6 договору, строк поставки обладнання - до 60 (шестидесяти) робочих днів, після отримання попередньої оплати від позивача. Про готовність передати товар відповідач повідомляє позивача в будь-якій зручній для відповідача формі (письмово, шляхом повідомлення по телефону, факсу, e-mail на електронний адрес).

Відповідно до п. 5.1 договору, відповідач, зокрема, зобов'язаний:

передати позивачу обладнання у комплектації, передбаченій даним договором, а також передати позивачу одночасно з обладнанням всю документацію на нього (п.п. 5.1.2 договору);

ознайомити позивача із правилами та умовами ефективного та безпечного використання обладнання (п.п. 5.1.3 договору).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що позивач зобов'язаний:

оглянути обладнання від відповідача відповідно до вимог даного договору за умови: - відповідності обладнання вимогам даного договору, технічної та іншої документації до нього; - наявності комплектації обладнання, передбаченої цим договором; - передачі позивачу одночасно з обладнанням усієї документації на нього (п.п. 5.2.1 договору);

оплатити обладнання за ціною й у терміни, встановлені цим договором (п.п. 5.2.2 договору).

Згідно з п.п. 5.3.1 договору, позивач має право відмовитися від прийняття обладнання у випадку невідповідності його якості, технічного стану і/чи комплектації умовам, установленим цим договором.

Відповідно до п. 8.1 договору, усі спори й розбіжності за даним договором чи у зв'язку з ним, розглядаються в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на те, що ним відповідачу була перерахована попередня оплата в сумі 680 000,00 грн., проте відповідач поставив товар неналежної якості, тому, на думку представника позивача, у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 23 березня 2015 року був укладений договір продажу та поставки лінії гранулювання біоматеріалів ЛГ-ОГМ-1,5 згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався поставити окремі вузли, апарати, механізми, пристрої для організації лінії по виробництву гранул біоматеріалів (далі - товар), а позивач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.

24 березня 2015 року, 07 квітня 2015 року та 13 серпня 2015 року позивач перерахував відповідачу попередню оплату товару в сумі 680 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №842, №866 та №1041, долученими до матеріалів справи.

У позовній заяві представник позивача послався на те, що товар переданий відповідачем не був та просив стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 680 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

06 грудня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області представник відповідача направив відзив на позовну заяву, в якому проти боргу відповідача перед позивачем заперечував, послався на те, що позивач товар отримав, жодних претензій щодо недоліків товару не заявляв.

У судових засіданнях представниками позивача та відповідача факт приймання - передачі товару, а також його монтаж у період з 01.09.2015 року до 25.01.2017 року не заперечувався.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, судом встановлено, що товар позивачем був прийнятий.

Відповідно до ч. 1 ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Згідно з ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Як уже зазначалось, відповідно до п.п. 5.3.1 договору, позивач має право відмовитися від прийняття обладнання у випадку невідповідності його якості, технічного стану і/чи комплектації умовам, установленим цим договором.

У судових засіданнях представник позивача стверджувала, що відповідач недоліки товару, переданого позивачу, визнав, у зв'язку з чим, сторони домовились про повернення попередньої оплати.

На підтвердження цих обставин представник позивача надала банківську виписку по рахунку позивача, з якої вбачається, що 26 серпня 2016 року та 30 вересня 2016 року відповідачем повертались грошові кошти позивачу.

Разом з цим, документів, що підтверджували б домовленість сторін щодо повернення грошових коштів, представник позивача суду не надала.

Представник відповідача у судових засіданнях зазначив, що відповідачем повертались грошові кошти, сплачені позивачем за монтаж товару.

Судом встановлено, що 26 серпня 2016 року відповідач частково повернув кошти за обладнання на підставі зворотньої накладної №1 по договору №23/03-2015 від 23.03.2015 року, а 30 вересня 2016 року відповідач частково повернув кошти за обладнання по договору №23/03-2015 від 23.03.2015 року.

Копію зворотньої накладної №1 представники сторін суду не надали.

У справі "Olujic v. Croatia" Європейський суд з прав людини зазначив, що віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив стягнути з відповідача попередню оплату за товар, у зв'язку із виявленими недоліками, вважав, що відповідач поставив товар неналежної якості.

Документів, що підтверджували б звернення позивача до відповідача із претензією про виявлені недоліки поставленого товару або повернення товару відповідачу, представником позивача суду не надано.

Так, суду не надано допустимих та беззаперечних доказів того, що відповідачем порушені умови договору та вимоги чинного законодавства в частині недотримання якості поставленого товару, тому вимоги позивача про повернення попередньої оплати в сумі 680 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Також представник відповідача просив застосувати позовну давність до заявлених вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Оскільки позивачем порушення його прав або законних інтересів не доведено, то заява представника відповідача про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог задоволенню не підлягає.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Такий ж висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі №910/18812/12 від 11.09.2018 року.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, ст. 253, ст. 256, ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267, ст. 663, ст. 655, ч. 1 ст. 656, ст. 678, ч. 1 ст. 680, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 75, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у позові селянського/фермерського господарства "Гощівське" (08714, Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, ідентифікаційний код 30320042) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТСП-ГРУПП" (08631, Київська область, Васильківський район, селище міського типу Глеваха, вулиця Вокзальна, будинок 5, квартира 7, ідентифікаційний код 39524688) про стягнення суми попередньої оплати.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 11.03.2019 року.

Суддя С. Грабець