Рішення

від 11.03.2019 по справі 1540/4492/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/4492/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Компанія Твін до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2018 року №№ 003651415, 0003641415, -

В С Т А Н О В И В:

04.09.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду з позовом звернулось Приватне підприємство "Компанія Твін" до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2018 року №№ 003651415, 0003641415.

Ухвалою від 10.09.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10.10.2018 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

З огляду на викладене, враховуючи обґрунтування заяви представника позивача щодо необхідності дослідження великої кількості доказів по справі, які будуть надані сторонами, зважаючи на важливе значення справи для сторін, а також необхідність встановити відповідні факти та обставини із дослідженням думки та правової позиції учасників справи, суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа має бути розглянута за правилами загального позовного провадження. 31.10.2018 року судом ухвалено рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, не ґрунтуються на об'єктивних даних, а лише містять констатацію порушення, без зазначення суті порушення, а тому зазначені рішення підлягають скасуванню. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення обґрунтовані незаконністю декларування витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки реального здійснення операцій з поставки товарів постачальники не здійснювали, а тільки склали первинні документи з метою надання податкової вигоди Позивачу.

Так, позивач зазначив, що господарські операції ним фактично здійснені та підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та зміни майнового стану платника податків.

Окрім того, позивач зазначив, що позивач не зобов'язаний проводити перевірку діяльності свої постачальників, перевіряти чи є в них склади, штатні працівники тощо, адже це виходить за рамки принципів ділового обороту та принципу індивідуальності відповідальності за податкові правопорушення, позивач не зобов'язаний зберігати первинні документи свої постачальників на оприбуткування ними товарів, які потім закуповувалися у них позивачем, разом з тим, позивачем було отримано у свої постачальників такі документи і вони були надані відповідачу, проте відповідачем вони не були враховані.

28.09.2018 року до суду надійшов відзив на позов (Том 1 а.с. 142-153), у якому представник відповідача зазначає, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідача вказує на те, що під час проведення перевірки використано податкову інформацію, яка свідчить про те, що фактично контрагенти позивача ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА , ТОВ БЕЛВІТ не поставляли товар, а лише складали відповідні документи для надання податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу. Відповідач вказує, що вказані обставини підтверджені отриманою податковою інформацією з місць обліку вищевказаних підприємств, згідно якої, підприємства не мали можливості поставляти зазначений обсяг товарів наявним трудовим ресурсом, відсутні за податковою адресою, ухилялись від проведення перевірок та листування із ДПІ, не мали власних або орендованих основних фондів, не мали достатньої кількості кваліфікованого персоналу, тощо.

Також, представник відповідача вказує на те, що в ході перевірки товаро-транспортних накладних щодо постачання товарів від контрагентів позивачем не було надано. Крім того, відповідач зазначає, що під час перевірки не було встановлено витрати на операційну оренду нерухомого майна тобто факт використання орендованих приміщень у господарській діяльності підприємства.

13.11.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (Том 21 а.с. 31-38), в якому вказано про не спростування відповідачем доводів та правової позиції позивача у позові.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПП КОМПАНІЯ ТВІН зареєстровано як платника податку на додану вартість 21.10.2011р. Позивач здійснює діяльність з оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення, Код КВЕД 46.49 (основний вид діяльності), побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення, іншими офісними машинами й устаткуванням, ремонту комп'ютерів і периферійного устаткування, здавання в оренду власного, орендованого нерухомого майна, тощо.

Головним управлінням ДФС в Одеській області у період з 30.11.2017 року по 20.12.2017 рік проведено планову документальну виїзну перевірку приватного підприємства Компанія Твій з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено Акт №000833/15-32-14-15/33723001 від 22.12.2017р. (Том 1 а.с. 24-74).

Згідно висновків акту перевірки, відповідачем встановлено, в тому числі порушення позивачем:

п.44.1 ст.44, п.44.2 ст.44, п. 138.1.1 п.138.1, п138.2, п 138.4 ст. 138, п.139.1.9 ст.139, пп.134.1.1. п. 134.1. ст.134 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 153 247 грн. в т.ч.: 2014 рік на суму 48 768 грн., 2015 рік на суму 47 809 грн., 2016 рік на суму 56 670 грн.;

п.44.1. ст.44, ч. а п.198.1 ст.198, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму у розмірі 52 290 грн. в т.ч. квітень 2015 - 1638 грн., червень 2015 - 587 грн., серпень 2015 - 6644 грн, вересень 2015 - 2326 грн., жовтень 2015 - 934 грн., листопад 2015 - 2484 грн., грудень 2015 - 1699 грн., квітень 2016 - 7196 грн., травень 2016 - 2445 грн., грудень 2016 - 26337 грн.;

Так, згідно акту перевірки відповідач зазначає про наявність взаємовідносин із контрагентами - постачальниками ТОВ ФОРМ-С , ТОВ ТВГ КУНІЦА , по яких не надано товарно-транспортних документів (за результатами опрацьованої податкової інформації встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару, відсутність власних чи орендованих основних засобів та достатньої кількості персоналу). Також, відповідачем вказано, щодо наявності взаємовідносин із контрагентом - постачальником ТОВ БЕЛВІТ , по яких не надано товарно-транспортних документів (за результатами опрацьованої податкової інформації встановлено, що ТОВ БЕЛВІТ задіяно у схемі ухилення від оподаткування через те, що його основним постачальником є ТОВ АЛКОМ ГРУП , а його постачальниками є інші підприємства, які в 2015 році не здійснювали імпорт товарів, які постачались ТОВ АЛКОМ ГРУП ).

На підставі викладеного Відповідач в акті перевірки робить висновок, що реального здійснення операцій з поставки товарів постачальники не здійснювали, а тільки склали первинні документи з метою надання податкової вигоди позивачу.

Крім того, в акті перевірки відображено, що по взаємовідносинах оренди приміщень із контрагентами-постачальниками ПП КАНЦЕЛЯРСЬКИЙ ВАЛ , ПП КОРАЛЛ М , ТОВ ЛОТОС 2 , ТОВ КОРАЛЛ , ТОВ СІМТРЕЙД , ФОП ОСОБА_2 позивачем не надано актів виконаних послуг крім договору оренди за адресою вул. АДРЕСА_1 всі первинні документи складені із зазначенням адреси вул. АДРЕСА_1 а бухгалтерських накладних на внутрішнє переміщення із підписом комірника про прийняття та відпуск товару не надано, не надано ТТН про доставку та відвантаження товару зі складів.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003641415 від 23.01.2018р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 179607 грн. (Том. 1 а.с. 22) та №0003651415 від 23.01.2018р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 65336 грн. (Том. 1 а.с. 23).

Позивач вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що мають бути скасовані, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно ст.77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

За приписами п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону України №996-XIV визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Відтак, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (послуг) в межах господарської діяльності.

Отже, під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п.44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 ПК України).

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Що стосується висновків відповідача щодо не доведення позивачем використання у здійсненні господарської діяльності, орендованих приміщень по взаємовідносинам із ПП КАНЦЕЛЯРСЬКИЙ ВАЛ , ПП КОРАЛЛ М , ТОВ ЛОТОС 2 , ТОВ КОРАЛЛ , ТОВ СІМТРЕЙД , ФОП ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, позивач орендував нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова (М. Боровського) 28, Ж , площею 36 кв.м. за договором оренди № 02/05-12 від 01.05.2012 року укладеним з ПП Канцелярский вал з 01.01.2014 до 28.02.2014 року для розміщення 3 робочих місць та нежитлові приміщення за цією ж адресою, площею 92,93 кв.м., за договором №03-02/03, укладеним із ТОВ Коралл в період з 01.03.2014 по 30.04.2015 року.

Як пояснив представник позивача приміщення площею 36 кв.м. використовувалося для розміщення 3 робочих місць, як під час дій першого із зазначених договорів, та і під час дії останнього, а інші приміщення у підвалі використовувалися під склад паперу (відвантаження товару, а саме паперу, відбувалося на умовах РСА склад постачальника, тобто без доставки покупцям) та виробниче приміщення, в якому здійснювалися роботи по обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту офісної техніки, заправки та ремонту картриджів для принтерів.

На підтвердження факту використання приміщень в господарській діяльності в частині, використаній для розміщення робочих місць, позивачем надано штатний розписо товариства, в частині, використаній для розміщення складу паперу, - інвентаризаційними відомостями за кожен рік, що підлягав перевірці, договорами та видатковими накладними по контрагентах покупцях ТОВ МАЛ АГРО ТРЕЙД , ТОВ ГРАВІТА С , ТОВ БІббІ ШИП МЕНЕДЖМЕНТ УКРАЇНА , ДПзП ПЕРНО РІКАР УКРАЇНА , ТОВ СІБУС , Чорноморська первинна профспілка організації моряків, ТОВ МАСЛЯНИЦЯ ПРО , ТОВ ТЕРМІНАЛ ЮГ , ФОП ОСОБА_5, Одеська іудейська релігійна громада ХАБАД ШОМРЕЙ ПІАБОС , ТОВ ОХОРОНА СЕРВІС ЮГ , ТОВ ОДЕСЬКА ТАНКЕРНА КОМПАНІЯ , ТОВ ТРЕКСІМ , ТОВ ЧИСТИЙ СВІТ-ТРЕЙД , ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, а в частині виробничого приміщення, - договори та акти виконаних робіт та накладними по контрагентах покупцях ТОВ ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ , ДП ОДЕСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ , Управління містобудування та архітектури Одеської обл. держадміністрації, ТОВ НОВОЛОГ , ТОВ ПРОДІМПЕКС , ТОВ ЄВРОІМПЕКС , ПТ ЛОМБАРД РОЗМАН І КОМПАНІ , ТОВ ІНТЕРАУДИТ , ТОВ МОДНИЙ КОНТИНЕНТ - УКРАЇНА , ТОВ СП АКВАВІНТЕКС , ТОВ ЛАШ УКРАЇНА , ПП ЕРГОМЕБЕЛЬ , ТОВ МОДІ , ТОВ ІНВЕСТИЦІЙНО-ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ РЕНТА , ТОВ ЕКОСОЛ-ПРОЕКТ .

Суд зазначає, що під час проведення перевірки вчинення позивачем нереальних, безтоварних, або фіктивних операцій із усіма зазначеними вище контрагентами відповідачем не встановлено, факту ненадання первинних документів по зазначеним контрагентам також не встановлено, відтак, вказані первинні документи могли бути використані відповідачем для встановлення факту реального використання в господарській діяльності позивача вказаного приміщення.

Щодо орендованих приміщень за адресою АДРЕСА_1, вул. Картамишевська, 9а судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач орендував нежилі приміщення загальною площею 151,7 кв.м. на першому поверсі та 106 кв.м. в підвалі за адресою АДРЕСА_1, в період з січня 2014 року по липень 2014 року, за договором №1/08-11 від 01.08.2011 року, укладеним із ТОВ ЛОТОС- 2 . Також позивач орендував нежилі приміщення загальною площею 69,9 кв.м. на першому поверсі та підсобні приміщення антресолі площею 25 кв.м. за адресою вул. АДРЕСА_1 в період з січня 2014 року по липень 2014 року, за договором №2/08-11 від 01.08.2011 року, укладеним із ТОВ СИМТРЕЙД . Також, позивач уклав договір № 01-01/08 від 01.08.2014 року із ФОП ОСОБА_2 про користування приміщеннями, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, антресоль - 25кв.м., 106,2 кв.м. -підвальні приміщення, та 20.1 кв.м. - перший поверх, тобто позивач відмовився зокрема від використання приміщення площею 69,9 кв.м. на першому поверсі, на АДРЕСА_1. Вказані приміщення використовувалися з серпня 2014 року до грудня 2016 року.

Як пояснив представник позивача фактично вказані приміщення є суміжними та використовувалися разом. При цьому, приміщення антресолі використовувалося для розміщення кабінету із двома робочими місцями, для розміщення директора та бухгалтера, із урахування технічної специфічності цього приміщення та зменшення корисної площі за рахунок сходів, приміщення на 1 поверсі площею 25.8 кв.м. використовувалися для розміщення 4 робочих місць, усі підвальні приміщення використовувалися для розміщення складу товариства та робочого місця комірника. Приміщення першого поверху загальною площею 121,6 кв.м. та частково підвалу здавалися в суборенду в період з січня 2014 року по липень 2014 року, а після цього позивачем не використовувалися.

Зокрема використання приміщень в господарській діяльності позивача шляхом здавання їх в суборенду підтверджується Договором суборенди №б/н від 01.08.2011 року, укладеним із ПАТ АБ ПІВДЕННИЙ , та Договором оренди від 06.01.2014 року, укладеним із ФОП ОСОБА_7, відповідно до якої в користування останньої передано 200кв.м., з яких 68.4 кв.м. на АДРЕСА_1 та 131,6 кв.м. на АДРЕСА_1.

Також, на підтвердження використання приміщень в господарській діяльності позивачем надано до суду, штатні розписи, інвентаризаційні відомості, складені станом на 30.09.2014 року, 30.09.2015 року, 30.09.2016 року, первинні документі, зокрема договори, видаткові накладні та ТТН, в яких вказано адресу доставки товару АДРЕСА_1, на оприбуткування товару від контрагентів постачальників ТОВ 2X3 Україна , ТОВ ЕССЕЛТЕ УКРАЇНА , ТОВ ІМПАП , ТОВ ПАРАДІ КОМПАНІ , ТОВ ТК ПОЗИТИВ , ТОВ ТЕХНОЮГ , ТОВ ВИДАВНИЦТВО ШКОЛЯРИК , ТОВ ПАПІРУС ГУРТ ЗБУТ , ТОВ АДА .

Крім того, 11 лютого 2014 року, 12 серпня 2014 року, 11 серпня 2015 року та 05.08.2016 року позивачем укладалися договори застави товарів в обороті як рухомого майна з метою забезпечення зобов'язань за отриманим в ПАТ АБ Південний овердрафтом, та здійснювалося страхування майна за Договором із ПрАТ Страхова компанія АРСЕНАЛ . Вказаними договорами встановлено, що заставлені товари в обороті зберігалися в складських приміщеннях за адресою м. Одеса, вул. АДРЕСА_1 40, що також підтверджує факт використання приміщень в господарській діяльності позивача. Окрім того, 30.04.2015 року позивачем з метою розширення мережі на території Одеси укладено договір № 2/2015 від 30.04.2015 року із ПП КОРАЛЛ-МАГАЗИН для оренди нежилого приміщення загальною площею 20,8 кв.м., що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Картамишевська, 9а, в якому було організовано робочі місця для трьох працівників позивача. Строк користування приміщенням за термін, що перевірявся з травня 2015 року до жовтня 2016 року. Позивачем було укладено договір оренди обладнання №5/2008 від 01.04.2008 року із ПП КОРАЛЛ-М , за яким було передано в користування офісну техніку, таку як оргтехніка, меблі, тощо, без використання якої здійснення господарської діяльності є неможливою. Наявність та використання вказаної техніки підтверджується інвентаризаційними відомостями основних засобів за вересень 2014, 2015, 2016 років.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про необґрунтованість та передчасність висновків відповідача щодо не доведення позивачем використання у здійсненні господарської діяльності, орендованих приміщень по взаємовідносинам із ПП КАНЦЕЛЯРСЬКИЙ ВАЛ , ПП КОРАЛЛ М , ТОВ ЛОТОС 2 , ТОВ КОРАЛЛ , ТОВ СІМТРЕЙД , ФОП ОСОБА_2, оскільки позивачем було надано, як суду так і перевіряючим достатній обсяг документації, в тому числі первинної на підтвердження використання у здійсненні господарської діяльності, вищезазначених орендованих приміщень.

Що стосується висновків відповідача про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА , ТОВ БЕЛВІТ у зв'язку з відсутністю достатньої кількості персоналу, виробничих приміщень та основних засобів з посиланням на податкову інформацію по ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА та ТОВ БЕЛВІТ які на думку податкового органу задіяні в схемах надання податкової вигоди, через те, що вказані підприємства не мали основаних засобів, трудового персоналу та виробничих приміщень для здійснення реальної поставки товарів, що були придбані в них позивачем, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у 2014-2016 році між ТОВ ФОРМ С , код ЄДРПОУ 34252558, ТОВ ТВГ КУНІЦА код ЄДРПОУ 19143995 та 2015-2016 році ТОВ БЕЛВІТ та ПП Компанія Твін укладались типові договори за змістом яких, підприємства-постачальники з одного боку та ПП Компанія Твій , в особі директора Кипоренко Л.А., з іншого боку, домовлялись про наступне: продавець зобов'язується передати у власність Покупцю товари, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари по накладним, які є невід'ємною частиною цього договору. Відвантаження товару здійснюється само вивезенням зі складу постачальника.

Основною номенклатурою товарів, що постачались на адресу ПП Компанія Твін зазначеними підприємствами є постачання канцелярських товарів в асортименті.

ГУ ДФС в Одеської області на підставі податкової інформації щодо діяльності контрагентів (постачальників), а саме: Результати відпрацювання податкової інформації ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 18.05.2016 № 11311 /15-53-14-03/20 щодо діяльності ТОВ ФОРМ С та Результати відпрацювання податкової інформації ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 05.10.2015 № 35424/7/04-63-22-04-17 щодо діяльності ТОВ ТВГ Куніца (код ЄДРПОУ 19143995) зроблено висновок, що ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА не поставляли товар, а лише складали відповідні документи для надання податкової вигоди третім особам, у тому числі ПП Компанія Твій , оскільки за вказаною податковою інформацією встановлено нереальність здійснення господарських операції по ланцюгу постачання контрагенти-постачальники - ТОВ ТВГ Куніца - контрагенти- покупці, встановлена невідповідність (не можливо встановити походження товару) придбаного та проданого товару (робіт, послуг), відсутність приміщень, основних засобів, необхідної чисельності, кваліфікованого персоналу у підприємства ТОВ ТВГ Куніца , підтвердження купівлі-продажу первинними документами та Неможливість підтвердження реальності господарських операцій ТОВ ФОРМ С з питань реалізації товарів по ланцюгу постачання . По контрагенту ТОВ БЕЛВІТ відповідачем використано податкову інформацію Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 11.01.2016 №19/7/20-38- 22-03-04 щодо діяльності ТОВ БЕЛВІТ , а саме, що постачальник ТОВ БЕЛВІТ - ТОВ Алком Груп не здійснювало імпорт реалізованої продукції ТОВ Белвіт за листопад 2015 року, враховуючи вищенаведене відслідкувати ланцюг придбання/постачання не надається можливим, здійснюється обрив ланцюга постачання на 1 ланці - ТОВ Алком Груп за звітний період декларування ПДВ, охоплений узагальненою податковою інформацією, платник податків визначався для відпрацювання, як ймовірний учасник схем ухилення від оподаткування - як ризикові СГ, які ймовірно мають відношення до конвертаційно- транзитних груп, (транзитер) по взаємовідносинам з платниками податків. Підприємство ТОВ БЕЛВІТ задіяно у схемі ухилення від оподаткування податком на додану вартість згідно з даними ЄРПН, іншою податковою інформацією, а також згідно з наявними матеріалами перевірок, зустрічних звірок, узагальнених податкових інформацій щодо контрагентів .

Також, відповідачем зазначено, що позивачем в ході перевірки товарно-транспортних накладних щодо постачання товарів від ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА ТОВ БЕЛВІТ не надано.

Суд критично оцінює висновки відповідача про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА , ТОВ БЕЛВІТ у зв'язку з відсутністю достатньої кількості персоналу, виробничих приміщень та основних засобів з посиланням на податкову інформацію по ТОВ ФОРМ С , ТОВ ТВГ КУНІЦА та ТОВ БЕЛВІТ які на думку податкового органу задіяні в схемах надання податкової вигоди, через те, що вказані підприємства не мали основаних засобів, трудового персоналу та виробничих приміщень для здійснення реальної поставки товарів, що були придбані в них позивачем, з огляду на наступне.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача..

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому доцільно керуватись принципом поза розумним сумнівом , зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України . Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Перевіривши надані позивачем копії документів, в тому числі первинних, а саме договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків фактури, платіжних доручень, виписки по рахунках суд вважає, що позивачем підтверджено документально рух товару від постачальників до підприємства.

Разом з тим, суд критично оцінює доводи податкового органу щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних по господарським операціям за перевірений період враховуючи наступне.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., передбачено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Статтею 48 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Тобто оформлення товарно-транспортних накладних здійснюється при отриманні послуг з перевезення та є обов'язковим первинним документом, що свідчить про реалізацію товарно-матеріальних цінностей та на підставі якого формуються доходи та податкові зобов'язання з податку на додану вартість платника податку при операціях з реалізації/ постачання товарно-матеріальних цінностей.

Пунктом 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97р. (далі - Правила), передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). При цьому, згідно п.11.6 вказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. Водночас у Правилах вказані терміни вживаються в такому значенні: замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів; вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за умовами договорів, укладених між позивачем та контрагентами, відвантаження товару здійснюється само вивезенням зі складу постачальника.

Таким чином, позивач за умовами договорів не здійснювалось організації перевезень товарів, які ним придбавались. При цьому, позивачем надано до суду копії кур'єрських накладних ТОВ НОВА ПОШТА та ТОВ ІНТАЙМ , які приєднано до матеріалів справи та досліджено судом на підтвердження отримання товару поштовими службами.

З наведеного в сукупності вбачається, що в даному конкретному випадку позивач не є учасником транспортних відносин, у зв'язку з чим наявність у нього транспортних документів не є обов'язковою.

Крім того, слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Аналогічну правову позицію неодноразово висловлено Вищим адміністративним судом, в тому числі в ухвалі від 27.10.2015р. К/800/68235/14.

На підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, операції з якими досліджувались в ході перевірки та не визнані податківцями як реальні та допустимі в розумінні Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Підприємства, а також враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які фактично не доведені, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області є обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, суд стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно матеріалів справи, відповідно до платіжного доручення № 1316 від 23 квітня 2018 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3269, 56 грн. Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь позивача судових витрат у розмірі 3269 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства Компанія Твін до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2018 року №№ 003651415, 0003641415- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 23.01.2018 року №№ 003651415, 0003641415.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства Компанія Твін судові витрати у розмірі 3269 грн. (три тисячі двісті шістдесят дев'ять грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Приватне підприємство Компанія Твін (вул. АДРЕСА_1 м. Одеса, 65125, Ідентифікаційний код юридичної особи 33723001);

відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ - 39398646).

Суддя Корой С.М.

.