Постанова

від 05.03.2019 по справі 2040/5864/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 р.Справа № 2040/5864/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 07.09.18 року по справі № 2040/5864/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислове об'єднання "Мрія"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та розрахунку пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислове об'єднання "МРІЯ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002601402 від 12.07.2018р. (форма Р);

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002611402 від 12.07.2018р. про застосування штрафних санкцій (форма ПН);

- скасувати розрахунок пені до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002601402 від 12.07.2018р. (форма Р).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення та розрахунок такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, порушує права та законні інтереси позивача.

Зокрема, позивач вказує, що в ході перевірки контролюючим органом встановлено заниження задекларованих позивачем показників у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також податковим органом ставиться під сумнів реальність господарських відносин ТОВ агропромислове об'єднання "МРІЯ" з ТОВ "Контіненталь ЛЛС".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове об'єднання "МРІЯ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та розрахунку пені, задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002601402 від 12.07.2018р. (форма Р). Скасовано розрахунок пені до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002601402 від 12.07.2018р. (форма Р). В частині скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002611402 від 12.07.2018р. про застосування штрафних санкцій (форма ПН) - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що необхідність звернення з цією апеляційною скаргою виникла внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, неповно з'ясовано обставини в адміністративній справі у зв'язку з ненаданням оцінки всім аргументам учасників справи, як того вимагає ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує, що жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС ОСОБА_1 не мала, підприємство перереєструвала на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС ОСОБА_1 не складала та не підписувала жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС . До органів ДФС ОСОБА_1 податкову звітність не подавала та нікого на це не уповноважувала. Жодних службових осіб ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС ОСОБА_1 не призначала. Печаткою ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС ОСОБА_1 ніколи не володіла, її місцезнаходження не відомо. Таким чином, в порушення ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, п.2.1., п.2.2 Положення № 88, ТОВ АПО МРІЯ було неправомірно прийнято до бухгалтерського обліку первинні документи, оформлені з ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС на реалізацію цукру у кількості 44 т., вартістю 12500 грн. за тонну, обсяг поставки 550 000 грн., оскільки враховуючи вищенаведені обставини у дійсності вказана операція не відбулась через фіктивність контрагента ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС . Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Посилається на практику Верховного Суду України, викладену в рішеннях від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а, від 25.04.2016 №21-5332а15, від 01.12.2015 №21-3788а15 ВСУ, від 29.11.2016 № 816/5072/14, від 06.12.2016 №21-1440а16, від 27.06.2017 №21-3418а16, від 22.03.2016 №810/6201/14, від 18.07.2017 №21-3123а16. На підставі наведеного просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 2040/5864/18, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ АПО МРІЯ відмовити у повному обсязі.

Від ТОВ АПО МРІЯ до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що наведені апелянтом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними доказами, документами долученими до справи від час розгляду в суді першої інстанції.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси зазначені в апеляційній скарзі та позовній заяві про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, частково доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань контролю за дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2015р. по 31.03.2018р.

За наслідками проведеної перевірки було складено акт від 05.07.2018р. №2726/20-40-14-02-08/30615221 (а.с.11-39), за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог:

- п.198.5 ст.198, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 110000 грн., в тому числі за травень 2017 року на суму 110000 грн.;

- п.198.5 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI не зареєстровано в ЄРПН накладні на загальну суму 110000 грн., в тому числі за травень 2017 року на суму 110000 грн.;

- пп.б п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010, підприємством не повідомлено про доходи від надання майна в оренду, визначені у порядку, встановленому п.170.1 Податкового кодексу України (пп.164.2.5 ПКУ), код ознаки доходу 106), отримані у 4 кварталі 2016 року, 1 кварталі 2017 року по 5 фізичним особам платникам податку у зв'язку із відсутністю податкового номеру платника податку в базі ДРФО за яким було відображено дохід від надання майна в оренду.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, контролюючим органом прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення:

- від 12.07.2018р. №00002601402 (а.с.88), відповідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 137500,00 грн.;

- від 12.07.2018р. №00002611402 (а.с.89-90), відповідно якого до позивача застосовано загальну суму штрафу 55000,00 грн. за платежем податок на додану вартість.

У зв'язку з несплатою позивачем суми, визначеної податковим повідомленням-рішенням від 12.07.2018р. №00002601402, до граничного терміну сплати 22.07.2018р., податковим органом розрахована пеня у сумі 17494,52 грн. (а.с.91)

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та розрахунком пені, позивач оскаржив їх до суду. Провадження у справі відкрито судом 27.07.2018р.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень та необхідність прийняття оскаржуваних в даній справі рішень, відповідач виходив з того, що позивач у перевіреному періоді мав господарські правовідносини з ТОВ "Контіненталь ЛЛС" з реалізації цукру у кількості 44 т., вартістю 12500 грн. за тонну, обсягом поставки 550000 грн. (ПДВ - 110000 грн.), та виписано податкову накладну від 11.05.2017р. №4. (т. 1 а.с.68)

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань (загальна декларація) за період з 01.01.2015р. по 31.03.2018р. встановлено їх заниження на загальну суму 110000 грн., в тому числі за травень 2017 року на суму 110000 грн. Перевіркою також встановлено заниження задекларованих підприємством показників у поданих податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2015р. по 31.03.2018р.

В ході перевірки податковому органу стало відомо про кримінальне провадження відносно ТОВ "Контіненталь ЛЛС" №42017080000000523 від 23.09.2017р. та вирок Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 06.03.2018р. по справі №644/6619/17.

Таким чином, як вказує відповідач, ним встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Контіненталь ЛЛС", оскільки, ТОВ "АПО "Мрія" було неправомірно прийнято до бухгалтерського обліку первинні документи, оформлені з ТОВ "Контіненталь ЛЛС" на реалізацію цукру у кількості 44 т., вартістю 12500 грн. за тонну, обсяг поставки 550000 грн. (ПДВ - 110000 грн.), оскільки враховуючи вищенаведені обставини, на думку відповідача, дана операція не відбулась через фіктивність контрагента позивача - ТОВ "Контіненталь ЛЛС".

Дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.

Згідно п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України" Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї до ЄРПН, звіряння даних, що містяться у виданих платникам податку на додану вартість - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податковій накладній та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у ЄРПН регулюється Порядком ведення реєстру податкових накладних, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. №1246 (далі Порядок №1246).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1246 внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до ЄРПН здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до ЄРПН. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені.

Відповідно п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України, відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У відповідності до пп. 44.1 та 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ТОВ "Контіненталь ЛЛС" 11.05.2017р. було укладено договір купівлі-продажу №11/05-2017 (т.1 а.с.85-87), відповідно до якого позивач (постачальник) зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність ТОВ "Контіненталь ЛЛС" (покупцеві) товар: цукор білий, що відповідає вимогам ДСТУ 4623:2006, кількість - 44 тонни. Ціна договору визначенна у сумі - 15000,00 грн.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджено наданими до суду копіями:

- товарно-транспортних накладних від 12.05.2017р. №91, 92 (т. 1 а.с.69-70);

- рахунком-фактури від 11.05.2017р. №2 на загальну суму 660000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 110000,00 грн.) (т. 1 а.с.67).

Факт надходження оплати за поставлений товар підтверджується копією виписки з рахунків позивача. (т. 1 а.с.73)

В зв'язку із вказаними господарськими операціями позивачем на адресу ТОВ "Контіненталь ЛЛС" виписано податкову накладну №16 від 11.05.2017р. на суму 660000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 110000,00 грн.) (т. 2 а.с. 68). Однак, перевіркою встановлено, що по вказаним господарським операціям не зареєстровані податкові накладні, граничний термін реєстрації по яким встановлено до 15.06.2017р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим до ТОВ "АПО "Мрія" підлягають застосуванню штрафні санкції на підставі п.120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України.

Відповідач, не визнаючи реальний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентом в даній справі, наводить доводи щодо ознак нереальності здійснення господарської діяльності таким контрагентом, в тому числі заперечення осіб, від імені яких виписані первинні документи, своєї участі у створенні та діяльності контрагента позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На підставі зазначених вище обставин суд доходить висновку, що подані позивачем документи, підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів судової справи не виявлено.

Контролюючий орган посилається на те, що контрагент позивача ТОВ "Контіненталь ЛЛС" має статус фіктивного, а, отже, несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за умови формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Однак, належними та допустимими доказами ним вказані обставини не підтверджені.

Оцінюючи вказані доводи, суд зауважує, що в спірних господарських операціях позивач виступав як продавець та його можливість фактично здійснювати власну господарську діяльність а ні в ході податкової перевірки, а ні при розгляді справи під сумнів не ставилась.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.03.2018 р. по справі № 644/6619/17 в рамках кримінального провадження № 42017080000000523 від 23.09.2017 року за ознаками правопорушення ч. 1 ст. 205 КК України , ОСОБА_1 директора ТОВ КОНТІНЕНТАЛЬ ЛЛС , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діє на момент розгляду справі у судах попередніх інстанцій) вирок суду в кримінальному провадженні який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд зазначає, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини, можуть бути підставою окремої перевірки за наслідками кримінального провадження, разом із тим врахування цих обставин для визначення податкових правопорушень у межах цієї справи неможливе.

Сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 19.09.2018 р. у справі № 809/2438/15.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Апеляційного суду харківської області від 10.07.2018р. по справі № 644/6619/17 апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 березня 2018 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1 - скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Посилання на практику Верховного Суду України, викладену в рішеннях від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а, від 25.04.2016 №21-5332а15, від 01.12.2015 №21-3788а15 ВСУ, від 29.11.2016 № 816/5072/14, від 06.12.2016 №21-1440а16, від 27.06.2017 №21-3418а16, від 22.03.2016 №810/6201/14, від 18.07.2017 №21-3123а16, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку повинна бути врахована позиція висловлена в рішеннях Верховного суду від 31 липня 2018 року у справі №808/1507/16, від 29.03.2018р. у справі №826/3498/15, від 04 вересня 2018 року у справі №826/18952/14, у постанові від 08.08.2018р. справа №820/4428/17, постанові від 22 травня 2018 року у справі №826/14638/14.

Також колегія суддів зазначає, що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Однак, як зазначалось вище, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів.

Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Крім того, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до податкового кредиту, визначену актом перевірки та відповіддю на заперечення на акт, за спірний період.

Зворотне відповідачем не доведено.

Крім того, позивачем по справі надані документи в підтвердження понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що порушень з боку позивача з приводу використання та реалізації придбаного товару, судом не встановлено.

Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано.

Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача, Головного управління ДФС України у Харківській області ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.

Щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002611402 від 12.07.2018р. про застосування штрафних санкцій (форма ПН), в задоволенні якої судом першої інстанції відмовлено, колегія суддів зазначає наступне.

Апеляційна скарга доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції, в частині відмови з задоволенні позову не містить.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 року по справі № 2040/5864/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Л.В. Тацій Повний текст постанови складено 11.03.2019 року