Ухвала

від 04.03.2019 по справі 521/21891/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/336/19

Номер справи місцевого суду: 521/21891/18 1-кс/521/8046/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

представника власника майна адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 28.12.2018 року,-

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_9 , про арешт майна, в кримінальному проваджені внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160470004272 від 12.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України та накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 .

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що ним врахована правова підстава для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та можливого цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах власника майна, на яке накладено арешт, подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати оскаржувануухвалу та відмовити у задоволені клопотання слідчого про арешт майна.Мотивуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що ознайомлений з матеріалами справи був лише 15.02.2019 року та 20.02.2019 року невідкладно подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та є необґрунтованою. Крім того захисник посилається на те, що майно, на яке накладено арешт належить особі, яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні та цивільний позов ТОВ «Санта» до ОСОБА_7 про стягнення збитків, який доданий до клопотання слідчого, не є таким у розумінні вимог ст.128 КПК України.

У відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України апеляційний розгляд проведено без участі прокурора, оскільки останній в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно матеріалів судового провадження та змісту клопотання слідчого про накладення арешту на майно, зазначене в оскаржуваній ухвалі майно, належить на праві власності ОСОБА_7 .

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК України, ОСОБА_7 є особою, яка може звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.

Що стосується строків звернення з апеляційною скаргою, апеляційним судом встановлене таке.

Відповідно до вимог ст.395КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п`яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику власника майна, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Згідно матеріалів судового провадження оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику ОСОБА_7 або її представника, а про існування оскаржуваного рішення апелянт дізнався під час ознайомлення з матеріалами справи 15.02.2019 року та невідкладно, 20.02.2019 року, подав апеляційну скаргу. За таких підстав, з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК України, строк на апеляційне оскарження власником майна або його представником пропущений не був, а тому поновлення не потребує.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді районного суду, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Згідно вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, та прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював непереконливі доводи клопотання про підстави накладення арешту на майно та безпідставно задовольнив клопотання слідчого.

Дане рішення слідчого судді не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Ініціювання слідчим та прокурором питання про накладення арешту на вказане в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

Відповідно до ч. 2 ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що посилання, як слідчого у клопотанні, так і слідчого судді в оскаржуваній ухвалі, на те, що є достатні підстави вважати, що після притягнення ОСОБА_7 до відповідальності, вона буде вживати заходи, щодо переходу права власності на майно, яке їй належить, третім особам, тому для забезпечення цивільного позову є необхідність для накладення арешту на майно, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно матеріалів кримінального провадження №12018160470004272 від 12.12.2018 року, долучених до клопотання слідчого, вказане кримінальне провадження зареєстроване за ч.3 ст.191 КК України.

Разом з цим, матеріали кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_7 має процесуальний статус в даному кримінальному провадженні, а саме їй оголошувалось про підозру, або є в даному кримінальному провадженні особою, яка за законом несе матеріальну відповідальність.

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо належного ОСОБА_7 майна, обмежувальних заходів.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на необґрунтованість клопотання про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України.

За таких обставин ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце лише в тому випадку, коли б воно відповідало вимогам ч. 2 ст. 167 КПК України.

З урахуванням наведеного, покладені в основу оскаржуваної ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, апеляційний суд визнає необґрунтованими, а ухвалу слідчого судді такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з прийняттям нової ухвали, у відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України, про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 28.12.2018 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_9 , про арешт майна, яке належить ОСОБА_7 ,в кримінальномупроваджені внесеномудо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за№12018160470004272від 12.12.2018року заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.3ст.191КК України скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_9 , про арешт майна, яке належить ОСОБА_7 , в кримінальному проваджені внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160470004272 від 12.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4