Постанова

від 12.03.2019 по справі 903/665/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12 березня 2019 року Справа № 903/665/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича

на рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2018 р.

(ухвалене о 17:45 год. у м. Луцьку, повний текст складено 10.12.2018 р.)

у справі № 903/665/18 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича

про стягнення 21226,22 грн.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Маневицької місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом до Фізичної особи-підприємця Ярощука Р. Г. про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 21 226 грн. 22 коп.

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.11.2018 р. у справі № 903/665/18 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 21 226 грн. 22 коп. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича на користь прокуратури Волинської області 1 762 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 06.04.2018р. Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області на 24 км об'їзної дороги м. Новомосковськ, Дніпропетровської області було проведено перевірку транспортного засобу - автомобіля SCANIA, модель R 440, реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом марки FAYMONVILLE, модель STBZ-2VA-03, реєстраційний номер НОМЕР_3, власник транспортного засобу - Фізична особа-підприємець Ярощук Руслан Григорович.

За наслідками вказаної перевірки було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 045009 від 06.04.2018р., відповідно до якого було виявлено порушення, а саме: перевезення вантажу у міжнародному сполученні без наявності дозволу на перевищення вагових обмежень, який дає право на рух автомобільними дорогами України, чим порушено вимоги ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Також, у зв'язку із перевищення вагових обмежень Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області 06.04.2018р. було складено акт № 0005804 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку № б/н від 06.04.2018р. про результати здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до акту № 0005804 від 06.04.2018р. було зафіксовано перевезення вантажу з перевищенням встановлених вагових обмежень, а саме: повна фактична маса транспортного засобу склала 44,4 тонни при нормативно допустимій - 40 тонн.

До акту від 06.04.2018 № 0005804 Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0005804 від 06.04.2018р. на суму 664,20 євро.

Проаналізувавши обставини справи та положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема ст.ст. 29, 48, 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги", п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, п. п. 21, 27, 28, 21, 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879, суд прийшов до висновку, що оскільки відповідачем здійснено перевезення вантажу в міжнародному сполученні без наявності дозволу на перевищення вагових обмежень, який дає право на рух автодорогами України чим було порушено вимоги ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", то позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Фізична особи-підприємець Ярощук Руслан Григорович звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2018 р. у справі № 903/665/18 скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Розгляд справи № 903/665/18 за позовом заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича про стягнення 21226 грн. 22 коп. господарським судом Волинської області об'єктивно неможливий до вирішення справи № 140/2011/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку, оскільки першопочатково підлягає встановленню факт відповідності чинному законодавству розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0005804 від 06 квітня 2018 року на підставі якого заступником керівника Маневицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті подано позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича про стягнення плати за проїзд.

Разом з тим судом першої інстанції провадження у справі не було зупинено незважаючи на обов'язок суду це зробити, чим порушено п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України, оскільки суду стало відомо про справу, що розглядається в порядку адміністративного судочинства.

В даній справі прокурор пред'явивши позов в інтересах держави констатував відсутність повноважень Укртрансбезпеки на звернення до суду з позовом про стягнення сум несплаченої плати за проїзд автомобільним транспортом обґрунтовуючи це тим, що Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 р. не передбачено повноважень Укртрансбезпеки на звернення до суду з позовом про стягнення сум несплаченої плати за проїзд автомобільним транспортом.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Відповідно до ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Управління автомобільними дорогами загального користування від імені держави, згідно із ст. ст. 9 та 10 Закону України "Про автомобільні дороги" здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення - Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор).

Таким чином, управління автомобільними дорогами загального користування покладено на Укравтодор, який, і справляє плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування при погодженні маршрутів проїзду.

Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18 січня 2001 року "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Відповідно до п. п. 4, 9 вказаних правил видача дозволу на рух (передбачає і справляння плати за проїзд) закріплено за органами Національної поліції за погодженням із власником доріг - Укравтодором. Справляння плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів віднесено до компетенції Укравтодору.

Отже, національним законодавством визначено особу, відповідальну за управління автомобільними дорогами загального користування від імені їх власника. Оскільки, право на пред'явлення позову про відшкодування збитків нерозривно пов'язане із особою, права чи інтереси якої порушено, то виключно остання самостійно чи через уповноважені нею особи, вправі заявляти відповідні вимоги у суді до боржника.

За таких обставин, суд першої інстанції повинен був би залишити позовну заяву без розгляду, оскільки прокурор немає процесуальної дієздатності звертатися з такими позовами в інтересах Укртрансбезпеки. Разом з тим суд цього не зробив чим порушив вимоги п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Звертає увагу на достовірність визначення 06 квітня 2018 маси транспортного засобу марки Scania R 440, номерний знак НОМЕР_1 та напівпричіпа марки FAYMONVILLE, модель STBZ-2VA-03, номерний знак НОМЕР_2 автоматичним приладом для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-АS2-РWIA.

Згідно пунктів 12, 13 та 14 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

В порушення вимог підпункту 8 пункту 5 розділу II Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 № 255, посадовими особами Укратрансбезпеки не було надано свідоцтво повірки ваг, що ставить під сумнів придатність вказаного пересувного пункту для проведення габаритно-вагового контролю. Відтак, показники ваг, які не пройшли повірку, є недостовірними та не можуть братися до уваги.

Також, посадовими особами Укратрансбезпеки не було надано акт обстеження майданчика на якому проводилося габаритно-вагове зважування на предмет його відповідності вимогам Наказу № 255.

Враховуючи викладене вище, апелянт вважає, що факт перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів та обставин справи, порушивши норми процесуального та матеріального права і застосувавши спрощений поверхневий підхід у вирішенні спору.

Враховуючи вищевикладене, Фізична особи-підприємець Ярощук Руслан Григорович вважає, що вищевказане судове рішення підлягає скасуванню.

Від Заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:

- законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення Укртрансбезпекою та її територіальними підрозділами плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у випадку несплати у добровільному порядку, або звернення із позовом про таке стягнення до суду, а також той факт, що несплата коштів тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави, у прокурора виникають підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті;

- посилання ФОП Ярошука Р.Г. на те, що оскільки державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування здійснює Державне агентство-автомобільних доріг України (Укравтодор), воно ж повинно буди позивачем у справі про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами суперечить пп. 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 р., яким визначено завдання Укртрансбезпеки, зокрема, і здійснення нарахування та вжиття заходів до стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

- з матеріалів справи вбачається, що під час габаритно-вагового контролю використовувався автомобіль спеціального призначення - мобільний пункт контролю КrASZ-LM22MP, до комплектації якого входять прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь 030T-AS2PW1A, що введені в експлуатацію з 27.11.2017 р., та якість їх підтверджена сертифікатом перевірки типу (бланк серії СТ № 000438) від 27.11.2017 р., зареєстрованого за № UA.TR.002.CT.01 15-17Rev.0, сертифікатом відповідності від 27.11.2017 р., зареєстрованого за №UА.ТR.002.СВ.0300-17, декларацією про відповідність № 2 від 27.11.2017 р., сертифікатом якості від 18.10.2017 р. При цьому, у суду не виникли підстави ставити під сумнів вказані письмові докази.

- скаржник не надав доказів, які б спростували результати габаритно-вагового контролю, зокрема не вказав, якою саме була повна маса транспортного засобу з вантажем, та документально не підтвердив, що повна загальна маса транспортного засобу на час здійснення габаритно-вагового контролю не перевищувала нормативно допустиму у 40 тонн;

- зазначені вище дані підтверджують, що габаритно-ваговий контроль належного Фізичній особі - підприємцю Ярощуку Р.Г. транспортного засобу під час проведення 06.04.2018 р. рейдової перевірки здійснювався технічними засобами, що пройшли повірку, мають відповідне свідоцтво та є придатними до застосування. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю відповідає встановленим вимогам.

За наведеного вище, прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Державна служба України з безпеки на транспорті не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 06.04.2018р. Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області на 24 км об'їзної дороги м. Новомосковськ, Дніпропетровської області було проведено перевірку транспортного засобу - автомобіля SCANIA, модель R 440, реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом марки FAYMONVILLE, модель STBZ-2VA-03, реєстраційний номер НОМЕР_3, власник транспортного засобу - Фізична особа-підприємець Ярощук Руслан Григорович.

За наслідками вказаної перевірки було складено Акт № 045009 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.04.2018р. (а. с. 22)

Відповідно до вказаного Акту, було виявлено порушення - перевезення вантажу у міжнародному сполученні без наявності дозволу на перевищення вагових обмежень, який дає право на рух автомобільними дорогами України, чим порушено вимоги ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У зв'язку із перевищення вагових обмежень Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області 06.04.2018р. складено Акт № 0005804 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку № б/н від 06.04.2018р. про результати здійснення габаритно-вагового контролю (а. с. 23).

Відповідно до Акту № 0005804 від 06.04.2018р. було зафіксовано перевезення вантажу з перевищенням встановлених вагових обмежень, а саме: повна фактична маса транспортного засобу склала 44,4 тонни при нормативно допустимій - 40 тонн.

До акту від 06.04.2018 № 0005804 Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0005804 від 06.04.2018р. на суму 664,20 євро. В розрахунку вказано пройдену відстань транспортного засобу, а саме 1107 км. (а. с. 24)

Відповідно до п. 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. № 879 (далі - Порядок № 879) перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансінспекції.

10.04.2018р. Управлінням Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області на адресу відповідача було направлено вимогу № 1541/21-18 про сплату 664,20 євро.

В той же час, матеріали господарської справи не містять доказів оплати ФОП Ярощуком Р.Г. плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

Вказане стало підставою для звернення заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо доводів скаржника, що прокурор не мав процесуальної дієздатності на звернення до суду з даним позовом, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано те, що наслідком несплати коштів є ненадходження коштів до Державного бюджету України, що, на думку заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті.

При цьому прокурор зазначав про те, що чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення Укртрансбезпекою та її територіальними підрозділами плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у разі її несплати добровільно.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" несплатою коштів та ненадходженням коштів до Державного бюджету України.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В той же час, пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Втім, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.

При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеку чи прокурора в інтересах держави (в особі Укртрансбезпеки) не наділено повноваженням звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 р. у справі № 805/4133/17-а.

За таких обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення.

Також, вказаним спростовуються твердження апелянта про те, що з даним позовом до суду мав звертатися Укравтодор.

Щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3, п.п.15, 27 п.5, абз.1 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015р. №592 "Про деякі питання забезпечення діяльності Держаної служби з безпеки на транспорті", ст.29 Закону України "Про дорожній рух", п.31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Уктрансбезпека здійснює функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 Закону України "Про автомобільні дороги" при виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж.

Згідно з п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує фактичну масу 40 тон (для контейнеровозів понад 44 т), навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 16 т, строєні осі - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) здійснюється за спеціальними правилами.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком №879.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотриманий визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п.6 Порядку №879).

Відповідно до п. 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки, подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування.

Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Враховуючи вище вказане, суд апеляційної інстанції констатує, що відповідачем було порушено вимоги ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 06.04.2018р. № 045009, Актом № 0005804 від 06.04.2018р. про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю.

При цьому відповідачем в порушення вимог ст. ст. 73, 74 ГПК України не надано будь-яких доказів на спростування факту перевищення нормативно вагових параметрів транспортним засобом, який йому належить.

Щодо розміру плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, суд бере до уваги наступне.

Згідно із п. п. 27, 28 Порядку № 897 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір", який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку; плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Відповідно до пункту 30 Порядку №879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

За правилами пункту 31-1 Порядку №879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається, виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Розмір плати за проїзд визначається у відповідності до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, та становить, зокрема, для великовагових транспортних засобів (за загальну масу), від 44 до 52 тон включно - за ставкою 0,20 Євро за кожен кілометр відстані.

Перевіривши розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0005804 від 06.04.2018р., суд констатує, що він є арифметично вірним.

Із письмових пояснень Маневицької місцевої прокуратури № 36/1-854вих-18 від 20.09.2018р., сума, заявлена до стягнення із відповідача, була обчислена із врахуванням курсу гривні до євро з інформації, взятої з офіційного сайту Національного банку України станом на 06.04.2018р. (а. с. 41)

Апеляційним господарським судом із веб-сайту Національного банку України, встановлено, що станом на 06.04.2018р. 100 євро становило 3195,7574 грн. (https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=06.04.2018&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8).

Як вказувалося вище, відповідно до розрахунку № 0005804 від 06.04.2018р. за перевищення вагових параметрів відповідачу нараховано 664,20 євро, що становить 21226 грн. 22 коп. в національній валюті.

Судом береться до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.06.2018р. у справі № 820/1203/17, а саме, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговими транспортними засобами є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у сумі 21226 грн. 22 коп.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів на підтвердження повірку ваг та відсутності акту обстеження майданчика на якому проводилося габаритно-вагове зважування, апеляційний господарський суд бере до уваги наступне.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

При цьому, пункт 12 Порядку № 879 передбачає, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку № 879 визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

За приписами пунктів 1-3, 8 розділу II Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 № 255, габаритно- ваговий контроль пересувними пунктами здійснюється на спеціально обладнаних ділянках доріг І - IV категорій.

Пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних. дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 "Автомобільні дороги. Частина І Проектування. Частина II Будівництво" у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами.

Пересувний пункт габаритно-вагового контролю повинен мати: 1) позначення відповідними тимчасовими дорожніми знаками; 2) рівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом 3 проміле; 3) тверде покриття (асфальтобетонне або цементобетонне) без деформацій дорожнього одягу; 4) ширину не менше ніж 7,0 м. Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології.

З матеріалів справи вбачається, що під час габаритно-вагового контролю використовувався автомобіль спеціального призначення - мобільний пункт контролю КrASZ-LM22MP, до комплектації якого входять прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь 030T-AS2PW1A, що введені в експлуатацію з 27.11.2017 р., та якість їх підтверджена сертифікатом перевірки типу (бланк серії СТ № 000438) від 27.11.2017 р., зареєстрованого за № UA.TR.002.CT.01 15-17Rev.0, сертифікатом відповідності від 27.11.2017 р., зареєстрованого за №UА.ТR.002.СВ.0300-17, декларацією про відповідність № 2 від 27.11.2017 р., сертифікатом якості від 18.10.2017 р.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що пересувний пункт габаритно-вагового контролю був обладнаний згідно із вимогами п. 5 наказу №255, ділянка дороги має тверде асфальтне покриття та відповідає вимогам Порядку №879.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 879 робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку. Власники (балансоутримувачі) пунктів габаритно-вагового контролю здійснюють фінансування робіт (послуг) з їх утримання, обслуговування та забезпечення функціонування.

Із системного тлумачення норм Порядку № 879, наказу № 255, та Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015р. в Укртрансбезпеки відсутні повноваження, пов'язані із облаштуванням ділянок доріг для здійснення цього виду контролю чи його обстеження, у зв'язку з цим відсутні правові підстави для складання акту обстеження майданчика на якому проводилося габаритно-вагове зважування.

За таких обставин, судом відхиляються доводи скаржника про відсутність доказів на підтвердження повірку ваг та відсутності акту обстеження майданчика на якому проводилося габаритно-вагове зважування.

Крім цього, судом констатується, що ФОП Ярощук Р.Г. не надав доказів, які б спростували результати габаритно-вагового контролю.

Щодо зазначення відповідачем про безпідставність відмови суду першої інстанції в зупиненні провадження у даній справі до вирішення Волинським окружним адміністративним судом справи № 140/2011/18 за позовом ФОП Ярощука Р.Г. до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 06.04.2018 р. №0005804, то такі твердження суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки клопотання про зупинення було подане відповідачем в порушення ст. 207 ГПК України 29.10.2018 р., тобто через 19 днів після закриття підготовчого засідання 10.10.2019 р. (а. с. 51), а отже суд першої інстанції правомірно залишив його без розгляду.

Окрім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 р. у справі № 140/2011/18 було відмовлено в задоволені позову ФОП Ярощука Р.Г. до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 06.04.2018 р. №0005804. Відомостей про відкриття апеляційного провадження у справі № 140/2011/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень не відображено та скаржником не надано.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В той же час, відсутні підстави передбачені ст.277 ГПК України для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2018р. у справі № 903/665/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярощука Руслана Григоровича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2018р. у справі № 903/665/18 - без змін.

2. Справу № 903/665/18 надіслати до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.