Рішення

від 28.02.2019 по справі 911/2295/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2019 р. Справа № 911/2295/18

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

(01601, м. Київ, ОСОБА_1 Українки, буд.27/2, код 02909996)

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

(м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНБУДІНВЕСТ»

(Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Є, код 40021445)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35 , код 37552996) та Національний природний парк «Голосіївський» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код 35620372).

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 селищна рада (вулиця Доківська, 2, ОСОБА_3, Київська обл., 08298)

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників:

прокурор - Буцмак А.Ю.;

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

третьої особи 1 - не з'явився;

третьої особи 2 - не з'явився;

третьої особи 3 - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНБУДІНВЕСТ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України і Національний природний парк "Голосіївський", про витребування із незаконного володіння ТОВ "ГРІНБУДІНВЕСТ" земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0049.

Позовні вимоги із посиланням на положення статті 388 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що на підставі рішення ОСОБА_3 селищної ради від 25.12.2008 № 2186/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Святошинській, 5/19 в смт Коцюбинське", яке у подальшому згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.2014 визнано недійсним, громадянину ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення і передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га, видано державний акт серії ЯЖ № 903342 на право власності на земельну ділянку.

22.10.2011 на підставі договору купівлі - продажу земельну ділянку придбав ОСОБА_5, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності.

На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ " ГРІНБУДІНВЕСТ " від 14.09.2015 № 1 та акта приймання - передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу товариства від 29.09.2015 № 2 ОСОБА_5 передав земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ " ГРІНБУДІНВЕСТ ", у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ТОВ " ГРІНБУДІНВЕСТ ".

Проте прокурор наголосив, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно - заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський", належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності, а отже селищна рада не мала повноважень розпоряджатися цією земельною ділянкою, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України.

Прокурор зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, є правові підстави для витребування земельної ділянки із незаконного володіння ТОВ " ГРІНБУДІНВЕСТ " на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 06.12.2018. Залучено до участі у справі в якості третії осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України та Національний природний парк «Голосіївський» .

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.01.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 селищну раду, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.02.2019.

ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України у поясненнях у справі просило задовольнити позовну заяву прокурора, акцентуючи на розташуванні спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, природно - заповідного фонду, які перебувають у державній власності, і вибули із власності держави поза її волею.

Представник Кабінет Міністрів України підтримав позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в повному обсязі. При розгляді справи просив врахувати правову позицію Верховного Суду викладену в аналогічних справах.

Національний природний парк Голосіївський у заяві у справі просило задовольнити позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області. Зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Національного парку Голосіївський , який входить до складу природного заповідного фонду України і підпорядковується ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України, та охороняється як національне надбання. Підтримує правову позицію ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України, відповідно до письмових пояснень. Просить розглядати справи без їх участі.

19.12.2018 через канцелярію суду ТОВ Грінбудінвест подав відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що судове рішення від 12.05.2014 у справі №367/2559/13 постановлено заочно, а отже у вказаній судовій справі відповідачі не надавали свої пояснення та доводи і заперечення проти заявлених позовних вимог, а тому висновок суду зроблені виключно на доказах і виходячи з правової позиції прокурора. Зазначає, що рішення Ірпінського міського суду спростовуються доводи позивача щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 встановлено правомірність рішень ОСОБА_3 селищної ради, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти. Відповідач не погоджується з доводами позивача, що право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Спірна земельна ділянка не підпадає під визначення лісової ділянки та має площу 0,15 га, то в момент передачі її у приватну власність інтереси КМУ порушено не було. Крім того, відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею і підлягає поверненню в порядку ст. 388 ЦК України є хибним, оскільки не зазначено конкретно обставини, які вказують на це, в тому числі і по відношенню до відповідача. Позов подано першим заступником прокурора Київської області без достатніх повноважень. Просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави та відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.01.2019 постановлено закрити підготовче засідання у справі, розгляд справи по суті призначено на 21.02.2018

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідача та третіх не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника прокуратури та позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 25.12.08 № 2186/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Святошинській, 5/19 в смт. Коцюбинське ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 903342 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0049, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.06.09, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_5

На підставі вказаного договору ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЛ № 416224 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Далі, на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ від 14.09.2015 № 1 та акту прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 29.09.2015 № 2 спірну земельну ділянку передано до статутного капіталу ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.02.2016 за № 28140283 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0049 за ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.14 у справі № 367/3701/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення ОСОБА_3 селищної ради від 25.12.08 № 2186/25-5, визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903342 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 та визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 416224 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18.02.15 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.14 в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №416224 площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:040:0049, виданого ОСОБА_5, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішенням Ірпінського міського суду від 17.10.2016 у справі № 367/4724/15-ц задоволено позов першого заступника прокурора Київської області та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0049.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт ОСОБА_3, оскільки на момент прийняття рішення ОСОБА_3 селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення ОСОБА_3 селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0049, яка розташована по вул. Мальовничій, 4 в смт Коцюбинське Київської області, встановлено судом та є доведеним.

У позовній заяві прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку «Голосіївський» . Вказане також підтверджено ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» , що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених ОСОБА_3 селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.15 № А11/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0048 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НГТП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 26 квартал.

Отже на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський.

Таким чином, прокурор зауважує, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122 , 149 Земельного кодексу України , право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення.

На думку прокурора, оскільки рішення ОСОБА_3 селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки особою, яка не мала права її відчужувати, та на яку в подальшому ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ набуло права власності, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ "ГРІНБУДІНВЕСТ" земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0049, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно - заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 327 цього Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово - правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Як убачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, наголошував, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях ОСОБА_2 екології та природних ресурсів України, наданих суду першої інстанції.

Згідно з Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель КО "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Судом встановлено, що відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

За змістом акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства від 26.01.2015 №А11/180 спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3210946200:01:040:0048, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування належить до 26 кварталу.

Згідно зі статтями 43- 45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

За змістом статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Частиною 8 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» , крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Встановлено, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обвЂ�єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне обвЂ�єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне обвЂ�єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд» , державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З огляду на викладене, суд вважає, що Прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приписами частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0049, та передачі її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 ст. 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Судом встановлено, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Також, доказів інформування ОСОБА_3 селищною радою про прийняття оскаржуваних рішень, які були предметом розгляду в інших судових засіданнях, Кабінету Міністрів України відповідачами не надано.

Єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення про виявлені порушення та про необхідність пред'явлення відповідного позову в інтересах держави.

Суд вважає, що з моменту отримання Кабінетом Міністрів України повідомлення (№05/2-365вих18 від 27.03.2018) про виявлені порушення та про необхідність пред'явлення відповідного позову в інтересах держави почався перебіг позовної давності.

Отже, позовна заява подана з дотриманням термінів позовної давності.

За таких обставин, позовні вимоги про витребування з незаконного володіння ТОВ ГРІНБУДІНВЕСТ на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:04:0049 є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129 , 237-239 , 240 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНБУДІНВЕСТ (Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Є, код 40021445) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0049, вартістю 45165,00 гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНБУДІНВЕСТ (Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Є, код 40021445) на користь прокуратури Київської області (р/р, 352016008015641, МФО 820172, Державне казначейство України, м. Київ, код ЄДРПОУ 02909996) 1762,00 гривень судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.02.2018 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.03.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.Д. Лилак