Рішення

від 12.03.2019 по справі 924/79/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2019 р.                                                             Справа № 924/79/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу

за позовом комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Парк", смт. Нова Ушиця Хмельницької області,

про стягнення 25 221,26 грн. заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору №06-04/17-1 від 06.04.2017 року,

представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся з позовом до господарського суду Хмельницької області, у якому просить стягнути з відповідача 19 499,00 грн. заборгованості з попередньої оплати за договором №06-04/17-1 від 06.04.2017 року, а також нарахованих на цю суму 3174,33 грн. пені, відсотків в розмірі 533,68 грн. та 2014,25 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 29.01.2019 року позовну заяву КП «Святошинське лісопаркове господарство» прийнято до розгляду та відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 29.01.2019 року надано відповідачу строк для подання відзиву на позов до 20.02.2019 року. Як вбачається із судової повістки від 30.01.2019 року, ТОВ «Поділля-Парк» отримало ухвалу суду від 29.01.2019 року 01 лютого 2019 року, проте, станом на даний час відзив на позов не надійшов, причин суду не повідомлено; клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов'язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Парк» (постачальник) та комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (замовник) 06 квітня 2017 року уклали договір №06-04/17-1 поставки товарів (далі – договір), за умовами якого постачальник зобов'язався здійснювати передачу у власність замовника мотоінструменти та електроінструменти марок STIHL та VIKING, а замовник зобов'язався приймати і оплачувати надані постачальником товари у порядку та на умовах, визначених цим договором. В порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність замовника, а замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити (Кущорізи та бензопили) за кодом CPV ДК 021:2015-161600000-4 – Садова техніка різна (п. 1.1. договору).

Постачання товарів здійснюється постачальником у відповідності до заявок замовника (п. 1.2. договору).

Назва, одиниці виміру, кількість, ціна, вартість товарів зазначаються у бухгалтерських документах постачальника: рахунках, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України, та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3. договору).

У п.п. 2.1., 2.2. договору сторонами погоджено, що постачальник зобов'язується передавати товари замовнику на умовах цього договору, а замовник зобов'язується приймати і оплачувати отримані товари на умовах цього договору.

Оплата вартості товарів, переданих постачальником, здійснюється замовником через перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.2. договору).

Замовник сплачує постачальнику передоплату у розмірі 100% від загальної вартості товарів по кожній заявці згідно специфікації або рахунку (п. 3.4. договору).

Передоплата здійснюється протягом 3 днів з дати виставлення рахунку чи підписання специфікації. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника (п.п. 3.5., 3.6. договору).

Загальна вартість договору становить 199 900, 00 грн. Вартість договору складає суму всіх видаткових накладних на товари, які відпускатимуться постачальником замовнику за період дії договору (п.п. 3.7., 3.8. договору).

У розділі 4 договору сторонами передбачено умови постачання товару. Зокрема, замовлений товар поставляється замовнику в термін, погоджений в усній чи письмовій формі постачальником, на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору. Датою поставки (передачі) товару постачальником у власність замовника є дата, зазначена у видатковій накладній на відпуск товару (кожної окремої партії). Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність замовника з моменту надання замовнику видаткових накладних, які свідчать про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами цього договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність (п.п. 4.1.- 4.3. договору).

Фактично оформлені видаткові накладні на товар, виписані відповідно до вимог діючого законодавства України, є належним підтвердженням права власності замовника на товар. Постачання товару здійснюється постачальником самостійно або за допомогою кур'єрської служби на вказану замовником адресу: м. Київ, вул. Святошинська, 24 (п.п. 4.4., 4.6. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору сторона, яка несвоєчасно виконує свої грошові зобов'язання відповідно до умов даного договору, сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежів.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 року. У випадку невиконання замовником умов договору в частині взаєморозрахунків строк дії договору продовжується до повного його виконання (п.п. 7.1., 7.3. договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

На виконання умов договору ТОВ «Поділля парк» виставив КП «Святошинське лісопаркове господарство» рахунок на оплату №173 від 19.07.2017 року на суму 19499,00 грн. за мотокосу FS450. В свою чергу, позивачем перераховано відповідачу відповідно до платіжного доручення №842 від 19.01.2017 року 19499,00 грн. за мотокосу згідно рахунку №173 від 19.07.2017 року.

28 грудня 2017 року КП «Святошинське лісопаркове господарство» звернулось із претензією №064/239-829 до ТОВ «Поділля Парк», у якій просить поставити оплачений товар на суму 19499,00 грн., а у разі неможливості поставити товар, у той же строк – до 15.12.2017 року повернути сплачені замовником кошти.

Проте, оскільки відповідачем не виконано вимоги позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріалами справи стверджується, що 06.04.2017 року між сторонами у справі укладено договір №06-04/17-1 поставки товарів, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання зі здійснення передоплати поставленого в подальшому товару відповідачем, а відповідач – зобов'язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 цієї ж статті).

Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. В свою чергу, первинні документи містять необхідні для обліку господарської операції дані.

Наявними доказами, зокрема, рахунком на оплату №173 від 19.07.2017 року та платіжним дорученням №842 від 19.07.2017 року підтверджується, що попередня оплата в розмірі 19499,00 грн. позивачем відповідачу здійснена відповідно до умов укладеного договору та чинного законодавства.

Зі змісту ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою застосування вказаної статті є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому, доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що позивач, здійснивши ще 19.07.2017 року попередню оплату товару, враховуючи закінчення дії договору 31.12.2017 року, проте, відсутність виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, звернувся до ТОВ "Поділля-Парк" з листом, у якому просив останнього або здійснити поставку товару до 15.12.2017 року, або повернути сплачену за нього суму в розмірі 19499,00 грн.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів повного та своєчасного поставлення позивачу товарів за договором, як і не надано доказів повернення передплати у розмірі 19499,00 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, позивач, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 2014,25 грн. втрат від інфляції за період з грудня 2017 року по вересень 2017 року, а також 3174,33 грн. пені за період з 15.12.2017 року по 02.03.2018 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15).

Оскільки за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, вимога позивача про стягнення втрат від інфляції не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, відповідно до діючого законодавства, пеня нараховується за порушення саме грошового зобов'язання, а не будь - якого іншого, зокрема, несвоєчасна поставка товару або не повернення передплати (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15 та Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 916/75/18), тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 533,68 грн. за період з 15.12.2017 року по 12.11.2018 року, суд зауважує, що частиною 3 статті 693 ЦК України передбачено можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Відтак, право позивача на нарахування та отримання процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено законом. При цьому, непогодження сторонами спору в договорі умов щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, виключає можливість їх стягнення з постачальника відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №904/312/18.

Судом встановлено, що розмір процентів за користування чужими коштами ні укладеним між сторонами договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, не передбачений.

Водночас, в силу положень ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати лише у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок укладення договору поставки, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 533,68 грн.

Одночасно суд зауважує, що в резолютивній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути 533,68 грн. 3% річних, натомість, в самій позовній заяві здійснює розрахунок відсотків за користування чужими коштами. З приводу вказаного суд приймає уваги, що стягнення 3% річних в даному випадку також є безпідставним з мотивів, викладених вище в частині застосування до правовідносин з повернення попередньої оплати положень ст. 625 ЦК України.

Підсумовуючи зазначене, враховуючи обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 19499,00 грн. попередньої оплати, в стягненні 3174,33 грн. пені, 2014,25 грн. втрат від інфляції та 533,68 грн. відсотків слід відмовити.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Парк", смт. Нова Ушиця Хмельницької області, про стягнення 25 221,26 грн. заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору №06-04/17-1 від 06.04.2017 року задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Парк» (32600, Хмельницька область, Новоушицький район, смт. Нова Ушиця, вул. Українська, буд. 13, корпус А, код 39181780) на користь комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 24, код 03359687) 19499, 00 грн. (дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять грн. 00 коп.) попередньої оплати, 1485,16 грн. (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять грн. 16 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 3174,33 грн. пені, 2014,25 грн. втрат від інфляції та 533,68 грн. відсотків відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду (м. Рівне). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                      М.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Віддрук. у 4 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 24) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення; 3,4 - відповідачу (32600, Хмельницька область, Новоушицький район, смт. Нова Ушиця, вул. Українська, буд. 13, корпус "А"; 03680, м. Київ, пр-т Перемоги, 40А) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення