Рішення

від 17.01.2019 по справі 0240/3513/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

17 січня 2019 р. Справа № 0240/3513/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Кулика В.В.,

за участю представників сторін:

представника позивача: Кравчука Д.В.,

представника відповідача: Кухрівського О.В., Майстра Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "АСУ ПРАЙМ"

до Головного управління ДФС у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю АСУ ПРАЙМ до головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2018 року №0007371415 та №0007381415.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що висновки податкового органу, які відображені в акті перевірки №2837/1415/41151891 від 18.06.2018 року, про нереальність господарських операцій із ТОВ ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно, тому просить суд їх скасувати.

Ухвалою суду від 08.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

12.11.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнав та зазначив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення є цілком обґрунтованими та законними. Відповідач указав, що позивач фактично не здійснював господарських операцій з контрагентами, проте, за відсутності фактично проведених господарських операцій, включив до податкової звітності не підтверджені належним чином показники, на підставі яких в подальшому неправомірно визначив від'ємне значення з ПДВ та відповідні податкові зобов'язання з даного виду податку.

19.11.2018 року до суду надійшли заперечення на відзив, у яких позивач звернув увагу суду на те, що головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області не навело підтверджуючих документів (доказів) щодо вчинення ТОВ АСУ ПРАЙМ протиправних дій, а лише продублювало акт перевірки.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, запереченні на відзив та усних поясненнях наданих під час судового розгляду справи.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, просили в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву та вказали, що в ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлено відсутність факту реального здійснення ТОВ АСУ ПРАЙМ ТОВ ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ . В контексті наведеного представники відповідача зауважили, що наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ТОВ ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Право на податковий кредит у позивача не виникло, оскільки товариством не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами п.2 ст.3, п.1, п.5 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16.07.1999 п.44.1 ст. 44, п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, відповідач вважає висновки акта перевірки обґрунтованими та правомірними, а прийнятті на його підставі податкові повідомлення-рішення - законними.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, встановив наступне.

У період з 05.06.2018 року по 11.06.2018 року головним управлінням ДФС у Вінницькій області проведено перевірку TOB АСУ ПРАЙМ .

За результатами перевірки складено Акт №2837\1415\41151891 від 18 червня 2018 року Про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB АСУ-ПРАЙМ податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з TOB ЕНЕРКОМ ГРУП (код ЄДРПОУ 41053881) за серпень 2017 р., та TOB СКАРВАЛ (код ЄДРПОУ 41053881) за листопад 2017 року .

У ході перевірки відповідачем виявлені порушення п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198 п. 200.1, 200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого, підприємством занижено податок на додану вартість на суму 47361 грн. в тому числі за серпень 2017 р. на суму 22401 грн., за листопад 2017р. на суму 24960 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість всього в сумі 41199 грн., а саме за серпень 2017 року 41199 грн.

04.07.2018 року TOB АСУ ПРАЙМ отримало зазначений акт.

Не погоджуючись із висновками перевірки, TOB АСУ ПРАЙМ 10.07.2018 року подало заперечення на Акт №2837\1415\41151891 від 18 червня 2018 р.

Не зважаючи на подані TOB АСУ ПРАЙМ заперечення на вказаний акт, заступником начальника ГУ ДФС у Вінницькій області 27.07.2018 року винесено податкові-повідомлення рішення №0007381415 та №00007371415, згідно з якими, за платежем 14010100 підприємству збільшено суму грошового зобов'язання на 88560 грн. (податкове зобов'язання) та 11840 грн. (штрафні/ фінансові санкції).

У подальшому, зазначені податкові - повідомлення рішення були оскаржені в адміністративному порядку, однак скаргу залишено без розгляду.

Не погоджуючи із винесеними податковими повідомленнями - рішеннями від 27.07.2018 року № 0007381415 та №0007371415 TOB АСУ ПРАЙМ звернулось до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується наступним.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу України, Законів України Про оподаткування прибутку підприємств , Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на прибуток та податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 5, 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , статтями 14, 44, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Щодо взаємовідносин між ТОВ АСУ ПРАЙМ та TOB ЕНЕРКОМ ГРУП і ТОВ СКАРВАЛ суд зазначає наступне.

17.08.2017 року між ТОВ АСУ ПРАЙМ та TOB ЕНЕРКОМ ГРУП укладено договір поставки № 17/08/17-1, предметом поставки виступала бочка металева б/в.

29.11.2017 року між ТОВ АСУ ПРАЙМ та ТОВ СКАРВАЛ укладено договір поставки № 29/11/17, предметом поставки виступала бочка металева б/в.

Відповідно до п. 3.1 Договору Покупець та Продавець мають право оформити заявку в усній формі в якій оформити домовленість відповідно до правил ІНКОТЕРМС - 2000 про умови доставки.

Відповідно до п. 3.6 Договору, а саме: поставка товару здійснюється автомобільним або залізничним транспортом Продавця, за його рахунок та із можливістю залучення третіх осіб до перевезення товарів.

Відповідно до наданих до перевірки видаткових накладних, у графі отримання продукції, значиться тільки підпис отримувача та печатка TOB AСУ ПРАЙМ без зазначення ПІБ, посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції від TOB АСУ ПРАЙМ .

Первинні документи оформлюються у порядку, передбаченому Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996) та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88 (далі - Положення № 88).

Нормами Закону України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п. 1. ст. 9 Закону України від 16.07.1999, № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ст. 1 - Закону № 996, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження опрацьованих документів, регістрів та звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно із законодавством та установчими документами, передбачено ч. З ст. 8 Закону № 996.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно зі ст. 9 Закону №996, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Також, для контролю та впорядкування опрацювання даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Звернемо увагу, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають: змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимоги Положення №88 п.2.4 при заповненні обов'язкових реквізитів первинних документів: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, судом встановлено, що на видаткових накладних наявна печатка товариства, яка відповідно до внутрішніх правил зберігається в бухгалтерії підприємства і надається для відміток лише після фактичного прийняття товару на складі підприємства, що фактичного і підтверджує факт прийняття товару від постачальника.

Тому на підставі вище викладеного твердження податкового органу про те, що наведена видаткова накладна не відповідає вимогам п.2 ст. 9 Закону України від 16.07.99 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , так як не містить обов'язкових реквізитів, а саме посади, прізвища, ім'я, по батькові осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення є суб'єктивним баченням і не відповідає дійсності, так як всі необхідні дані були відображені в первинних документах, а саме зазначено особистий підпис працівника товариства, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції та відтиск печатки підприємства, що фактично підтверджує здійснення господарської операції.

Також податковим органом звернуто увагу на той факт, що Продавцем не надано Покупцеві сертифікатів якості на товар, а тому ним не виконані обов'язки по передачі товару, що передбачені ст. 662 Цивільного кодексу України, згідно з яким підтвердження якості з боку постачальника є сертифікат якості, який видається виробником на кожну партію товару.

Однак, судом звертає увагу на те, що п. 5.2 договору поставки, передбачено, що оскільки товар не є новим, про що покупець попередньо повідомлений та підписанням цього договору надав згоду на його отримання. Крім того, у рахунках, у видаткових накладних та у товарно-транспортних накладних у графі Товар відображено назву - бочка металева б\в (тобто, бувши у використані), а тому Продавець не є виробником товару і не зобов'язаний надавати на товар, який є бувши у використані сертифікати якості.

На підставі вище викладеного твердження податкового органу про факти які свідчать про нереальність здійснення господарських операцій з придбання товарів у TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ є безпідставними.

Стосовно висновку податкового органу про неможливість здійснення господарської операції з поставки товару TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ , оскільки на TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ обліковується по 1 особі, звіт про балансову вартість основних засобів не подано, що свідчить про відсутність основних фондів, транспортних засобів, виробничих та складських приміщень у TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ , які необхідні для здійснення господарської діяльності, суд звертає увагу на таке.

У судовому засіданні представник позивача повідомив, що з TOB ЕНЕРКОМ ГРУП і ТОВ СКАРВАЛ на TOB АСУ ПРАЙМ відбулося кілька поставок партій товару - де одиниця товару - бочка металева, яка важить 13 кг. Одна партія в загальному вагою на 5000 кг. Фактично - це партія товару, яка вміщується в вантажний автомобіль вантажопідйомністю до 20 тон, однак на завантаження й оформлення документів однієї партії не потребує зусиль більше ніж 1 особи. А тому, навіть якщо на TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ працювало по одному працівнику, як стверджує контролюючий орган, ці працівники цілком самостійно могли оформити та відвантажити партію товару в один день і це зайняло не більше чотирьох годин.

Крім того, в зв'язку з відсутністю реальної перевірки TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ податковий орган не вправі стверджувати про відсутність складських приміщень, так як по перше під складські приміщення можуть використовуватись особисті приміщення засновників - працівників товариства, так і інші приміщення на умовах договорів оренди чи купівлі - продажу, тощо.

Також, суд бере уваги посилання представника позивача на те, що податковий орган дослідив лише період проведення господарських операцій TOB ЕНЕРКОМ ГРУП і ТОВ СКАРВАЛ з TOB АСУ ПРАЙМ , однак не звернув увагу на специфіку ведення господарської діяльності в напрямку тари, а особливо тари вживаної, а саме: тару вживану, а саме, бочку металеву б\в одразу реалізувати майже неможливо особливо по ринковим цінам, для її реалізації потрібно провести ряд маркетингово - менеджерських дій спрямованих на їх реалізацію, а тому перед фактичною господарською операцією і отриманням товару Продавцем в своє розпорядження може пройти не один місяць а іноді навіть і не один рік. Тому здійснення перевірки господарських операцій лише за серпень та листопад 2017 року в ринку тари є невірним і не може розцінюватись як доказ в складанні Акту та в подальшому стягнення штрафних санкцій.

На підставі вищевикладеного твердження податкового органу про те, що TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ не маючи основних фондів, транспортних засобів, виробничих приміщень, трудових ресурсів, не придбаваючи товари - бочка металева вживану на території України, не здійснюючи імпорт даних товарів не міг реалізувати вище зазначений Товар TOB АСУ ПРАЙМ - є упередженим та безпідставним і суперечить нормам закону.

З урахуванням викладеного, суд відхиляє доводи податкового органу про не реальність здійснення господарських операцій TOB АСУ ПРАЙМ з придбання товарів у TOB ЕНЕРКОМ ГРУП та ТОВ СКАРВАЛ .

Щодо доводів представника відповідача про те, що TOB ЕНЕРКОМ ГРУП задіяне в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №32017100110000024 від 22.02.17, яке зареєстроване за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, а також № 32017100080000052 від 27.07.2017 року, порушеному за ч. 2 ст. 205 КК України, яке зареєстроване за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України, суд зазначає таке.

Ані Податковий кодекс України, ані жоден інший нормативно-правовий акт не передбачає залежності права платника податків на податковий кредит від обставин діяльності його контрагентів, в тому числі належного виконання такими контрагентами своїх зобов'язань із нарахування та сплати сум ПДВ до державного бюджету. Крім того, законодавство не покладає на платника обов'язку моніторингу змін у статусі його контрагентів як платника ПДВ.

Відповідно до вимог п. 198.3. статті 198 Податковий кредит ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до п. 198.6. статті 198, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, визнаючи суму податкового кредиту, податковий орган не може не визнати витрати платника податку, здійснені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), по яким враховано податковий кредит.

Суд звертає увагу, що контролюючим органом не надано суду доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, а договори, укладені позивачем з контрагентом у судовому порядку не визнано недійсними.

Суд зауважує, що мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.78 КАС України).

Суд зазначає, що сам факт наявності вироків, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. (див. позиція Верховного Суду від 27.02.2018 р. адміністративне провадження К/9901/4639/17, адмін. справа №802/1853/16).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень податковим органом надано не було.

Відтак, суд відхиляє зазначені доводи представника відповідача.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 01.01.2015 податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку чи міжнародними стандартами фінансової звітності, відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 ПК України). Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 11 Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються наданих бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності закріплені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248). Так, відповідно до положень п.п. 5 - 9 цього НП(С)БО витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Крім того, відповідно до норм п. 200.1, п. "в" п. 200.4 ст. 200 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, в тому числі, зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право па віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність па момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань TOB АСУ ПРАЙМ дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання саме цих операцій.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит чи формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Також визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Враховуючи наведене вище, суд вважає винесені відповідачем спірні повідомлення-рішення передчасним та з порушенням прямих норм закону.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.2 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб'єктом владних повноважень правомірності свого рішення. З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області від 27 липня 2018 року №0007371415 та №0007381415.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АСУ ПРАЙМ" ( вул. Чернігівська, 1-А, м. Вінниця, 21017, код ЄДРПОУ 41151891) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1762 грн. ( одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області ( вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165 ).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Копія вірна Суддя:

Секретар: