Рішення

від 07.03.2019 по справі 2а-12290/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2019 року № 2а-12290/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., при секретарі судових засідань Ксендзов А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬТАЇР-775

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

за участі представників сторін:

від позивача: Шакірова Т.В.,

від відповідача: Пінчук Б.В.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07 березня 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АЛЬТАЇР-775 (далі-позивач/ТОВ АЛЬТАЇР-775 ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач/ДПІ у Святошинському ГУ ДФС у м. Києві) в якій просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.04.2012 №00001142250 та №00001152250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2015 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року № 00001142250 та №00001152250.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07.09.2016 року скасовано, справу № 2а-12290/12/2670 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.08.2018 року справу прийнято до провадження та ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 02.04.2012 р. № 100/22-50/25197618 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною податкової інспекцією у Святошинському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Томкет Груп за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 02.04.2012 №100/22-50/25197618.

Перевіркою встановлені порушення позивачем:

- підпункту 14.1.228 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на 376 625,00 грн;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 327 500,00 грн.

Також в акті перевірки вказано, що відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 2 статті 228, частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України правочини вчинені між позивачем та ТОВ Томкет Груп протягом 01.01.2011 - 31.12.2011 є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення.

Зафіксовані в Акті перевірки порушення мотивовані тим, що матеріали кримінальної справи, порушеної за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 212 Кримінального кодексу України, встановлено, що директор і засновник ТОВ "Томкет Груп" - ОСОБА_4 зареєструвала підприємство за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та підписувала документи господарської діяльності не розуміючи їх змісту.

Наведене, на думку відповідача, позбавляє первинні документи та податкові накладні, виписані ТОВ "Томкет Груп", юридичної доказовості та виключає можливість формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із зазначеним контрагентам, а укладені правочини є нікчемними.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.04.2012 №00001152250, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 376 625,00 грн та №00001142250, та збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 409 375,00 грн.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки укладені правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, а висновки Акта перевірки не ґрунтуються на нормах законодавства; ТОВ "Томкет Груп" на момент здійснення спірних господарських операцій було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Отже, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 19.04.2012 № 00001142250 та №00001152250 позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "АЛЬТАЇР-775" (замовник) та ТОВ "Томкет Груп" (виконавець) укладено договори від 04 жовтня 2010 року, від 05 жовтня 2012 року, від 07 жовтня 2010 року, предметом яких є розробка програмного забезпечення для учбово-тренувальної підсистеми ITC Link EagleEye, EagleEye-MW, ITC EagleEye Link та частину програмного забезпечення для учбово-тренувальної підсистеми EagleEye-MW; за умовами договору виконавець є відповідальним за розробку, супровід попередніх (РАТ), заключних приймально-здавальних випробувань (FAT) програмного забезпечення для учбово-тренувальної системи ITC Link EagleEye згідно технічних умов; замовник зобов'язаний сплатити вартість послуг за цим договором та у триденний термін після підписання даного договору передати виконавцю робочі версії інсталяційних пакетів програмного забезпечення, яке потрібне для створення навчально-тренувальних імітаторів.

Сторонами протягом жовтня-листопада 2010 року складено акти здавання-приймання програмного забезпечення, відповідно до яких замовник прийняв програмне забезпечення для EagleEye для тестування на площадці кінцевого споживача в Малайзії.

У липні та серпні 2011 року сторонами підписано акти здавання-приймання виконаних робіт з успішного проведення попередніх приймально-здавальних випробувань (РАТ) програмного забезпечення, заключних випробувань (FAT) програмного забезпечення та програмного забезпечення за вказаними вище договорами загальною вартістю 1 965 000,00 грн.

ТОВ "Томкет Груп" виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані липнем та серпнем 2011 року, на загальну суму 1 965 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 327 500,00 грн.

Всі первинні документи, які надані позивачем на підтвердження здійснення реальності вказаної господарської операції підписані директором ТОВ Томкет Груп ОСОБА_4

Заперечуючи в акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, відповідач зазначає про наявність ознак фіктивності контрагента позивача ТОВ "Томкет Груп в обґрунтування чого посилається на матеріали кримінальної справи, порушеної за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 212 Кримінального кодексу України, встановлено, що директор і засновник ТОВ "Томкет Груп" - ОСОБА_4 зареєструвала підприємство за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та підписувала документи господарської діяльності не розуміючи їх змісту

Так, судом встановлено, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 03.03.2014 у справі № 752/1726/14-к, яким встановлено, що особа, засновник та керівник юридичної особи ТОВ Томкет груп , взяв участь у реєстрації вказаного товариства не з метою здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності особи стосовно якої виділено окреме провадження; ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Томкет груп ця особа не мала. Згідно вказаного вироку засновника та керівника ТОВ Томкет груп ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України. Зокрема, у вказаному вироку встановлено, що ОСОБА_4 вчинила фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності і його дії необхідно кваліфікувати за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України; внесення в документи, що відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і його дії необхідно кваліфікувати за частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, підприємство-контрагент ТОВ Томкет Груп створювалось та діяло з метою прикриття іншої незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Ця обставина не може залишатися неврахованою, оскільки факт участі особи, яка підписала первинні документи, у діяльності фіктивного підприємства, несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Вироком у кримінальній справі діяння ОСОБА_4 кваліфіковано за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, як умисні протиправні дії, що виразились у фіктивному підприємництві, тобто придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що усі первинні документи, де наявні прізвище та ініціали, зокрема податкові накладні на підставі яких сформовані витрати та податковий кредит від контрагента позивача, підписано особисто ОСОБА_4, як особою, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.

Враховуючи те, що первинні документи, надані контрагентом позивача, ТОВ Томкет Груп , підписані особою, яка заперечує свою фактичну участь в управління підприємством, суд приходить до висновку про те, що такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, та як наслідок не визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 у справі №21-1513а16.

Також, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 справа № 2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, суд доходить до висновку, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими державною податковою інспекцією фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬТАЇР-775 .

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 2,3, 6, 73-77, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬТАЇР-775 (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, ЄДРПОУ 25197618) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текс рішення складено та підписано 11.03.2019 р.