Рішення

від 12.03.2019 по справі 500/18/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/18/19

12 березня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Мірінович У.А.

за участю:

секретаря судового засідання Хоменко Л.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Землянського П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кошилівська сільська рада Заліщицького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кошилівська сільська рада Заліщицького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Кузя І.І. від 12.11.2018 № В-5954/0-2458/0/17-18 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області; про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 09.10.2018 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.10.2018 позивач звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області. Однак, за результатами розгляду зазначеної заяви, відповідач листом від 12.11.2018 № В-5954/0-2458/0/17-18 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку зазначеного проекту землеустрою, мотивуючи тим, що бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності оприлюднених на офіційному веб - сайті Головного управління, які можуть бути передані у власність громадянам у IV кварталі 2018 р. на території Тернопільської області. Також у зазначеному листі вказано, що Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області був надісланий лист до Кошилівської сільської ради про надання пропозицій щодо можливості прийняття наказу про надання позивачу дозволу на розроблення відповідної документації. Однак відповідь на зазначений лист від сільської ради на адресу відповідача не надійшла.

Позивач не погоджується із таким рішенням та вважає його протиправним, оскільки Земельним кодексом України (далі - ЗК України) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також позивач зазначив, що спірна земельна ділянка на яку претендує останній знаходиться за межами населеного пункту, розпорядником якої відповідно до статті 122 ЗК України є відповідач, а не Кошилівська сільська рада, як орган місцевого самоврядування.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 06.02.2019.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 розгляд справи відкладено на 06.03.2019 відповідно до статті 205 КАС України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив від 28.01.2019 (арк. справи 56 - 59) та додатковому поясненні від 11.02.2019, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, суду пояснив, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, оскільки бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок оприлюднених на офіційному веб - сайті Головного управління. Водночас зазначив, що після прийняття рішення від 12.11.2018 № В-5954/0-2458/0/17-18, відповідач отримав від Кошилівської сільської ради відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу.

З огляду на зазначене та посилаючись на відзив на позов (арк. справи 48-50), клопотання (арк. справи 64-66), просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кошилівська сільська рада Заліщицького району Тернопільської області повторно в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про день, час та місце розгляду справи судом. Про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів справи, що 09.10.2018 позивач звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області. До заяви позивач надав копію паспорта громадянина України, копію РНОКПП та викопіювання із публічної кадастрової карти. Також дав дозвіл на обробку своїх персональних даних (арк. справи 15).

За результатами розгляду зазначеної заяви, відповідач листом від 12.11.2018 № В-5954/0-2458/0/17-18 "Щодо розгляду клопотання про прийняття наказу" відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку зазначеного проекту землеустрою, мотивуючи тим, що бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності оприлюднених на офіційному веб - сайті Головного управління, які можуть бути передані у власність громадянам у IV кварталі 2018 р. на території Тернопільської області. Також у зазначеному листі вказано, що Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області був надісланий лист до Кошилівської сільської ради про надання пропозицій щодо можливості прийняття наказу про надання позивачу дозволу на розроблення відповідної документації. Однак відповідь на зазначений лист від сільської ради на адресу відповідача не надійшла. (арк. справи 23).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підпунктом 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "а" частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи зазначені норми ЗК України, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Суд встановив та не заперечується сторонами у справі, що відповідач листом від 12.11.2018 № В-5954/0-2458/0/17-18 "Щодо розгляду клопотання про прийняття наказу" відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області.

Водночас, у частині сьомій статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпним. Отже, будь - які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнень, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містить чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акта. Водночас, у статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині дев'ятій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Проте, відповідно до пункту 9 Положення № 15 Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Водночас, правовий статус Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області визначений Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308 (далі - Положення № 308).

Пунктом 8 Положення № 308 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до пункту 9 Положення № 308 Головне управління очолює начальник, що призначається на посаду Головою Держгеокадастру за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України і головою відповідної місцевої державної адміністрації та звільняється з посади Головою Держгеокадастру.

Згідно з підпунктами 1, 11 пункту 10 Положення № 308 начальник Головного управління: здійснює керівництво Головним управлінням, є відповідальним за організацію та результати його діяльності; підписує накази Головного управління.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку подання нормативно - правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661 наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмови щодо передачі у власність земельних ділянок і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмови щодо передачі у власність земельних ділянок після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявникам листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Така позиція узгоджується з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17 та від 20.09.2018 у справі № 804/5597/15, а тому відповідно до статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

З огляду на зазначене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства та вказаних рішень Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача відповідно до статті 245 КАС України підлягають задоволенню шляхом:

- визнання бездіяльності протиправною Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області щодо не прийняття рішення при розгляді клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області;

- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 09.10.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області та прийняти за наслідками його розгляду рішення відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України..

Також позивач просить стягнути на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області 17664,53 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та 1409,60 грн. судового збору.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а тому відповідно до статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з матеріалів справи, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордера від 26.12.2018, прибутковий касовий ордер від 26.12.2018, ордер серії ТР № 052656 на надання правової допомоги, договір про надання правничої допомоги від 06.10.2018, додаток до договору про надання правничої допомоги № 1 від 06.10.2018, загальний акт надання правничих послуг (виконання робіт) від 26.12.2018, опис робіт (наданих послуг) від 26.12.2018, акт надання правничих послуг (виконання робіт) від 28.01.2019, прибутковий касовий ордер від 28.01.2019 та книгу обліку доходів і витрат.

Розглянувши зазначені докази, суд встановив, що графи 1-6 у прибуткових касових ордерах від 28.12.2018, від 08.01.2019 (арк. справи 25, 63), які відповідно до пункту 32 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 є обов'язковими до заповнення, - не заповнені. Книга обліку доходів і витрат, витяг з якої надано представником позивача та оригінал якої оглядуто в судовому засіданні містить запис у колонках 1 і 2 про отриманий дохід 26 грудня 2018 року та 28 січня 2019 на суму 15160,73 грн. та 2503, 80 грн., проте, така зареєстрована в головному управлінні ДФС у Тернопільській області 04 лютого 2019. Тобто, в останню включено записи про обставини які передували даті її реєстрації, а отже така оформлена не у відповідності до Порядку ведення книги обліку доходів для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість, що затверджений Наказом Міністерства фінансів України 19.06.2015 № 579 та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 07 липня 2015 р. за № 800/27245.

Таким чином, враховуючи те, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 17664,53 грн. позивач надав документи, які не оформлені у встановленому законом порядку, суд з урахуванням правовової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 дійшов висновку, що такі витрати не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, що за подання даної позовної заяви немайнового характеру позивач сплатив судовий збір в розмірі 1409,60 грн., що підтверджується квитанцією від 27.12.2018 (арк. справи 4), а тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до частини першої статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 39766192), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кошилівська сільська рада Заліщицького району Тернопільської області (місцезнаходження: с. Кошилівці, Заліщицький район, Тернопільська область, 48612, код ЄДРПОУ: 04393321) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області щодо не прийняття рішення при розгляді клопотання ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 39766192) повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) від 09.10.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кошилівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області та прийняти за наслідками його розгляду рішення відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України.

Стягнути в користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 39766192) судові витрати на суму 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.03.2019.

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.