Постанова

від 25.02.2019 по справі 826/6682/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6682/18 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Степанюка А.Г., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Гавр на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Гавр до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 812615141,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Приватного підприємства Гавр звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання противним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2018 №812615141.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства Гавр (код 38038968) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Форс Лайн (код 40047945) за грудень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ПП Гавр п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України вівд 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 115383 грн., в тому числі за грудень 2015 року в сумі 115383 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в м. Києві складено акт від 29.12.2017 №595/26-15-14-01-03/38058968 (далі - акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2018 №812615141, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 144229,00 грн., з яких 115383 грн. нараховано за податковим зобов'язанням та 28846 грн. - штрафні санкції.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в період спірних правовідносин між ПП Гавр (покупець) та ТОВ Форс Лайн (постачальник) було укладено договір поставки від 20.12.2015 №96, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленнями покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки.

За твердженням позивача, зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагента товару, були виконані ПП Гавр шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів, що на переконання останнього підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах даної справи. У зв'язку з цим, наявність вказаних документів, на думку позивача, свідчить про те, що безготівкові кошти списані з рахунку ПП Гавр , тобто вибули з його власності.

Крім того, на підтвердження правомірності вищевказаних господарських операцій, позивачем до матеріалів справи було надано копії протоколу узгодження цін, замовлення, рахунку-фактури, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, заперечуючи проти вимоги даного позову, відповідач посилається на наявність у справі копії вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2017 у справі №760/14661/17-к по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирок суду в кримінальному провадженні який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Проте, на думку колегії суддів, вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2017 у справі №760/14661/17-к по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, має значення для розгляду даної справи, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування даних податкового обліку та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання позивачем товарів, робіт чи послуг.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції та контролюючого органу, що надані позивачем первинні документи не відображають реального руху господарських операцій, на підставі яких ним сформовані дані свого податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року справа №804/8189/15, в якій судом касаційної інстанції зазначено, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди. Отже, наявність вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2017 у справі №760/14661/17-к по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України у встановлені у межах судового процесу обставин фіктивності підприємницької діяльності ТОВ Форс Лайн нівелюють висновки про товарність господарських операцій позивача з цим товариством, а отже і правомірність формування позивачем валових витрат за цими операціями .

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість вимог даного позову та відсутність правових підстав для його задоволення.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 313, 308, 315, 317, 321, 322, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Гавр залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Степанюк А.Г.

Суддя Файдюк В.В.