Постанова

від 05.03.2019 по справі 826/9422/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9422/18 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Парінова А.Б.

за участю секретаря Рейтаровської О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року

у справі №826/9422/17 (розглянуту у відкритому судовому засіданні)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український виробничо-будівельний Альянс Центр

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

18.06.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Український виробничо-будівельний Альянс Центр звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.03.2018 № 0003121401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 790514,00 грн, у тому числі: 527009,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 263505,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, з підстав необґрунтованості висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 15.02.2018 № 74/26-15-14-01-05/34280208.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові зобов'язання товариству нараховано за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, валютного за період 01.012014 по 30.06.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 30.06.2017. Підставою для донарахувань ТОВ Український виробничо-будівельний Альянс Центр стали взаємовідносини з підприємствами ТОВ Флойд та ТОВ Аксент Груп , які на думку податкової служби мають ознаки фіктивності і по них відкриті кримінальні провадження.

Позивач, не погоджуюється з висновком податкового органу про безтоварність операцій позивача ТОВ Флойд та ТОВ Аксент Груп та зазначає, що у період, який перевірявся, ним було укладено договори з зазначеними контрагентами, які мали реальний характер, а факт надання послуг, отримання товарів від ТОВ Флойд та ТОВ Аксент Груп підтверджується відповідними первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ід. код 39439980) від 19.03.2018 № 0003121401.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача з ТОВ "Флойд" і ТОВ "Аксент Груп" не мали реального характеру, що стало наслідком заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Позивачем відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу не подано.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315 , ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, валютного за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 15.02.2018 № 74/26-15-14-01-05/34280208 (том 1 а.с. 24-53).

Відповідно до висновків зазначеного акту ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" порушено п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 527009,00 грн, в тому числі: за грудень 2015 року в сумі 245002,00 грн, березень 2017 року в сумі 282007,00 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003121401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 790514,00 грн, у тому числі: 527009,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 263505,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 54).

Не погодившись з рішенням відповідача позивач оскаржив його до Державної фіскальної службт України.

За наслідками адміністративного оскарження Державна фіскальна служба України рішенням від 15.05.2018 відмовила у задоволенні скарги ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" та залишила без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 19.03.2018 № 0003121401 (том 1 а.с. 81-85).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням товариство звернулось до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 19.03.2018 № 0003121401 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з акту перевірки, податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем у зв'язку з тим, що на його думку, договори укладені між позивачем та контрагентами ТОВ Флойд та ТОВ Аксент Груп були укладені без мети настання правових наслідків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 04.12.2015 між ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" (Замовник) та ПП "Флойд" (Виконавець) укладено договір № 1651, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе проведення робот з прокладки слабкострумових кабельних мереж та технічного обслуговування електричного обладнання та устаткування на об'єкті Замовника (том 1 а.с. 106-107).

На підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг): від 31.12.2015 № 927, відповідно до якого ПП "Флойд" виконало технічне обслуговування електричного обладнання та устаткування, на суму 177060,60 грн (ПДВ - 29510,10 грн); від 21.12.2015 № 608, відповідно до якого ПП "Флойд" виконало прокладку слабкострумових кабельних мереж, на суму 661320,00 грн (ПДВ - 110220,00 грн); від 31.12.2015 № 926, відповідно до якого ПП "Флойд" виконало прокладку слабкострумових кабельних мереж, на суму 488919,40 грн (ПДВ - 81486,57 грн) (том 1 а.с. 112-114).)

Також 04.12.2015 між ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" (Замовник) та ПП "Флойд" (Виконавець) укладено договір № 1652, за умовами якого Продавець (ПП "Флойд") зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору (том 1 а.с. 108-109).

На підтвердження фактичного виконання умов даного договору позивачем до матеріалів справи додано видаткові накладні від 31.12.2015 № 928 на поставку воску бджолиного у кількості 40 кг вартістю 5040,00 грн (ПДВ - 840,00 грн), від 27.11.2015 № 273 на поставку ряду будівельних матеріалів на загальну суму 137669,71 грн (ПДВ - 22944,98 грн) (том 1 а.с. 110, 111).

На підтвердження проведення оплати за товар та послуги відповідно до вказаних договорів позивачем надано платіжні доручення та виписки із банку АТ Приватбанк (т.3 а.с. 50-76).

Крім того, актом перевірки підтверджено, що податкові накладні ПП "Флойд" були оформлені належним чином та зареєстровані останнім у встановленому порядку.

Разом з тим, 04.03.2017 між ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" (Покупець) та ТОВ "Аксент Груп" (Постачальник) було укладено договір поставки № 03.17, за умовами якого Постачальник в порядку і на умовах визначених у Договорі зобов'язується систематично доставляти, передавати у власність, а Покупець - приймати товар та сплачувати за нього Постачальнику ціну в порядку, обумовлену цим Договором (том 1 а.с. 115-122).

10.03.2017 між ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр" (Замовник) та ТОВ "Аксент Груп" (Виконавець) було укладено договір на виконання послуг № 11.17, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати комплекс проектних та електромонтажних робіт на об'єктах замовника, за адресою згідно наданого Замовником замовлення (том 1 а.с. 123-125).

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів позивачем до матеріалів справи додано:

видаткові накладні від 07.03.2017 № 21 на поставку воску бджолиного на суму 4050,00 грн (ПДВ - 675,00 грн), від 09.03.2017 № 26 на поставку сповіщувача пожежного димового адресного на суму 13608,00 грн (ПДВ - 2268,00 грн), від 22.03.2017 № 20 на поставку будівельних матеріалів на суму 20078,80 грн (ПДВ - 3346,47 грн) (том 1 а.с. 126-128);

акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.03.2017, відповідно до якого ТОВ "Аксент Груп" виконано наступні роботи (послуги): розробка проектно-кошторисної документації: робочий проект реконструкції об'єкта, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 33; робочий проект будівництва об'єкта, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дніпропетровська дорога перетин вул. Висоцького; розробка робочого проекту реконструкції об'єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Декабристів, 9, на суму 260252,00 грн (ПДВ - 43375,33 грн); від 17.03.2017, відповідно до якого ТОВ "Аксент Груп" виконано наступні роботи: монтаж системи автоматичної пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу на суму 532384,00 грн (ПДВ - 88730,67 грн); від 31.03.2017, відповідно до якого ТОВ "Аксент Груп" виконано наступні роботи: монтаж інженерних мереж зв'язку, сигналізації, інформаційних на суму 217800,00 грн (ПДВ - 36300,00 грн); від 21.03.2017, відповідно до якого ТОВ "Аксент Груп" виконано наступні роботи: прокладка слабкострумових кабельних мереж на суму 416607,20 грн (ПДВ - 69434,53 грн); від 31.03.2017, відповідно до якого ТОВ "Аксент Груп" виконано наступні роботи: технічне обслуговування системи протипожежної безпеки на суму 227260,00 грн (ПДВ - 37876,67 грн) (том 1 а.с. 129-134).

Актом перевірки не спростовано, що податкові накладні ТОВ "Аксент Груп" були оформлені належним чином та зареєстровані останнім у встановленому порядку.

Позивачем також надано докази щодо подальшої реалізації ТОВ "Український виробничо-будівельний Альянс "Центр", придбаних у спірних контрагентів товарно-матеріальних цінностей та послуг, зокрема, у взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Виробнича компанія "Мадеус", ТОВ "Алвадіс", ТОВ "Еліт-Безпека АПС", ФОП ОСОБА_3, ТОВ "Виробничо-торгівельна фірма "Контех", ТОВ "Даталайн", ТОВ спільне Українсько-Американське підприємство "Ресурсний центр телекомунікацій", ТОВ "Мегалайн", ТОВ "Крам", ТОВ "Телекомунікаційна компанія", ТОВ "Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад 1 ступеня "ЛІКО-ШКОЛА", ПП "ІНЕТ", ТОВ "БАЙТ", КП "Спецжитлофонд", ТОВ "Ліко-житлосервіс", ТОВ "Оллі Транс", ТОВ "ТТ Рітейл Груп", ПП "Система комплексної безпеки "Сатурн-2000", ТОВ "Євробетон", ТОВ "АТБ-Торгстрой", ТОВ "Рітейл-Девелопмент", ТОВ "АТБ-Інвест", ТОВ "ОПКО", ТОВ "СГП "Нібулон", ТОВ "Валголд Україна", ТОВ "Цемсервіс", ПАТ "Автобаза № 1", ТОВ "БВК УРБІ", надавши видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти здачі-приймання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість будвельних робіт (том 1 а.с. 136-217, том 2 а.с. 1-145).

Таким чином, позивач надав належним чином оформлені первинні документи та інші документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ Флойд та ТОВ Аксент Груп .

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо безтоварного характеру господарських операцій з контрагентами не заслуговують уваги, оскільки в матеріалах справи у наявності первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і підтверджують факт здійснення господарської операції, зокрема, у акті перевірки не зазначено жодного недоліку в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій позивача з ПП "Флойд" та ТОВ "Аксент Груп".

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта щодо наявності у Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про наявність інформації про кримінальне провадження відносно ПП "Флойд" та протоколу допиту директора ТОВ "Аксент Груп", у якому останній стверджує про свою непричетність до господарської діяльності товариства, з огляду на наступне.

За приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суду не надано доказів, яким може бути тільки вирок суду, набравший законної сили, у кримінальній справі, щодо вчинення посадовими особами контрагентів злочину, передбаченого за ст.205 КК України - фіктивне підприємництво саме у перевіряємий відповідачем період й саме у взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Український виробничо-будівельний Альянс Центр .

Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Тому інформація щодо кримінальних проваджень не може вважатися доказом, який підтверджує не реальність операцій чи протиправної діяльності позивача чи його постачальників.

Отже, посилання контролюючого органу на наявність пояснення директора ТОВ "Аксент Груп" судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17 та від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не спростовано, що господарські операції між позивачем та ПП "Флойд" та ТОВ "Аксент Груп" були реальними і відбувались згідно умов Договорів між вказаним контрагентами і на їх умовах. Виконання позивачем зазначених договорів призвело до зміни його майнового стану.

Крім того на час укладення та виконання договору контрагенти позивача здійснювали господарську діяльність, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються навіяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Верховний суд у своїх постановах звертав увагу на те, що необхідно розмежовувати наслідки порушення податкового законодавства для особи, що його припустила (контрагенти позивача) та добросовісного платника податків (тобто, сам позивач) та порушення таким контрагентом податкової дисципліни (а саме: недекларування і несплата відповідних сум податку на додану вартість до бюджету) не спричиняє за собою недійсність складених ним податкових накладних і не позбавляє платника права на отримання податкової вигоди".

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за безтоварність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку значать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Разом з цим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № №2а-4259/12/1070.

Згідно нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.03.2018 № 0003121401.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Висновки відповідача про нереальність, що покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення, ґрунтується виключно на припущеннях податкового органу, оскільки всі необхідні первинні документи були надані позивачем під час проведення перевірки.

Вирішуючи податкові спори, Європейський суд застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., що була ратифікована Україною 17.07.1997 р. і набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - "Протокол № 1"), який гарантує право на повагу власності та передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому термін "майно" має автономне для Європейського Суду значення, яке не залежить від кваліфікації цього терміну у праві України, та у контексті податкових справ може включати правомірне очікування повернення надміру сплаченого податку, відшкодування податку на додану вартість або права на податкову пільгу, вирахування для цілей податку на додану вартість та податку на прибуток, оспорювання податкового зобов'язання тощо.

Так, у справах "Інтерсплав" проти України" (2007 рік), "Булвес АТ" проти Болгарії" (2009 рік) та "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії" (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Проаналізувавши справу "Інтерсплав" проти України", Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися "власністю" особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.

Зокрема, у висновку в справі "Булвес АТ" проти Болгарії" Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, "правомірне очікування" того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до "майна" у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).

Аналогічних висновків Європейський суд дійшов й у справі ""Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії".

Наведена вище судова практика дозволяє стверджувати, що відповідач неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки відповідачем не було встановлено та не було доведено:

- невиконання позивачем власних обов'язків (вимог законодавства України) щодо формування та документального підтвердження оспорюваних витрат;

- обов'язку та можливості для позивача забезпечити виконання вимог законодавства України своїми контрагентами;

- обізнаність позивача про невиконання контрагентами вимог законодавства;

- безпосередню (пряму) участь та / або поінформованість позивача у порушеннях третіх осіб та / або у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податків.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

А.Б. Парінов

Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2019 року.