Рішення

від 13.03.2019 по справі 280/5575/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Справа № 280/5575/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 147, м. Запоріжжя, 69095) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-2000» (вул. Суха балка, буд. 9, м. Запоріжжя, 69092) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач або Фонд) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-2000» (далі – відповідач або ТОВ «Січ-2000»), в якій позивач просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 21954,56 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, яка мала бути працевлаштована на ТОВ «Січ-2000» у 2017 році складає 1 особу. В той же час, згідно звіту товариства за 2017 рік форми 10-ПІ на ТОВ «Січ-2000» було працевлаштована 1 особа з інвалідністю, яка пропрацювала на підприємстві лише 5 місяців, що в середньообліковому виразі складає 0 осіб. Відтак, за твердженням позивача, ТОВ «Січ-2000» не виконало встановлений законодавством норматив, а тому згідно положень ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» має сплати суму адміністративно-господарських санкцій та пені за звітний 2017 рік в розмірі 21954,56 грн. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/5575/18. Судове засідання призначено на 06.02.2019 з повідомленням (викликом) сторін.

06.02.2018 від позивача надійшло клопотання про долучення до справи: копію запиту до Запорізького міського ЦЗ та копію відповіді Запорізького міського центру зайнятості.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 06.02.2019 розгляд справи відкладено на 28.02.2019.

У судове засідання 28.02.2019 представники сторін не з'явились.

28.02.2019 від представника позивача надійшло клопотання вх.№ 8264, в якому він просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, в судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Надіслана на юридичну адресу ТОВ «Січ-2000» поштова кореспонденція, з повістками про виклик, двічі повернулась без вручення з відміткою поштового відділення зв'язку: «За закінченням встановленого строку зберігання».

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Враховуючи положення ч. 11 ст. 126 КАС України суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань у справі.

Частиною 1 ст. 205 КАС України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, п.1 ч. 3 ст. 205 КАС України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони у судове засідання не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженимнаказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1 - 3статті 19 Закону №875-ХІІдля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимогстатті 18 цього Закону.

          Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5статті 19 Закону №875-ХІІ).

Частинами 1-4 ст. 18 Закону №875-ХІІпередбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

          Згідно з ст. 18-1 Закону №875-ХІІособа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши зміст наведених вище норм статей 18-20 Закону №875-ХІІВерховний Суд сформував наступну правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31.10.2018 №812/1136/18, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16): обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що за змістом нормЗакону №875-ХІІпрацевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.

Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 10 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, 1 особа з інвалідністю була працевлаштована, але пропрацювала лише 5 повних місяці на підприємстві, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості 1 особи з інвалідністю.

Згідно з пунктами 3 - 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточняються базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, з наведеного слідує, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа Запорізького міського центру зайнятості від 28 січня 2019 року №04-25/148, ТОВ «Січ-2000» звітність 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів до Шевченківського відділу сприяння зайнятості Запорізького міського центру зайнятості з грудня 2016 по грудень 2017 року не надавали, у заходах, які проводились протягом 2017 року у напрямку працевлаштування інвалідів, участі не приймали (а.с. 17).

Таким чином, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2017 року не подавав до Державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах у справі № 21-60а11 від 20 червня 2011 року, № 21-105а12 від 26 червня 2012 року, № 21-95а13 від 02 квітня 2013 року, в яких зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судом не встановлено та відповідачем не доведено, що ТОВ «Січ-2000» подавалась звітність №3-ПН упродовж 2017 року до Державної служби зайнятості. Вказана обставина свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченоїстаттею 20 Закону №875-ХІІ.

          Відповідно до ч.1ст. 20 Закону №875-ХІІпідприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У рядку 5 поданого ТОВ «Січ-2000» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік середньорічна заробітна плата штатного працівника на вказаному підприємстві становить 38220,00 грн. (а.с. 5).

Таким чином розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю становить 19110,00 грн. (38220,00 грн. : 2).

З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно заявлено до стягнення з ТОВ «Січ-2000» адміністративно-господарську санкцію у розмірі 19110,00 грн.

Щодо нарахування та стягнення пені суд зазначає наступне.

Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбаченихЗаконом № 875-XI, встановлений Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 р. за № 552/13819 (далі - Порядок № 223).

Так, ч.2 ст. 20 Закону № 875-ХІ встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк..

Пунктом 3.4 Порядку № 223 встановлено, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

При цьому, нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу. (пункт 3.6. Порядку).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що пеня нараховується за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій; її нарахування здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно; нарахування пені здійснюється у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.

Тобто, відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій можлива лише за наявності самого факту сплати таких адміністративно-господарських санкцій.

Зазначена правова позиція також викладена Верховним Судом в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17.

В даному випадку, позивачем доказів повної або часткової сплати ТОВ «Січ-2000» адміністративно-господарських санкцій суду не надано.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв'язку з відсутністю обставин, за яких закон передбачає нарахування пені.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість викладених доводів, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог,суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач є суб'єктом владних повноважень, розподіл судових витрат у вигляді судового збору, згідно ч. 2 ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 147, м. Запоріжжя, 69095) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-2000» (вул. Суха балка, буд. 9, м. Запоріжжя, 69092) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-2000» (вул. Суха балка, буд. 9, м. Запоріжжя, 69092; код ЄДРПОУ 30801605) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 147, м. Запоріжжя, 69095; код ЄДРПОУ 38025367) 19110,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч сто десять гривен 00 копійок) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                            Р.В. Кисіль