Рішення

від 11.03.2019 по справі 910/17658/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2019Справа № 910/17658/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

За позовом Товариства з обмеженою відповідністю "СІ ЕМ ЕС"

до Товариства з обмеженою відповідністю "Телесистеми України"

про стягнення 14 709,21 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідністю "СІ ЕМ ЕС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідністю "Телесистеми України" про стягнення 14 709,21 грн., з яких: 13 544,22 грн. - основний борг, 311,70 грн. - 3% річних, 853,29 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 13 544,22 грн. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 853,29 грн. та 3% річних у розмірі 311,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17658/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 10.01.2019, яка повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку. З огляду на положення п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України зазначена ухвала вважається врученою відповідачу.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ ЕМ ЕС" (позивачем) було поставлено Товариству з обмеженою відповідністю "Телесистеми України" (відповідачу) товар (інженерні системи для використання в підприємницькій діяльності відповідача) на загальну суму 103 095,36 грн., що підтверджується за видатковими накладними:

№ 108 від 04.05.2017 на суму 5 948,10 грн.;

№ 1020 від 23.06.2017 на суму 2 048,93 грн.;

№ 1232 від 30.06.2017 на суму 7 615,93 грн.;

№ 1907 від 24.07.2017 на суму 14 953,91 грн.;

№ 2039 від 27.07.2017 на суму 4 325,72 грн.;

№ 2283 від 02.08.2017 на суму 5 844,16 грн.;

№ 2287 від 02.08.2017 на суму 5 522,69 грн.;

№ 2882 від 18.08.2017 на суму 1 879,96 грн.;

№ 3211 від 07.09.2017 на суму 1 890,98 грн.;

№ 6131 від 01.11.2017 на суму 13 584,56 грн.;

№ 6657 від 10.11.2017 на суму 7 577,06 грн.;

№ 8713 від 19.12.2017 на суму 7 120,76 грн.;

№ 9113 від 22.12.2017 на суму 421,20 грн.;

№ 8827 від 19.12.2017 на суму 24 361,40 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару за вказаними вище видатковими накладними, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 13544,22 грн.

За поясненнями позивача поставлений товар згідно видаткової накладної № 8827 від 19.12.2018 на суму 24 361,40 грн. сплачений частково у розмірі 10 817,18 грн. (26.02.2018 - 5 817,18 грн. та 22.03.2018 - 5 000,00 грн.), що підтверджується банківською випискою по рахунку №26002559739.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 13 544,22 грн. (24 361, 40 грн. - 10 817,18 грн.).

Оскільки, відповідач заборгованість не сплатив, позивачем у судовому порядку заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у сумі 13 544,22 грн. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 853,29 грн. та 3% річних у розмірі 311,70 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні: № 108 від 04.05.2017; №1020 від 23.06.2017; № 1232 від 30.06.2017; № 1907 від 24.07.2017; № 2039 від 27.07.2017; № 2283 від 02.08.2017; № 2287 від 02.08.2017; №2882 від 18.08.2017; № 3211 від 07.09.2017; № 6131 від 01.11.2017; № 6657 від 10.11.2017; № 8713 від 19.12.2017; № 9113 від 22.12.2017 та № 8827 від 19.12.2017, рахунки-фактури та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов'язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

За своєю правовою природою правочини, які відбулися між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем здійснено поставку відповідачу товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками-фактури та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 13 544,22 грн. (24 361, 40 грн. (поставлений товар згідно видаткової накладної №8827 від 19.12.2018) - 10 817,18 грн. (часткові оплати)).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній № 8827 від 19.12.2017 встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною після його прийняття, тобто 20.12.2017. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 8827 від 19.12.2017 на суму 24 361,40 грн. здійснив частково на суму 10817,18 грн., у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною № 8827 від 19.12.2017 складає 13 544,22 грн.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 13 544,22 грн. за поставлений товар за видатковою накладною № 8827 від 19.12.2017 належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 13 544,22 грн., на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов'язання у розмірі 13 544,22 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості за видатковою накладною № 8827 від 19.12.2017 відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Позивачем, також, заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 853,29 грн. (нараховані за період з березня 2018 року по листопад 2018 року) та 3% річних у сумі 311,70 грн. (нараховані за період з 22.03.2018 по 27.12.2018).

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розрахунки 3% річних у сумі 311,70 грн. є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача становить 701,91 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ЕМ ЕС".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, судові витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

За розрахунком наявним в матеріалах справи, розмір витрат понесених позивачем правову допомогу надану адвокатом Крепелем Д.І. на підставі довіреності від 20.11.2018 №б/н становить 6000,00 грн.

Однак, доказів на підтвердження оплати правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн. позивач суду не надав.

Оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження здійснення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., то суд зазначає, що вказана сума не підлягає відшкодуванню на підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю "Телесистеми України" (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 27А, ідентифікаційний код 34726705) на користь Товариства з обмеженою відповідністю "СІ ЕМ ЕС" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 8-Б, літера А, ідентифікаційний код 41115979) основний борг у сумі 13544,22 грн., інфляційні втрати 701,91 грн., 3% річних у сумі 311,70 грн. та судові витрати у розмірі 1743,86 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 12.03.2019.

Суддя О.В. Гулевець