Ухвала

від 04.03.2019 по справі 372/1654/18

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1654/18

Провадження № 1-кс-408/19

У Х В А Л А

іменем України

04 березня 2019 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3

розглянувши у залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання слідчого слідчого відділення Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням, в якому просив накласти арешт на майно, у кримінальному провадженні № 42018111200000393, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246, ч. 1 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у приватній власності ОСОБА_5 перебувають земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186600:02:021:0124, 3223186600:02:021:0125, 3223186600:02:021:0131, 3223186600:02:021:0132, 3223186600:02:021:0134, що відведені у приватну власність громадян на підставі рішень Першотравенської сільської ради Обухівського району Київської області.

Проте, встановлено, що в силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землілісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ст.57Земельного кодексуУкраїни земельніділянки лісогосподарськогопризначення зарішенням органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядуваннянадаються впостійне користуванняспеціалізованим державнимабо комунальнимлісогосподарським підприємствам,іншим державнимі комунальнимпідприємствам,установам таорганізаціям,у якихстворено спеціалізованіпідрозділи,для веденнялісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Так, за інформацією ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186600:02:021:0124, 3223186600:02:021:0125, 3223186600:02:021:0131, 3223186600:02:021:0132, 3223186600:02:021:0134 розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 3 Обухівського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та становлять єдиний масив лісових насаджень. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18.06.2018 № 354, земельні ділянки, надані у власність, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, відносяться до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на виділи 1, 3, 4, 6, 7, 11 кварталу 3 вказаного лісництва.

Отже, право користування ДП «Київське лісове господарство» землями лісогосподарського призначення відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

Крім цього, згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, сільська рада не мала повноважень на вилучення і розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні в межах Першотравенської сільської ради.

Згідно зі ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57Лісового кодексуУкраїни визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, за інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 15.06.2018 № 04-48/1406 встановлено, що погодження на зміну цільового вищевказаних земельних ділянок не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарських потреб не приймалися.

Отже, у органу досудового розслідування наявні докази того, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився землями, які фактично йому не належать.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, в ході досудового розслідування, постановою слідчого земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186600:02:021:0124,3223186600:02:021:0125,3223186600:02:021:0131,3223186600:02:021:0132,3223186600:02:021:0134 визнані речовими доказами.

Згідно ч. 10ст. 170 КПК Україниарешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передача майна.

У зв`язку з чим повідомляю, що листами ДП «Київське лісове господарство» підтверджується та обставина, що земельні ділянки містили на собі дерева, що були зрубані невстановленими особами, водночас, подальше викорчовування пнів, розорення земель може пошкодити землі лісового фонду та призвести до знищення слідів злочину а саме наявності пнів на земельних ділянках, а також слідів законної діяльності лісничих із визначення меж кварталів та виділів території лісгоспу.

Отже, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.

Так, застосування арешту на вказане майно дозволить припинити кримінальне правопорушення та унеможливить подальше його відчуження на користь інших осіб.

Ураховуючи вищевикладене, а також те, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на земельні ділянки перешкодить всебічному, повному та об`єктивному досудовому розслідуванню.

Слідчий Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, просив розглядати клопотання без участі слідчого та прокурора, вимоги клопотання підтримав в повному обсязі, просив не здійснювати фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів, в тому числі не здійснювати аудіо запис та відео запис за допомогою технічних засобів.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги клопотання підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в клопотанні.

Власник земельних ділянок ОСОБА_5 в судове засідання не з`явися, про причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши прокурора, дослідивши матеріали клопотання вважаю клопотання таким, що підлягає задоволенню зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України завдання арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Вважаю доводи клопотання про наявність підстав для накладення арешту необґрунтованими і безпідставними.

Так, у наданих слідчому судді доказах відсутні переконливі відомості про те, що майно - земельні ділянки відповідають вимогам до речових доказів у кримінальному провадженні, які пред`являються ст.98 КПК України. У наданий слідчому судді матеріалах відсутні відомості про те, що у цьому кримінальному провадженні заявлено цивільний позов.

Слід визнати необґрунтованими вимоги клопотання про накладення арешту на земельні ділянки та заборону здійснювати на них необмеженому колу осіб здійснювати будь-яку господарську діяльність, оскільки а відповідні вмотивування слідчого не є переконливими, а коло осіб, до яких застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження неконкретизоване. Також слід врахувати неприпустимість свавільного втручання суду у здійснення господарської діяльності необмеженого кола осіб та використання земельної ділянки за цільовим призначенням її власником, який не має у цьому кримінальному провадженні будь-якого процесуального статусу, в тому числі підозрюваного, обвинуваченого, цивільного відповідача. Крім того, у клопотанні відсутні достатні відомості для висновку про співмірність заходів забезпечення кримінального провадження із межами потреб досудового розслідування у кримінальному провадженні. Висловлені прокурором доводи, на думку слідчого судді, не є правовою підставою для арешту майна у кримінальному провадженні, а потреби досудового розслідування можуть бути задоволені у інший, менш обтяжливий для власника спосіб.

За таких обставин, вважаю клопотання таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 131, 167, 170, 174 КПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання слідчого слідчого відділення Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 42018110230000393 від 23.06.2018 року відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятиденний строк з дня проголошення ухвали, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1