Рішення

від 03.04.2007 по справі 2-7072007рік

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-707 2007 рік

Справа

№2-707 2007 рік

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

"03"

квітня 2007 р.

Мелітопольський міськрайонний суд За­порізької області у складі:

головуючого - судді                                    Максимчук

З.Н.,

при секретарі -                                             Макаренко  В. В.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного

підприємства "Каріна" про понов­лення на роботі, оплату за час

вимушеного прогулу, стягнен­ня матеріальної та моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ :

Позивач

звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, оплату за

час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди за наступними

підставами.

Позивач працював

на підприємстві відповідача на посаді оператора-заправника до 31.06.2006 року. 31.06.2006 року він був

звільнений на підставі п. 2

ст. 41 КзПП

України. Позивач вважав своє звільнення незаконним. Крім того, пози­вач вказує,

що відповідачем були порушені вимоги ст.

116 КзПП України і при звільненні йому відповідачем не була ви­плачена

заборгованість по заробітній платі у сумі 800

гри­вень та компенсація за невикористану відпустку у сумі 800 гривень, також у

зв'язку з незаконним звільненням позивач вважав за необхідне стягнути з

відповідача компенсацію за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у сумі 7 393 гривні.

У судовому засіданні позивач змінив свої позовні вимоги і вказує,

що він дійсно працював на підприємстві відповідача і 31.06.2006 року був

звільнений на підставі п. 2

ст. 41 КзПП

України. Однак, у порушення вимог ст.

116 КзПП Ук­раїни, відповідачем при звільненні не був проведений повний

розрахунок з позивачем і йому не була виплачена заборго­ваність по заробітній

платі та компенсація за невикористану відпустку у сумі 940,08 гривень, що

підтверджується довідкою, наданою відповідачем. Крім того, позивач вважає, що у

зв'язку з невиплатою відповідачем нарахованої за­робітної платні, на підставі

ст. 117 КзПП

України, відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки

розрахунку, розмір якого на час розгляду справи у суді складає 3500 гривень. Також

позивач вказує, що через невиплату відповідачем йому заробітної плати він був

змуше­ний звернутися до суду, через що також поніс витрати, хви­лювався, був змушений зменшити витрати на

особисті потреби,

2

що суттєво вплинуло на уклад його

життя, через невиплату заробітної плати у нього почалися сварки у сім'ї і шлюб

між ним та його дружиною внаслідок цього був розірваний. Таким чином, на думку

позивача, неправомірними діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду,

яку він оцінює у 3000 гривень.

На підставі

викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь

заборгованість по заробітній платі (у тому

числі компенсацію за невикористану відпустку) у сумі 940 гривень, середній заробіток за час

затримки роз­рахунку у сумі 3500

гривень, моральну шкоду у розмірі 3000

гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 30 гривень.

Від інших позовних вимог позивач відмовився.

Представник

позивача його позицію підтримав у повному об­сязі .

Представник

відповідача у судовому засіданні позов визнав частково і пояснив, що дійсно у

підприємства є заборго­ваність перед позивачем по заробітній платі у сумі 940,08 гривень, яка не

виплачена йому до теперішнього часу, з тих причин, що під час роботи позивача

на підприємстві з його вини відповідачеві

було заподіяно шкоду у сумі 7 3 93 гривні, тому він був

звільнений, а його зарплата була перерахована у погашення заподіяної з його

вини шкоди. Таким чином, представник відповідача вважає, що відповідач не

повинен виплачувати позивачеві

заборгованість по заробітній платі і середній заробіток за час затримки

розрахунку, також не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заяв­лена

останнім моральна шкода, оскільки дії відповідача були цілком правомірними.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, пред­ставника

відповідача, вивчивши матеріали справи, суд прихо­дить до

висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно до

наданої копії наказу про переведення НОМЕР_1 (а.с. 50), позивач,

працюючи на підприємстві відповідача, був переведений з посади юриста-консультанта на

посаду оператора-заправника з 01.09.2005

року. У відповідності до копії наказу про звільнення НОМЕР_2 (а.с. 38), позивач був

звільнений з підприємства відповідача на підставі п. 2 ст. 41 КзПП Ук­раїни.

Ці факти суд

вважає достовірно встановленими, оскільки вони не оспорюються сторонами у

судовому засіданні, а також належним чином підтверджені наведеними документами

та копією трудової книжки позивача (а.с. 10).

Згідно до ст. 116 КзПП України,

при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,

установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день

звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше

наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При цьому у ч. 2 вказаної

стані зазначено, що у разі спору про  розмір 

сум,  належних  працівникові 

при  звільненні,

3

власник або уповноваженим ним орган

у всякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити

неоспорювану ним суму.

Як вбачається з

матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом 2 0.10.2 007 року ОСОБА_1 заявляв вимогу

про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі

у сумі 2400 гривень,

пояснюючи при цому у судовому засіданні, що, окрім офіційної і зафіксованої у

розрахункових документах заробітної плати, він отримував також неофіційно

заробітну платню від керівництва підприємства. В ході розгляду справи позивач

змінив свої позовні вимоги і просить стягнути з відповідача офіційно

зафіксовану суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 940,08 гривень,

представник відповідача цю суму не оспорює, також вона підтверджена наданою

відповідачем довідкою (а.с. 48).

Таким чином,

судом встановлено, що неоспорювана відповідачем сума заборгованості по

заробітній платі перед позивачем складає 940,08

гривень і цю суму, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 116 КзПП України,

відповідач повинен був в усякому випадку

виплатити позивачеві у встановлені вказа­ною статтею строки.

Однак, у

судовому засіданні з пояснень сторін було вста­новлено, що на день розгляду

справи у суді вказана заборгованість по заробітній платі відповідачем

позивачеві не виплачена.

Але представник

відповідача вважає, що відповідач не повинен виплачувати позивачеві суму

заборгованості по заробітній платі, оскільки з вини позивача підприємству була

спричинена матеріальна шкода на суму 7393

гривень, тому його заробітна плата була перерахована у відшкодування

заподіяної шкоди, оскільки з позивачем був укладений договір про повну

матеріальну відповідальність і він повинен відшкодовувати підприємству

матеріальну шкоду, заподіяну з його вини і під час виконання ним своїх трудових

обов'язків.

Однак, до цих

посилань представника відповідача суд ставиться критично з наступних підстав.

Дійсно, у

матеріалах справи є копія договору про повну матеріальну відповідальність від 05.03.2006 року, укладеного

між позивачем та відповідачем, однак, суд приходить до висновку про те, що у

даному випадку спір між позивачем та відповідачем йде з приводу невиплати

відповідачем позивачеві заборгованості по заробітній платі і ці спірні

правовідносини регулюються ст. ст.

116, 117 КзПП України. Щодо вирішення спорів про повну матеріальну

відповідальність працівника та відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної

працівником підприємству, то вони регулюються ст. ст. 134-136

КзПП України.

Так,   у  відповідності 

до  ст.  

136  КзПП  України, відшкодування шкоди робітником у

розмірі, що не перевищує середній місячний заробіток, проводиться за

розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу шляхом утримання із заробітної плати робітника... У інших випадках

відшкодування

4

шкоди проводиться шляхом подання

власником чи уповноваженим ним органом позову до відповідного місцевого суду.

Таким чином, оскільки у даному випадку розмір заподіяної шкоди, як випливає з пояснень представника відповідача, значно перевищує середньомісячний заробіток позивача, з приводу

відшкодування шкоди відповідач повинен був звернутися

з позовом до відповідного суду і не мав права самовільно, не за рішенням суду, без письмові згоди позивача відраховувати належну до виплати

позивачеві його заробітну плату у

рахунок погашення заподіяної шкоди.

Крім того, суд також враховує, що, у порушення ст. 116 КзПП України, відповідачем не було письмово повідомлено позивачеві

про розмір заборгованості перед ним по заробітній

платі, згідно до наданої копії листа від 01.08.2006 року (а.с. 6), керівництво ПП "Карина"

лише повідомило позивача про звільнення

та запропонувало йому звернутися на підприємство за

отриманням трудової книжки та наказу про звільнення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем дійсно були порушені вимоги ст. 116 КзПП України, тому заборгованість по заробітній платі

перед позивачем у сумі 940,08

гривень, яка складається з заробітної плати за два місяці та компенсації за

невикористану відпустку, що не оспорювалася

відповідачем, повинна бути стягнута з

відповідача на користь позивача у повному розмірі.

Щодо заявленої позивачем суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.

Згідно до ст. 117 КзПП України, у разі невиплати з

вини власника або уповноваженого ним органу належних

звільненому працівнику сум у строки, зазначені

у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності

спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за

весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті

відшкодування в тому разі, коли спір

вирішено на користь працівника.

Як було встановлено у судовому засіданні, відповідачем дійсно

були порушені вимоги ст. 116

КзПП України і позивачеві не була

виплачена неоспорювана відповідачем сума заборгованості по заробітній

платі у розмірі 940,08 гривень, яка, за висновком суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному розмірі.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку позивач дійсно має право на отримання вказаної компенсації за несвоєчасну виплату належної йому заробітної плати.

Однак, щодо часу, з якого повинна нараховуватися ця компенсація, суд

виходить з наступного.

Позивач вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку повинен бути нарахований з 01.08.2006 року, тобто з наступного дня після його звільнення.

Але, у відповідності до положень

ст. 116

КзПП України, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені

5

суми мають бути виплачені не

пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про

розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень самого позивача у судовому засіданні, у день звільнення, тобто 31.07.2006 року, він не працював, оскільки був вихідний, а з 01.08.2006 року перебував на лікарняному, що

також підтверджено наданою позивачем копією лікарняного

листа (а.с. 10).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у даному разі відповідач повинен був виплатити належну позивачеві суму заробітної плати не пізніше наступного дня після пред'явлення позивачем вимоги про розрахунок.

Однак, позивачем у судовому засіданні не було надано жодних доказів того, що він звертався до керівництва підприємства з вимогою про сплату йому заборгованості по заробітній платі. При цьому суд враховує, що керівництво

ПП "Карина",

згідно до наданої копії листа від 01.08.2006 року (а.с. 6), повідомило позивача про звільнення, а сам позивач у судовому засіданні пояснив, що він належним чином був ознайомлений з наказом про його звільнення. Таким чином, суд вважає, що з огляду на викладені обставини, позивач

знав про своє звільнення і мав реальну можливість

звернутися до керівництва підприємства з вимогою

про виплату належної йому заробітної плати. Однак, він

лише письмово звернувся до відповідача 08.08.2006 року (а.с. 11) з вимогою про надання йому довідки про розмір його щомісячної заробітної платні,

що виплачувалася не за відомостю.

Таким чином, у судовому засіданні з пояснень позивача та матеріалів його первісного позову від 20.10.2006 року було встановлено, що між сторонами

дійсно існував спір щодо розміру заборгованості відповідача

по заробітній платі перед позивачем і лише в ході

розгляду справи, після надання відповідачем 02.02.2007 року довідок про заробітну плату позивача та заборгованість перед позивачем по зарплаті, 08.02.2007 року позивач змінив свої позовні вимоги і просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі, вказану у

довідці від 02.02.2007

року (а.с. 48).

На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем не було надано доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою про виплату йому заборгованості по заробітній платі, а також те, що на день подання позивачем позову до

суду між сторонами був спір про розмір заборгованості по заробітній платі, суд приходить до висновку про те, що часом звернення позивача з такою вимогою слід вважати

дату подання ним позову до суду, тобто 20.10.200 6 року, і, враховуючи, що відповідачем до теперішнього часу заборгованість по заробітній платі перед позивачем

не погашена, слід проводити

нарахування сум, передбачених ст. 117 КзПП України, саме з цього періоду

до дня розгляду справи у суді.

Як випливає з наданої відповідачем

довідки про заробітну плату позивача та пояснень сторін у

судовому засіданні, середній  заробіток 

позивача  був  встановлений 

на  рівні

6

мінімальної заробітної плати,

розмір якої з 01.07.2006

року по 30.11.2006 року

складав 375 гривень,

з 01.12.2006 року до

теперішнього часу складає 400

гривень.

Таким чином,

затримка розрахунку допущена відповідачем тривалістю 5 місяців і сума

середнього заробітку за затримку розрахунку у даному разі складає: 125 гривень + 375

гривень + 400 гривень + 400 гривень + 400 гривень + 400 гривень =

2100 гривень.

Щодо заявленої

позивачем моральної шкоди суд виходить з наступного.

Позивач в

обгрунтування своїх вимог по відшкодуванню моральної шкоди посилається на те,

що через невиплату відповідачем йому

заробітної плати він був змушений зверну­тися до суду, через що також поніс

витрати, хвилювався, був змушений зменшити витрати на особисті потреби,

що суттєво вплинуло на уклад його життя, через невиплату заробітної плати у

нього почалися сварки у сім'ї і шлюб між ним та йо­го дружиною внаслідок цього

був розірваний.

Однак, до цих

посилань позивача суд ставиться критично, оскільки у судове засідання позивачем

не було надано до­казів того, що він якимось чином обмежував себе у особистих

потребах і зменшив витрати на них. Також позивачем не було обгрунтовано і

належним чином доведено зміни у укладі його життя. Щодо того, що через

невиплату йому заробітної плати в нього розпалася сім'я, то ці ствердження

спростовуються наданою довідкою з місця проживання позивача від 08.12.2006 року (а.с. 29), згідно до якої

він проживає разом з дружи­ною та неповнолітньою дочкою. Рішення про розірвання

шлюбу між ним та дружиною позивачем до суду

також надано не було, а з його пояснень випливає, що розірвання шлюбу він у

орга­нах РАГСу не зареєстрував. Щодо посилань позивача на те, що у

зв'язку із зверненням до суду він також поніс значні вит­рати, суд вважає їх

необгрунтованими, оскільки, як випливає з матеріалів справи, позивачем при

зверненні до суду були витрачені кошти у сумі 30 гривень на оплату

інформаційно-технічного забезпечення

розгляду справи, що, на думку суду, неможна вважати значними

матеріальними витратами. Крім то­го, суд також враховує те, що через місяць

після звільнення з підприємства відповідача, у відповідності до наданої копії

наказу НОМЕР_3 (а.с. 77), позивач

влаштувався на роботу до Приватного підприємства «Лігіон» і, згідно до наданої

довідки про доходи (а.с. 70),

щомісячно отримує заробітну платню. Також суд критично ста­виться до посилань позивача на те, що на даний

час його за­робітна платня значно нижча за ту, що він отримував, пра­цюючи у відповідача, оскільки, як пояснив позивач

у судово­му засіданні, працює він не на повну ставку і, крім того, в

свій час не ставав на облік у Центрі зайнятості населення, тобто не приймає мір

для влаштування на більш високо опла­чувану роботу і в цьому вини відповідача

немає. Також суд приймає до уваги те, що стягненням на користь позивача з відповідача заборгованості по заробітній платі та

середньо­го заробітку за час затримки розрахунку були повністю по­новлені

його права, порушені відповідачем, і компенсована

7

заподіяна йому моральна шкода.

Таким чином, суд

приходить до висновку про те, що заявле­на позивачем сума моральної шкоди у

розмірі 3000 гривень

не була ним належним чином обгрунтована і доведена у судовому засіданні, тому у

задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Крім того, на

підставі ст. ст. 79, 88 ЦПК України,

стяг­ненню на користь позивача з відповідача підлягають судові витрати по

сплаті інформаційно-технічного забезпечення справи, оскільки вони були належним

чином підтверджені по­зивачем наданою квітанцією (а.с. 3).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 212, 215 ЦПК України, ст. ст. 116, 117, 136 КЗпП України,

суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з

Приватного підприємства «Карина»

(р/р 260038452201

МФО 313582 АБ «Металург» КОД ЄРДПОУ 31585209), що розташоване по вул. Гоголя,101/3 у м. Мелітополі,

на користь ОСОБА_1, який

мешкає по АДРЕСА_1, за­боргованість по заробітній платі у сумі 940 /дев'ятьсот

сорок/ гривень, середній заробіток за час затримки розра­хунку у розмірі 2100 /дві тисячи сто/ гривень.

Стягнути з Приватного підприємства «Карина» на ко­ристь ОСОБА_1 судові витрати

по сплаті інформаційно-технічного забезпечення у сумі 30 /тридцять/ гривень та

на користь держави судовий збір у сумі 51

/п'ятдесят одна/ гривня.

У іншій частині позову - відмовити.

Заяву про

апеляційне оскарження рішення може бути подано до Мелітопольського

міськрайонного суду протягом десяти днів з дня оголошення рішення. Апеляційну

скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області

безпосередньо або через Мелітопольський міськрайонний суд протягом двадцяти

днів з моменту подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ: