Рішення

від 11.03.2019 по справі 540/191/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/191/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Василяки Д.К.,

при секретарі: Кукульник Я.В., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

15.12.2017 р. ОСОБА_2 (надалі позивач, ОСОБА_2О.) звернулася до суду з позовом до Новокаховського МВ УДМС України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, в якому просила визнати протиправною відмову Новокаховського МВ УДМС України в Херсонській області у видачі в замін втраченого паспорта громадянина України у книжковій формі, відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ, та зобов'язати відповідача видати ОСОБА_2 новий паспорт громадянина України у книжковій формі без передачі будь-яких даних про неї до ЄДДР, оформлення (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя людини, від цифрованих відбитків пальців рук, використання будь-яких засобів ЄДДР.

Протокольною ухвалою суду від 29.01.2018 р. за клопотанням позивача замінено первісного відповідача на належного - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області ( далі - відповідач).

Вказані вимоги позивач обґрунтовує неправомірною відмовою відповідача у видачі їй паспорта громадянина України в книжковій формі, оскільки на теперішній час є чинною Постанова Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ " Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон ", яка регламентує оформлення і видачу паспорта громадянина України в книжковій формі. При цьому, позивач вказує, що дане Положення гарантує реалізацію прав, захищених статтями 32 та 35 ОСОБА_4 України, оскільки не примушує діяти всупереч віросповіданню та не примушує до обробки персональних даних. Крім того, позивач вважає, що даною відмовою відповідач грубо порушує права на свободу світогляду і віросповідання, на добровільне волевиявлення у питанні щодо обробки персональних даних, на ім'я, честь і гідність та інші права, що захищаються статтями 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 ОСОБА_4 України, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

29.01.2018 р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, яким вважає вимоги позивача необґрунтованими, оскільки на момент звернення ОСОБА_2 до Новокаховського МВ УДМС в Херсонській області в останнього були відсутні бланки для видачі паспорта громадянина України в книжковій формі. Крім того, зазначає, що відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25.03.2015 р. № 302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 1 листопада 2016 року припиняється, тому просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 10.01.2018 р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 року Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 21.11.2018 року Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2019 року суддею по справі призначено ОСОБА_5

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року справу прийнято до провадження.

Позивач в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне: відповідно до частини першої статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6, відповідно до свідоцтва про шлюб виданого 14.08.1990 року міським відділом РАГС м.Нова Каховка, актовий запис № 350) народилась 29.04.1961 року, про що свідчить свідоцтво про народження видане 26.05.1961 року серії ІІІ-УР № 109378, про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний запис за №24.

03 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Новокаховського відділу ДМС України в Херсонській області з листом, в якому відповідно до Закону України " Про звернення громадян " просила надати їй відповідь та внаслідок втраченого паспорта оформити і видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого чинною Постановою ВРУ від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, відмовившись від оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки через релігійні переконання.

14.11.2017 р. Новокаховське МВ УДМС України в Херсонській області листом № 13/4996 повідомило ОСОБА_2 про те, що відповідно до вимог постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25 березня 2015 року № 302 " Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України ( далі - Порядок № 302), з 01 листопада 2016 року запроваджено оформлення ( тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланк якого затверджено цією постановою, громадянам України, що здійснюється і застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Установлено, що прийняття документів для оформлення паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 рок припиняється. Відповідно до пунктів 2, 5, 10 цього Порядку № 302 паспорт громадянина України виготовляється формі картки, що містить безконтактний електронний носій; оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальним органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" у разі втрати або викрадення паспорт особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт, а з 01 листопада 2016 р - у формі ID-карти з безконтактним електронним носієм. При цьому, роз'яснено, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, даний нормативно-правовий акт на теперішній час є чинним, оскільки термін дії паспорта громадянина України зразка 1994 року, у вигляді паспорти книжечки, не обмежується, а тому дана норма діє лише для тих осіб, яким паспорт громадянина України зразка 1994 року був виданий до 01 листопада 2016 року та який залишився у користуванні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне: ст. 8 ОСОБА_4 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.

Статтею 3 ОСОБА_4 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_4, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_4 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (статтею 32 ОСОБА_4 України).

Суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 ОСОБА_4 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд посилаючись на висновки ОСОБА_7 Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 ОСОБА_4 України є частиною національного законодавства.

Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "ОСОБА_8 проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Частиною 1 статті 13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів (чч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI).

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом ОСОБА_3 України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом ОСОБА_3 України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення про паспорт громадянина України визначено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

Згідно п. 6 Положення про паспорт громадянина України, у верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".

На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.

Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор.

На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Відповідно до п. 8 Положення про паспорт громадянина України термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

При цьому, суд звертає увагу, що п. 1 постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Відповідно до 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 встановлено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Позивач в адміністративному позові посилається, що оформлення паспорта у вигляді пластикової картки типу ID-1 з присвоєнням цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, зняття біометричної інформації щодо нього та її подальшого зберігання, використання, обробка в Єдиному державному демографічному реєстрі є неприпустимим і порушує його право на свободу світогляду і віросповідання, що гарантується ст. 35 ОСОБА_4 України.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2297-VI, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI).

Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та ненадмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

При цьому, суд зазначає, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 ОСОБА_4 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaRadio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти ОСОБА_7 Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Тобто, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_7 Верховного Суду у зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Аналізуючи вказане, суд робить висновок, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Новокаховського МВ УДМС України Херсонської області у видачі ОСОБА_2, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІІ та про зобов'язання Управління ДМС України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІІ підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов, суд зазначає, що не погоджується з ними, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства України.

Щодо посилання відповідача, що питання щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України є дискреційними повноваженнями відповідача суд роз'яснює, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Також поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_3 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 року у справі №816/591/15-а.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Бендерський проти України" (Заява N 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_4 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не надав достатньо належних та допустимих доказів щодо підтвердження правомірності своїх дій.

У зв'язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі розподіляються між сторонами, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив :

Адміністративний позов ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, інд. 74900) до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул. Перекопська, 168, код ЄДРПОУ 37839478) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Новокаховського МВ УДМС України Херсонській області (74900, м.Нова Каховка, пр. Дніпровський, 24, код ЄДРПОУ 08676004) у видачі, в замін втраченого, паспорта громадянина України ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, інд 74900) у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул. Перекопська, 168, код ЄДРПОУ 37839478) оформити та видати ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, інд. 74900) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Стягнути з Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул. Перекопська, 168, код ЄДРПОУ 37839478) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, інд. 74900) судовий збір у сумі 640 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.)

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14 березня 2019 р.

Суддя Василяка Д.К.

кат. 102070000