Постанова

від 11.03.2019 по справі 916/1986/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1986/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Принцевської Н.М.

суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.

Секретар судового засідання - Соловйова Д.В.;

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради - Асташенкова О.І., довіреність № 307/вих-мр, від 28.12.18;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" - Сопільняк В.Ю., ордер серія ОД № 326159, від 28.01.19;

від ОСОБА_3 - не з'явився;

від ОСОБА_4 - не з'явився

від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради - не з'явився;

від Юридичного департаменту Одеської міської ради - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року, суддя Цісельський О.В., м. Одеса, повний текст складено 03.12.2018 року

у справі № 916/1986/18

за позовом Одеської міської ради

до відповідача-1: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради;

відповідача-2: Юридичного департаменту Одеської міської ради;

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4

про скасування реєстрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, -

У вересні 2018 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", в якій просило суд скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійснену департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 року за № ОД 142143580236; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 07.04.2015 року, серії НОМЕР_1, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області Товариству з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на нежитлове приміщення площею 30 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; скасувати рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачної Катерини Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.04.2015 року, індексний номер: 20569661; скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на нежитлове приміщення площею 30 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на користь Одеської міської ради, площею 30 кв.м. шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення площею 30 кв.м.; а також відшкодувати позивачу судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" отримало у власність нежитлове приміщення площею 30 кв. м., як внесок у статутний капітал від фізичної особи ОСОБА_4, який в свою чергу отримав зазначене майно у власність за договором дарування від ОСОБА_3, право власності на зазначене майно якої виникло на підставі наразі скасованого рішення Приморського районного суду м. Одеси, в зв'язку з чим Одеська міська рада просить скасувати декларацію про готовність зазначеного об'єкта до експлуатації, свідоцтво про право власності Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за зазначеною особою та саму державну реєстрацію права власності на означене приміщення, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, як похідні від скасованого рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.09.2018 року до участі у справі № 916/1986/18 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі №916/1986/18 (суддя Цісельський О.В.) у задоволені позову Одеської міської ради відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду із відповідною позовною вимогою; відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з порушення принципу мирного володіння майном, оскільки право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" виникло на законних підставах, та на момент його оформлення за кожною з цих осіб не існувало жодних обставин та підстав для відмови їм у реєстрації їх права власності на спірний об'єкт нерухомості, оскільки заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року, на яке посилається Одеська міська рада, було скасоване 24.03.2015 року, тобто вже після виникнення права власності.

Одеська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі №916/1986/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради по справі № 916/1986/18 задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що під час проведення реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації Реконструкція нежитлового приміщення, без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1 Департаментом будь-яких порушень містобудівного законодавства з боку заявника виявлено не було, оскільки відповідно до вимог містобудівного законодавства України на органи державного архітектурно-будівельного контролю покладено повноваження виключно щодо перевірки повноти даних зазначених у декларації, а не їх достовірності. Проте, аналіз відомостей, зазначених у вказаній Декларації, свідчить, що вони мають недостовірний характер. Декларація подана та оформлена з порушенням установлених вимог, що, в свою чергу, виключає наявність правових підстав для її реєстрації уповноваженим органом владних повноважень.

Скаржник також не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності в частині вимог про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, оскільки як зазначає Одеська міська рада, про оформлення права власності на спірний об'єкт за ТОВ Енігма 2013 вона дізналась з листа управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 03.08.2018 року № 1236/01-17, а про наявність оскаржуваної декларації про готовність об'єкта до експлуатації - в процесі підготовки позовної заяви у даній справі, тобто, на думку позивача, строк позовної давності має обчислюватись саме з 03.08.2018 року.

При цьому, скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на справу, яка розглядалась Одеським окружним адміністративним судом за адміністративним позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправними дій щодо реєстрації декларації від 24.12.2014 року № ОД 142143580236 про готовність об'єкта до експлуатації, скасування реєстрації декларації від 24.12.2014 року № ОД 142143580236 про реконструкцію нежитлового приміщення, без зміни геометричних розмірів, зобов'язання видати наказ та виключити декларацію від 24.12.2014 року № ОД 142143580236 про готовність об'єкта до експлуатації з Єдиного реєстру, в 2015 році, є невірним, оскільки Київська районна адміністрація Одеської міської ради є самостійною юридичної особою та відповідно до повноважень, наданих Положенням, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 13.02.2014 року № 4584-УІ (яке було чинним на момент звернення до адміністративного суду), має право на звернення у разі необхідності до суду з позовними заявами, а Одеська міська рада не приймала участі у справі № 815/1623/15 та не була обізнана взагалі про наявність такої адміністративної справи.

Крім того, скаржник зазначає, що оскільки в листопаді 2015 року Одеським окружним адміністративним судом було відкрито провадження по справі № 815/6232/15 за позовом Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на вищевказане нежитлове приміщення, з зазначеного моменту, відповідно до частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності перервався, тобто, звернувшись до Господарського суду Одеської області з позовом у вересні 2018 року, Одеська міська рада не пропустила строк звернення до суду, перебіг якого почався заново з листопада 2015 року.

Також Одеська міська рада зауважує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення взагалі не надав належної оцінки факту скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року по справі № 522/20148/14-ц як незаконно прийнятого, оскільки скасування цього рішення підтверджує факт незаконного та недобросовісного набуття майна у власність гр. ОСОБА_3. Крім того, оскаржуване у справі свідоцтво про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" було видано на підставі вже скасованого ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 24.03.2015 року вищевказаного рішення, з огляду на що таке свідоцтво має бути визнано недійсним, як і рішення державного реєстратора та реєстрація права власності на означене майно.

Одеська міська рада зауважує, що нею ніяких інших рішень у відповідності до статті 12 Земельного кодексу України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні стосовно надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" у власність чи у користування земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості, не приймалось. Зазначене нежитлове приміщення площею 30 кв.м є об'єктом самочинного будівництва, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року по справі № 522/20148/14-ц. Отже, з урахуванням наявності на вищевказаній земельній ділянці самочинно побудованого об'єкта нерухомого майна, а також повноважень у Одеської міської ради щодо розпорядження землями комунальної власності скаржник вважає, що є наявні підстави для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/2, на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 року та від 23.01.2019 року у справі № 916/1986/18 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради, справу призначено до судового розгляду.

30.01.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської міської ради, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі №916/1986/18 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що посилання скаржника на те, що на органи державного архітектурно-будівельного контролю покладено повноваження лише щодо перевірки повноти даних, зазначених у декларації, а не їх достовірності, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття 36 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва відповідачем), реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Здійснюючи повноваження з контролю, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право проводити перевірки, під час яких: мають безперешкодний доступ до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видають обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил або зупинення підготовчих та будівельних робіт, тощо.

Проте, як зазначає відповідач, маючи зазначену вище компетенцію щодо проведення контролю дотримання вимог будівельного законодавства, Департамент ДАБІ в Одеській області зареєстрував декларації про початок виконання ОСОБА_3 будівельних робіт та про готовність об'єкту до експлуатації, не виявивши при цьому будь-яких порушень містобудівного законодавства з боку заявника. Крім того, після реєстрації декларації про початок будівництва органи державного архітектурно-будівельного контролю мали можливість повністю перевірити відомості, зазначені у відповідній декларації та у випадку виявлення недостовірних в ній даних - реалізувати свою компетенцію з контролю.

Відповідач зазначає, що виникненню права власності у ОСОБА_3, а згодом у ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об'єкт. В зв'язку з чим, враховуючи, що право власності на нежитлове приміщення було набуте Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" в результаті проведення державними органами законодавчих процедур, то відповідальність за такі дії (навіть якщо припустити, що вони були проведені з помилкою) не може покладатися на відповідача, який розраховував на належність та легітимність таких процедур.

Також, відповідач вважає безпідставними посилання Одеської міської ради на те, що запис про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт за відповідачем підлягає скасуванню, оскільки було скасовано підставу для такої реєстрації - декларацію про готовність до експлуатації об'єкту, оскільки така декларація є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію в момент реєстрації.

Що стосується посилань скаржника на самовільне зайняття земельної ділянки під спірним нерухомим майном Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", відповідач зазначає, що передане в оренду ОСОБА_3 тверде покриття, є нічим іншим ніж земельною ділянкою, а саме частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, тобто отримавши в оренду земельну ділянку, ОСОБА_3, а згодом і відповідач, вважали, що отримали її від виконавчого органу місцевого самоврядування у належний та легітимний спосіб завдяки владної участі таких органів, тому наслідки недотримання органами місцевого самоврядування особливого порядку передання земельної ділянки в оренду мають покладатися саме на них.

Інші учасники справи своїм правом згідно частини 1 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні, представники позивача та відповідача-3 підтримали свої доводи та заперечення, викладені ними письмово.

Представники відповідача-1, відповідача-2, третіх осіб в судове засідання не з'явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін, які не з'явились, за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі № 916/1986/18 є правомірним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин, 06.11.2014 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/20148/14-ц за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції в Одеській області 18.12.2014 року було зареєстровано подану гр. ОСОБА_3 декларацію № ОД 082143520625 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення без зміни геометричних параметрів, за адресою: АДРЕСА_1.

24.12.2014 року Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції в Одеській області на ім'я гр. ОСОБА_3 було зареєстровано Декларацію № ОД 142143580236 про готовність об'єкта, а саме нежитлового приміщення площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, до експлуатації.

16.01.2015 року гр. ОСОБА_3, на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року по справі 522/20148/14-ц зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, 17.02.2015 року між гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняв у власність нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 30 кв.м. Договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вищезазначене майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 8754616.

Рішенням загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" від 10.03.2015 року, оформленим протоколом № 4, було прийнято рішення, зокрема, про включення ОСОБА_4, до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" з вкладом до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" об'єктів нерухомості, в тому числі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, площею 30 кв.м.

На виконання рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", 10.03.2015 року ОСОБА_4 за актом приймання-передачі № 1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" прийняло в якості внеску до статутного капіталу Товариства нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

19.03.2015 року право власності на вищезазначене майно було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013".

24.03.2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси було задоволено заяву Одеської міської ради про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року по справі № 522/20148/14-ц за позовом гр. ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності та скасовано зазначене рішення, справу призначено до судового розгляду.

В подальшому, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2015 року позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності залишено без розгляду.

07.04.2015 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Товариству з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" було видано Свідоцтво серія СТА 714781 про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 30 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Того ж дня державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачною К.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі вищезазначеного свідоцтва та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20569661 від 07.04.2015 року, було внесено запис № 9318428 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на вищезазначене нерухоме майно.

Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради листом від 01.06.2015 року № 0113/2358 повідомило Одеську міську раду про те, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року по справі 522/20148/14-ц скасовано, в зв'язку з чим просило Одеську міську раду звернутись із позовом до суду про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 зареєстроване на підставі вищезазначеного скасованого заочного рішення суду.

03.08.2018 року Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради листом за № 1236/01-17 повідомило Одеську міську раду про те, що під час перевірки законності підстав розміщення об'єкта торгівлі - торгового павільйону "Грузинська випічка" працівниками Управління встановлено, що зазначений об'єкт торгівлі, площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, має ознаки тимчасової споруди.

17.10.2018-18.10.2018 року Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт № 001387.

За результатами перевірки було встановлено, що відомості, зазначені в декларації №ОД 082143520625 про початок будівельних робіт "Реконструкція нежитлового приміщення, без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1" від 18.12.2014 року та в декларації № ОД 142143580236 про готовність до експлуатації об'єкта "Реконструкція нежитлового приміщення, без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1" від 24.12.2014 року не відповідають дійсності.

Вищезазначений акт 25.10.2018 року Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради листом №01-18/537-31 направило на адресу Одеської міської ради.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

За положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 4 статі 376 Цивільного кодексу передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Вищезазначеними нормами встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Позивач, звернувшись з позовною вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійснену департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 року за № ОД 142143580236, посилався на те, що на підставі проведеної управлінням Державної архітектурно-будівельного інспекції в Одеській області позапланової перевірки, проведеної з 17.10.2018 року по 18.102018 року, було встановлено, що нежитлового приміщення площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, має ознаки самочинно збудованої тимчасової споруди, відомості зазначені в самій декларації про готовність об'єкта до експлуатації не відповідають дійсності, а з урахуванням скасованого заочного рішення суду, на підставі якого у ОСОБА_3 виникло право власності на зазначений об'єкт, вже скасовано, то і сама декларація підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про архітектурну діяльність для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття З6 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до пункту 3 цього Положення основними завданнями ДАБІ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках.

Відповідно до частин 1, 4 та 6 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).

Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".

Відповідно до пункту 10 вказаної постанови, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.

Технічне обстеження проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).

Технічне обстеження включає такі етапи:

попереднє (візуальне) обстеження об'єкта, у тому числі огляд і фотографування об'єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об'єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

детальне (інструментальне) обстеження об'єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об'єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об'єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об'єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об'єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об'єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Пронумерований, прошнурований звіт підписується та скріплюється особистою печаткою виконавця і затверджується суб'єктом господарювання, який проводив технічне обстеження (для юридичних осіб).

Відповідно до пункту 11 зазначеної Постанови датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі № 522/20148/14-ц за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Пізніше Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції в Одеській області 24.12.2014 року на ім'я гр. ОСОБА_3 було зареєстровано Декларацію № ОД 142143580236 про готовність об'єкта, а саме нежитлового приміщення площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, до експлуатації.

На підставі зазначеної декларації та заочного рішення суду ОСОБА_3, 16.01.2015 року, зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", пункт 58, а також рішення Європейського суду у справі "Ґаші проти Хорватії" від 13 грудня 2007 року, заява №32457/05, пункт 40, рішення у справі "Трґо проти Хорватії" від 11 червня 2009 року, заява №35298/04, пункт 67).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 38).

Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб'єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов'язків мали перевірити як сам об'єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об'єкта до експлуатації, в зв'язку з чим, посилання скаржника на те, на органи державного архітектурно-будівельного контролю покладено повноваження виключно щодо перевірки повноти даних зазначених у декларації не приймаються.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, в зв'язку з чим, оскаржуваної у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. А сам факт реєстрації такої декларації, як отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення, в зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про незаконність проведення позапланової перевірки щодо зазначеного об'єкту нерухомого майна, на яку у своїй позовній заяві посилається скаржник.

Крім того, оскаржувана у справі декларація була зареєстрована, як і отримане на підставі неї свідоцтво про право на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, були зареєстровані та отримані на підставі чинного на момент їх оформлення заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі № 522/20148/14-ц.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що достатніх правових підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги не має.

Що стосується позовних вимог Одеської міської ради про визнання недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 07.04.2015 року видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на нежитлове приміщення площею 30 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, скасування рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачної Катерини Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.04.2015 року, індексний номер: 20569661, а також скасування державної реєстраціії права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на нежитлове приміщення площею 30 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на спірний об'єкт становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., mutatismutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства", заява N 44277/98, пункти 32 - 35).

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

В рішенні Європейського суду з прав людини "Зеленчук та Цицюра проти України" від 22.05.2018 зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до цієї статті слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним (нормативний акт повинен бути доступним та передбачуваним); чи переслідує воно легітимну мету, тобто вчинене в інтересах суспільства (має суспільний , публічний інтерес); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном шляхом обмеження прав) пропорційним визначеним цілям - чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

Суд перевіряє відповідність втручання вимогам цієї статті, встановлюючи, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право заявника мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання, зазначені вище.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" отримало оскаржуване у справі нерухоме майно, як внесок у статутний капітал від ОСОБА_4, який в свою чергу отримав його на підставі договору дарування від первісного власника цього майна - ОСОБА_3

ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на оскаржуване нерухоме майно 16.01.2015 року, ОСОБА_4 отримав зазначене майно у власність 17.02.2015 року, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" зареєструвало за собою право власності 19.03.2015 року, тобто оформлення права власності кожної з осіб відбулось ще до скасування заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі №522/20148/14-ц.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції на підставі в подальшому скасованого заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі № 522/20148/14-ц право власності виникло лише у ОСОБА_3, тоді як право власності ОСОБА_4 виникло на підставі на підставі належно оформленого правочину - договору дарування, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" - на підставі рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" про включення ОСОБА_4 до складу засновників, оформленого протоколом від 19.03.2015 року № 4 та внесення ним належного йому на праві власності спірного нерухомого майна до статутного капіталу на підставі акту приймання-передачі № 1 з наступною реєстрацією цього правочину в державному реєстрі.

Тобто, в момент оформлення права власності за вищезазначеними особами не існувало жодних обставин та підстав для відмови їм у реєстрації їх права власності на спірний об'єкт нерухомості, оскільки заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06.11.2014 року, на яке посилається Одеська міська рада, було скасоване тільки 24.03.2015 року, тобто після виникнення права власності.

Також, судом першої інстанції було правомірно зазначено, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на спірний об'єкт виникло після проходження минулим власником належної законодавчої процедури, яка включала в себе реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт та Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, без жодного зауваження з боку департаменту ДАБІ в Одеській області, а також наступної державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості ще за однією особою.

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги презумпцію правомірності набуття права власності, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази незаконності набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" права власності на спірне майно, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо того, що право власності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" виникло на законних підставах, в зв'язку з чим позовні вимоги Одеської міської ради щодо скасування права власності за зазначеною особою за своїми наслідками становлять втручання позивача у право Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на користь Одеської міської ради, площею 30 кв.м. шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення площею 30 кв.м., також відсутні. Крім того, як було зазначено, нежитлове приміщення площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ознаки самочинно збудованого об'єкта втратило за фактом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та отримання у встановленому законом порядку свідоцтва про право власності на нього.

Що стосується висновку суду першої інстанції щодо застосування наслідків пропуску позовної давності до позовних вимог в частині скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійсненої департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 р. за № ОД 142143580236, судова колегія зазначає наступне.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено, що позовні вимоги в частині скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійсненої департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 р. за № ОД 142143580236 задоволенню не підлягають в зв'язку з тим, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, і як наслідок, будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, що в свою чергу унеможливлює застосування наслідків пропуску позовної давності до зазначених позовних вимог в даному випадку. Доводи та посилання скаржника з цього приводу судовою колегією не розглядаються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо наявності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та помилково відмовив у задоволенні позовної вимоги в частині скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійсненої департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 р. за № ОД 142143580236 саме з цих підстав, проте в цілому дійшов правомірних висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що в даному випадку оскаржуване рішення слід залишити без змін з мотивів, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 у справі №916/1986/18 залишається без змін з мотивів, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі № 916/1986/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 року у справі №916/1986/18 залишити без змін з мотивів, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодекс України.

Повний текст постанови складено та підписано 14 березня 2019 року.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська Судді Г.П. Разюк С.І. Колоколов