Постанова

від 19.02.2019 по справі 37/353

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2019 р. Справа№ 37/353

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Гарматін К.В. (за довіреністю №298 від 30.11.2018)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р.

у справі № 37/353 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал "

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК - 107"

про стягнення 1 689 698,82 грн., -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2008 року позивач - приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (змінена назва з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал") - звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення 1 689 698,82 з товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК - 107".

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК - 107" на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 926 169,93 грн. основного боргу, 64,68 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення та 9 261,69 грн. державного мита. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що ПрАТ АК Київводоканал вартість наданих послуг за період з липня 2006 року по квітень 2008 року розрахував відповідно до тарифів, затверджених розпорядженням КМДА №1786 від 15.12.2006, №143 від 12.02.2007, №1127 від 28.08.2007, які не пройшли державної реєстрації, а отже не набрали чинності. Отже, стягненню підлягає заборгованість за перерахунком вартості наданих послуг згідно тарифів, які затвердженні останнім зареєстрованим розпорядженням КМДА - 1680 від 28.08.2002 року.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач - приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" - звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. у справі № 37/353 в частині відмови у стягненні суми основного боргу у розмірі 763 528,89 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 763 528,89 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції неправомірно та безпідставно не застосував тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА №1786 від 12.12.2006, №143 від 12.02.2007, №1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків про часткове задоволення позовних вимог та відмову у стягненні з ТОВ ЖЕК-107 решти суми основного боргу в розмірі 763 528,89 грн. за спірний період.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та призначено справу до розгляду на 11.12.2018 року.

В подальшому слухання справи неодноразово відкладалося.

У судовому засіданні 19.02.2019 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 163,164 т.3).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.06.2005 року відкрите акціонерне товариство "Київводоканал", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), та товариство з обмеженою відповідальністю ЖЕК-107 (абонент) уклали договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05719/2-01 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 , зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором (а.с. 14-16 том 1)

Згідно із п. 2.1.1 договору, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Пунктом 2.2.3 вищевказаного договору сторони погодили, що в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Разом з тим за умовами п. 2.2.4 договору сторони передбачили, що відповідач у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язується у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Положеннями п. 7.1 договору визначено, що цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 05719/2-01 від 02.06.2005 позивачем було відкрито відповідачу код № 1-463. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 1-50463.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 05719/2-01 від 02.06.2005 становить суму в розмірі 1 689 698,82 грн., яка виникла за спожиті з липня 2006 по квітень 2008 послуги з постачання води та приймання стічних вод.

Позивач зазначив на те, що за спірний період надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 1 843 949,65 грн., а саме: - за кодом 1-463 у період з 01.09.2007 по 30.04.2008 на суму 809 714,56 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 46 104,70 грн.), з яких сплачено 50 984,01 грн. (з урахуванням перерахунку на "1 392,66" ), а розмір заборгованості становить 760 123,21 грн; за кодом 1-50463 у період з 01.07.2006 по 30.04.2008 на суму 991 302,42 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 54 269,23 грн.), з яких сплачено 2 892,89 грн, (з урахуванням перерахунку на -58833,90 ), а розмір заборгованості становить 929 575,63 грн.

Відповідач частково розрахувався за спожиті послуги , сплативши за період з липня 2006 року по квітень 2008 року включно - 154 250,83 грн., внаслідок чого утворилася заборгованість , яка станом на 01.05.2008 року становить 1 689 698,82 грн.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив кошти за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 1 689 698,82 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем невірно розраховано розмір заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, оскільки при розрахунку застосовано тарифи, які затверджені розпорядженням № 1786 від 15.12.2006 року, № 143 від 12.02.2007 року, № 640 від 30.05.2007 року, № 1127 від 28.08.2007 року, які не були зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають нормам діючого законодавства. Суд першої інстанції здійснив власний перерахунок заборгованості послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 року Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Як визначено ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

За приписами ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання. Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400 .

За умовами пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 629 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65 , які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Відповідно до п. 12.17 правил розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Умовами підпункту "б" пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Як свідчать матеріали справи, а саме копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників, відповідач був безпосереднім споживачем гарячої води (а.с. 248-304 том 1 ). Зокрема, з копій маршрутних карт вбачається, що об'єми наданих послуг з постачання холодної води до бойлеру були підписані представниками ТОВ "ЖЕК-107", а отже останнім прийняті та визнані.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 1 689 698, 82 грн. за період з липня 2006 по квітень 2008 за кодом № 1-50463 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 926 169, 93 грн. зважаючи на наступне.

Так, за твердженням позивача ним здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з січня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007.

З приводу застосування зазначених вище тарифів, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 2.2.1. договору, тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно з чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст. 14 , 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України , державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз. 2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував тарифи затверджені розпорядженнями КМДА від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків, про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 926 169, 93 грн., оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не можуть бути застосовані.

Наразі, як правильно встановлено судом першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом № 1-50463 за період з липень 2007 по квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", то розрахунок вартості наданих послуг в зазначений період повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення.

Колегія суддів перевіривши перерахунок вартості наданих послуг за період з липня 2006 по квітень 2008 за тарифами встановленими розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", вважає його правильним та арифметично вірним, стягненню підлягає заборгованість по коду № 3-50463 у розмірі 531 494,61 грн. та по коду № 1-392 в сумі 394 675,32 грн., а загальна сума боргу становить 926 169, 93 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі № 37/353, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. у справі № 37/353 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. у справі № 37/353 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

Матеріали справи № 37/353 повернути до місцевого господарського суду

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Повний текст постанови складено 11.03.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко