Рішення

від 04.03.2019 по справі 911/2557/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2557/18

За позовом Фермерського господарства "Попов", 09240, Київська область, Кагарлицький район, село Сущани, вулиця Миру, будинок 16

до Слобідської сільської ради, 09250, Київська облсть, Кагарлицький район, село Слобода, площа ОСОБА_1 , будинок 67

про визнання права постійного землекористування земельною ділянкою загальною площею 49,9003 га.

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання Н.С.Матраєва

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (ордер ЗП №108804 від 04.03.2019; дог. №25/02-1 від 25.02.2019);

від відповідача: не з'явився.

суть спору:

Фермерське господарство "Попов" звернулось до господарського суду з позовом до Слобідської сільської ради про визнання права постійного землекористування земельною ділянкою загальною площею 49,9003 га, в тому числі ділянкою кадастровий номер 3222286800:02:316:0001 площею 47,9443 га та ділянкою кадастровий номер 3222286800:03:302:0006 площею 1,956 га, наданою засновнику господарства ОСОБА_2 згідно з Державним актом на право постійного землекористування серії КВ№1Л000100, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 24.06.1994 за №94.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача з листом №7 від 21.09.2018, в якому просив змінити користувача земельної ділянки та визнати за Фермерським господарством "Попов" право користування спірною земельною ділянкою, проте отримав від Слобідської сільської ради відмову, аргументовану відсутністю у сільської ради відповідних повноважень.

Ухвалою суду від 10.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.01.2019.

08.01.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повідомив про відсутність у нього заперечень проти задоволення позовних вимог та клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 09.01.2019 закрито підготовче провадження по справі №911/2557/18 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 04.03.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача суд

встановив:

Рішеннями 13 сесії 21 скликання Слобідської сільської ради народних депутатів Кагарлицького району Київської області від 12.03.1993 та 17 сесії 21 скликання Кагарлицької районної ради народних депутатів від 04.11.1993 фізичній особі громадянину України ОСОБА_2 надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 49,9 га, про що видано Державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою серії КВ № 1Л00010, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 24.06.1994 за № 94 (а.с. 12).

За словами позивача, в подальшому проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "Попов", яке здійснює господарську діяльність на цій земельній ділянці площею 49,9га, що підтверджується довідкою Слобідської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.09.2018 № 02-44/334 (а.с. 17).

Позивач стверджує, що з моменту державної реєстрації ФГ "Попов" здійснювало господарську діяльності на базі зазначеної земельної ділянки та сплачувало податки за користування нею, що підтверджується вищевказаною довідкою сільради та Довідкою про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів №5720 від 25.09.2018, виданою Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (а.с. 18).

Позивач зазначає, що у 2017 році в процесі проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на території Кагарлицького району Київської області було проведено інвентаризацію земель ФГ "Попов" та на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 49,9003га (в т.ч. ділянку за кадастровим номером 3222286800:02:316:0001 площею 47,944 га та ділянку за кадастровим номером 3222286800:03:302:0006 площею 1,956 га) було зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

В зв'язку з втратою оригіналу Державного акту на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою серії КВ № 1Л00010, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 24.06.1994 за № 94, вищезазначені земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а замість втраченого Державного акту на право постійного користування було отримано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 83238761 від 23.03.2017 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 83243156 від 23.03.2017 (а.с. 13-14).

На думку позивача, викладені обставини свідчать про те, що фактичним користувачем земельної ділянки загальною площею 49,9003га, в тому числі ділянкою кадастровий номер 3222286800:02:316:0001 площею 47,9443га та ділянкою кадастровий номер 3222286800:03:302:0006 площею 1,956 га, є Фермерське господарство "Попов".

З метою внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно змін щодо права постійного користування земельною ділянкою позивач листом №7 від 21.09.2018 звернувся до Слобідської сільської ради як до органу, яким в 1993 році було виділено земельну ділянку, з клопотанням про прийняття рішення щодо зміни користувача земельної ділянки загальною площею 49,9 га з ОСОБА_2 на фактичного - ФГ "ОСОБА_2.

У відповідь на вказане звернення Слобідська сільська рада, листом №02-44/333 від 26.09.2018 повідомила про неможливість задоволення викладеного у листі клопотання у зв'язку з відсутністю на сьогоднішній день у сільської ради повноважень, необхідних для проведення зміни користувача земельної ділянки на фактичного - юридичну особу ФГ "Попов".

Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у листі №02-44/333 від 26.09.2018, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приписами статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент прийняття рішень Слобідської сільської ради) передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ Попов ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ Попов ) на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у чинній редакції) встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно приписів частин першої, другої та п'ятої статті 116 наведеного Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Водночас, суд зазначає, що з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.12, яким, зокрема, було викладено статтю 122 Земельного кодексу України у іншій редакції.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011, Державне агентство земельних ресурсів України - є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).

Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №294-р від 31 березня 2015 року у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів покладено його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.

Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

На підставі наведеного Головне управління Держгеокадастру у Київській області з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтею 122 Земельного кодексу України.

Згідно абзацу 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених закон: заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 3 частини другої статті статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно з частиною другою статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обов'язковим елементом, який входить до предмета доказування та підлягає доведенню позивачем в суді, є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права відповідачем.

Комплексне тлумачення зазначених норм дає підстави дійти висновку, що для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів позивач має довести, що діями відповідача таке право, законний інтерес порушено, не визнано або піддано оспорюванню.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи, ускладнення реалізації її права, обмеження такого права у протиправний спосіб.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи - є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення, ускладнення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

Позивач вважає, що листом №02-44/333 від 26.09.2018 Слобідська сільська рада не визнала право постійного користування земельною ділянкою за ФГ "Попов", що і стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою.

Разом з тим, із встановлених судом обставин справи не вбачається, що відповідач будь-яким чином порушує права позивача на користування земельною ділянкою.

Дії Слобідської сільської ради зводяться лише до відмови у передачі в постійне користування позивачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення у зв'язку з відсутністю у Слобідської сільської ради відповідних повноважень.

Позивач, звертаючись до господарського суду із даним позовом, не вказує, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав Слобідською сільською радою, якими доказами це підтверджується, з яких дій це вбачається. Слід вказати, що захисту підлягає лише конкретне (а не абстрактне) право та/або законний інтерес, яке порушено, не визнано або піддано оспорюванню станом на момент звернення до суду (а не на майбутнє).

Беручи до уваги, що повноваження з розпорядження земельною ділянкою загальною площею 49,9003 га, в тому числі ділянкою кадастровий номер 3222286800:02:316:0001 площею 47,9443 га та ділянкою кадастровий номер 3222286800:03:302:0006 площею 1,956 га, належать Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області, а не Слобідській сільській раді, позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, не довів належними та допустимими доказами, в чому саме, на момент звернення, були його права порушені, невизнанні або оспорюванні саме відповідачем.

У висновку Верховного Суду України, викладених у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.

Усі інші твердження та доводи не спростовують вищевикладених висновків суду.

Зважаючи на викладене підстави для задоволення позову відсутні.

Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Дата підписання повного рішення: 14.03.2019.