Рішення

від 05.02.2019 по справі 910/13982/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2019Справа № 910/13982/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бориспільбуд (03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, буд. 3-Г, оф. 485; код ЄДРПОУ 35455307)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро-Транс-Буд-Київ (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 69, офіс 21; код ЄДРПОУ 41756982)

про стягнення 268 905,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Сауріна Т.А. - ордер серії КС №374874 від 18.10.2018 року.

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСПІЛЬБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Буд-Київ" про стягнення 268905,00 грн., а саме 227500,00 грн. попередньої оплати, 3309,66 грн. процентів річних та 38095,34 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, позивач на підставі рахунку №35 від 24.01.2018 року перерахував відповідачу попередню оплату у розмірі 292 500,00 грн., однак, відповідач обумовлений договором товар не поставив.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 227 500,00 грн. - попередньої оплати за недопоставлений товар, 3 309,66 грн. - 3% річних, 38 095,34 грн. - пені.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Васильченко Т.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 року №910/13982/18 (суддя Васильченко Т.В.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 20.11.2018 року; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні 20.11.2018 відкладено розгляд справи на 30.11.2018 року.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями (розпорядження від 05.12.2018 року №05-23/2083), у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та відрядженням судді Васильченко Т.В. для роботи у Національній школі суддів України, справу №910/13982/18 розподілено для розгляду судді Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року (суддя Якименко М.М.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом учасників справи; судове засідання (розгляд справи по суті) призначити на 05.02.2019 року.

В судове засідання 05.02.2019 року представник відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 05.02.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.02.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Бориспільбуд (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Євро-Транс-Буд-Київ (далі по тексту - відповідач) виникли господарські правовідносини поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення сторін, зокрема сторони дійшли усної домовленості про поставку цегла керамічна рядова М-100 (далі по тексту - товар).

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №35 від 24 січня 2018 року на суму 292 500,00 грн.

На виконання домовленості позивач здійснив на користь відповідача попередню оплату товару на суму 292 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №902 від 25.01.2018 року.

В період часу з 04.02.2018 року по 05.02.2018 року відповідач поставив та передав у власність, а позивач прийняв товар на суму 65 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- №13 від 04.02.2018 року на суму 32 500,00 грн.;

- №14 від 05.02.2018 року на суму 32 500,00 грн.

Листом від 12.02.2018 року вих. №12/02-18 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів за недопоставлений товар на суму 227 500,00 грн.

Гарантійним листом від 16.02.2018 року №37 відповідач визнав перед позивачем заборгованість в сумі 227 500,00 грн., та гарантував повернення грошових коштів в сумі 227 500,00 грн. в строк до 01 квітня 2018 року.

Таким чином, станом на 16.02.2018 року вартість недопоставленого відповідачем оплаченого позивачем товару становить 227 500,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в порушення умов Договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, відповідач недопоставив позивачу товар на суму 227 500,00 грн. та не повернув авансовий платіж у сумі 227 500,00 грн. у зв'язку із недопоставкою товару, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану суму та штрафні санкції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оглядовим листом Вищого Господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносин поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Суд звертає увагу на визначені у ст. 205, ст. 207 ЦК України приписи, за якими правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що у гарантійному листі від 16.02.218 року №37 відповідачем, фактично вчинено односторонній правочин щодо зобов'язання повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 227 500,00 грн., що дає підстави позивачу для повернення такої суми на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 227 500,00 грн. (попередньої оплати за недопоставлений товар) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що відповідачем порушено зобов'язання з повернення суми попередньої оплати за недопоставлений товар в сумі 227 500,00 грн., яке виникло у відповідача на підставі одностороннього правочину (гарантійний лист від 16.02.2018 року №37) щодо зобов'язання повернення попередньої оплати за недопоставлений товар в сумі 227 500,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 38 095,34 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Також суд звертає увагу, що застосування санкцій до відповідача в частині стягнення пені можливе лише в зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання, а повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15), а тому позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Окрім того позивач, керуючись статтями 693, 536, 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 309,66 грн. (3% річних).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 3 309,66 грн. (3% річних) не підлягають задоволенню.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Судом встановлено, що умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, а застосування до ст. 536 ЦК України як аналгію аналогію ст. 625 ЦК України для розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, не являється коректною, так як даною статтею передбачено стягнення 3% річних за порушення саме грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Буд-Київ" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 69, офіс 21; код ЄДРПОУ 41756982) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільбуд" (03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, буд. 3-Г, оф. 485; код ЄДРПОУ 35455307) 227 500 (двісті двадцять сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - попередньої оплати за недоставлений товар, 2 887 (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн. 06 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.03.2019 року.