Постанова

від 12.03.2019 по справі 381/4332/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 381/4332/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Чернишова Є.Ю.

12 березня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Саліхова В.В.

суддів: Вербової І.М., Поліщук Н.В.,

секретаря судового засідання: Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та цивільного захисту населення Фастівської районної державної адміністрації, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання дій неправомірними, усунення перешкод у користуванні будинком та частиною земельної ділянки шляхом знесення самочинної надбудови,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом та з урахуванням збільшених позовних вимог просила :

визнати дії посадових осіб Відділу Містобудування, архітектури, житлово- комунального господарства, будівництва та цивільного захисту населення Фастівської РДА незаконними в частині надання дозволу ОСОБА_3 на прибудову А1 площею 12,0 кв.м., та надбудову А1 площею 50,0 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

визнати надбудову А1 площею 12,0 кв.м., та надбудову А1 площею 50,0 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3 незаконними об'єктами самочинного будівництва;

зобов'язати ОСОБА_3 за свій рахунок знести самочинно збудовані: прибудову А1 площею 12,0 кв.м, надбудову А1 площею 50,0 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснювалося на підставі будівельного паспорта, яка була зареєстрована за № КС 141172430556 Департаментом ДАБІ у Київській області від 31.08.2017.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2108/2019 Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2018 року позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, не дослідження обставин, які судом визнані встановленими. В обґрунтування своїх доводів вказує, що судом не застосовано положення ст. 358 ЦК України щодо права співвласника майна, яке перебуває у спільній частковій власності.

Зазначає, що судом протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення експертизи та виклику свідків. Посилається на неповідомлення позивача про початок будівельних робіт відповідачем та порушення його прав вчиненням даних протиправних дій.

Звертає увагу на незаконність дій відповідача, наявності підтвердження існування надбудови до оформлення будівельного паспорту, встановленого факту порушення будівельних норм декларації про введення об'єкта в експлуатацію.

Відповідачі відзив у встановлений законом порядок не подавали.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просили останню задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи.

Представник Фастівської райдержадміністрації подав до суду клопотання та просив розглядати дану справу без його участі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства.

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41 Пономарьов проти України суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_1, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення свого позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а ґрунтуються лише на припущеннях про зазначені в позовній заяві факти та події, які на думку позивача порушують її право на мирне та безпечне володіння майном.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції та апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, щовідповідно до рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26.11.2010 ОСОБА_2 належить 1/2 частина жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування на підставі права представлення, після смерті бабусі ОСОБА_5, яка померла 05.06.2008 (т. 1, а. с. 10).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок, інвентарний номер 1033, реєстровий номер 915-6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками по 1/2 частині вказаного будинку (т. 1, а. с. 13-17).

Згідно листа КП ФМР Фастівського бюро технічної інвентаризації від 16.06.2017 за № 739, згідно архівних даних, станом на 01.01.2013 будинок АДРЕСА_1 по праву приватної власності зареєстрований на: 1/2 частина за ОСОБА_2, інша 1/2 частина за ОСОБА_3 Також зазначено, що на момент останньої поточної технічної інвентаризації, станом на 24.09.2015, загальна житлова площа складає 128,1 кв.м., житлова площа - 85,4 кв.м., в тому числі самочинно збудованої загальної 66,5 кв.м. та житлової 42.6 кв.м. Договір конкретного користування між співвласниками не визначався, тому вказати хто є власником якої частини будинку з господарськими будівлями та спорудами неможливо (т. 1, а. с. 24).

ОСОБА_2 зазначила, що в червні 2014 року, скориставшись її відсутністю в смт. Борова та взагалі в Україні, відповідач розпочала будівництво другого поверху в належному їм житловому будинку, яке тривало протягом червня-вересня 2014 року, та до її повернення було повністю закінчено. Проте, документи на будівництво відповідач почала готувати лише в грудні 2016 року. Звернення позивача до ОСОБА_3 про припинення порушення будівельних норм та прав, як співвласника, відповідачем були проігноровані, спричинивши тим самим, як співвласнику зазначеної 1/2 частини будинку незручності та ускладнення у користуванні будинком, прибудинковою земельною ділянкою, а також відповідач створює різні конфліктні ситуації на спірному подвір'ї. Вважаючи, що конфлікт вирішиться, позивач на початку 2017 року підписала згоду на реконструкцію, оскільки вважала, що вона дає згоду на знесення другого поверху, так як відповідач запевняла її, що для вирішення спірного питання збудованого другого поверху та приватизації землі, вона повинна погодити її, з метою його знесення. Позивач наголошує, що фактично під впливом обману, дала згоду на реконструкцію другого поверху та приватизацію земельної ділянки, але ні в якому випадку не згоду на побудову другого поверху.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; ЦК України ; законами України: Про основи містобудування , Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність , Про пожежну безпеку , Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Про охорону навколишнього природного середовища , Про екологічну експертизу , Про охорону культурної спадщини ; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 5 липня 2011 року № 103, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року за № 902/19640.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України , поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другоюстатті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16 , 386 , 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3 , 15 , 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження, що реконструкція спірного будинку відбувалася без її згоди та з порушенням її прав як співвласника.

Матеріали справи свідчать про те, що лише 13.07.2017 на адресу Департаменту надійшло повідомлення про початок виконання будівельних робіт по об'єкту будівництва реконструкція частини будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_3 Вказане повідомлення було зареєстроване та присвоєно №КС061172020158 від 21.07.2017, хоча фактично така реконструкція почалася значно раніше.

29.08.2017 на адресу Департаменту надійшла декларація про готовність об'єкту реконструкція частини будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 до експлуатації, яку було зареєстровано за №КС 141172430556 (т.1, а. с. 104-105).

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що позивач написала заяву, якою надала згоду ОСОБА_3 на спірну реконструкцію її частини будинку та саме з надбудовою другого поверху 07.12.2016 (т. 1, а. с. 92).

В судовому засіданні при розгляді справи позивач пояснила, що надала згоду на реконструкцію спірного будинку, коли вона фактично була завершена відповідачем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що хоча фактично початок вказаної реконструкції відбувався без згоди позивача, тобто з порушеннями вимог діючого законодавства, але потім така згода була отримана, чим позивач підтвердила відсутність будь-яких її порушень права, свободи чи інтересів відповідачем.

Встановлено, що Головним інспектором будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства, державних будівельних стандартів і правил об'єкту будівництва, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 9, смт. Борова Фастівський район Київська область. Зазначеною перевіркою виявлені, зокрема, порушення виконання будівельних робіт з відхиленням від затвердженої схеми забудови земельної ділянки. При здійсненні будівельних робіт була зменшена відстань від зовнішніх стін надбудови другого поверху до житлового будинку, розташованого на суміжній земельній ділянці.

Разом з тим, землекористувачем суміжної земельної ділянки позивач не є, що не може порушувати його прав.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Матеріали справи свідчать, що спірний об'єкт нерухомості прийнято в експлуатацію та зареєстровано за №КС 141172430556.

Отже, ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства проведено будівельні роботи та експлуатація частини будинку належної відповідачу.

Доводи позивача щодо порушення відповідачем законодавства в сфері містобудівної діяльності та земельних правовідносин є необґрунтованими.

Позивачем не надано підтвердження, що діями відповідача, які виразились у виконанні будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку до отримання такого права були порушені її права.

Відповідно до пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю. Орган державного архітектурно-будівельного контролю також скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Судом першої інстанції не виявленонаведених фактів,колегія суддів вважає відмову у задоволенні вимог позивача до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області також правильною.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо встановленого факту порушення будівельних норм декларації про введення об'єкта в експлуатацію є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на неповідомлення позивача про початок будівельних робіт відповідачем спростовуються матеріалами справи, а саме власноруч написаною ОСОБА_2 заявою від 07.12.2016, якою вона надала згоду ОСОБА_3 саме на реконструкцію її частини будинку та саме з надбудовою другого поверху (т. 1, а. с. 92).

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом не застосовано положення ст. 358 ЦК України щодо права співвласника майна, яке перебуває у спільній частковій власності, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ст. 316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317 , 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ст. 321 ЦК України , право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Встановлено, що ОСОБА_3 є власником 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1, що не заперечується стороною позивача.

Стосовно своєї частки у власності, відповідач самочинно збудувала прибудову А1 площею 12,0 кв.м., надбудову А1 площею 50,0, кв.м., що ніяким чином не зачіпає та не порушує права власності позивача на її 1/2 частину вищевказаного будинку.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 3 ст. 16 ЦК України ).

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачне зверталася до суду із вимогами щодо визначення порядку користування права спільної часткової власності , а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 358 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на протиправне відмовлення судом першої інстанції у задоволенні клопотання про проведення експертизи та виклику свідків, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки позивач не була позбавлена можливості звернення із відповідним клопотанням при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, однак остання своїм правом не скористалась.

Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.

Інші доводи апеляційної скарги фактично збігаються із позовними вимогами, по яким суд першої інстанції надав відповіді, з якими погоджується і колегія суддів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14.03.2019.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

Н.В.Поліщук