Рішення

від 14.03.2019 по справі 905/2052/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.03.2019р. Справа №905/2052/18

за позовом Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління ,

м.Маріуполь

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камет , м.Маріуполь

про стягнення пені в сумі 1039238,68 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління , м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камет , м.Маріуполь, про стягнення пені в сумі 1039238,68 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №98 купівлі-продажу від 06.03.2018р. в частині своєчасної оплати товару та в частині несвоєчасного вивезення металобрухту з території продавця, внаслідок чого позивач вважає, що в нього виникло право на стягнення з відповідача пені на підставі п.5.2 договору на суму 13200,00 грн. та п.5.3 договору на суму 1039238,68 грн.

Відповідач 03.12.2018р. надав відзив на позовну заяву від 29.11.2018р., в якому погодився з позовними вимогами в частині стягнення пені на суму 13200,00 грн. за порушення п.5.2 договору та заперечив проти позову в іншій частині, посилаючись на ті обставини, що:

- відповідач не міг виконати положення п.п.3.9 та 3.10 договору, оскільки позивачем було порушено положення п.3.5 договору купівлі-продажу №98 від 06.03.2018р., а саме, не було відвантажено та фактично не надано відповідачеві товар у встановлений строк до 20.04.2018р.;

- відповідач взагалі не отримував претензію на суму 1121361,84 грн. від 14.08.2018р. №01-10/1183 та претензію (повторну) на суму 1240766,11 грн. від 07.09.2018р. №01-10/1263, а долучений позивачем опис вкладення до листа не підтверджує факту отримання вказаних претензій;

- суми пені в претензіях та в розрахунках, доданих до претензій, не відповідають сумам пені яку позивач вимагає сплатити, а тому взагалі не зрозуміло, яка сума пені розрахована позивачем та яким чином вона розрахована;

- позивачем не надано до суду належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт виконання умов п.3.5 договору купівлі-продажу №98 від 06.03.2018р.;

- лист відповідача від 07.09.2018р., в якому останній повідомив позивача про затримку вивозу товару через форс-мажорні обставини було написано на прохання представника позивача ОСОБА_2, у зв'язку з проблемами з надання товару, які виникли у позивача, внаслідок чого відповідач вирішив піти на зустріч позивачу, оскільки це комунальне підприємство та вважав, що даний лист нічим не зашкодить відповідачу.

Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлене клопотання про витребування у Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління первинних документів, що підтверджують факт наявності у позивача на час укладання договору купівлі-продажу №98 від 06.03.2018р. предмету договору - брухту чорних металів ДК 021:2015 14630000-6 шлак, окалина, відходи та скрип чорних металів саме вагою 57,2 т, у задоволенні якого суд відмовляє.

Так, відповідно до ст.81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

За висновками суду, відповідачем всупереч вимог ст.81 Господарського процесуального кодексу України у своєму клопотанні не зазначено, які саме первинні документи, мають бути витребувані судом, не зазначено про заходи, що були вжиті для отримання таких доказів самостійно, не надано доказів вжиття таких заходів.

22.12.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив №1-10/1832 від 18.12.2018р., згідно якої позивач стверджує про те, що:

- посилання відповідача на представника ОСОБА_2 стосовно проблем з відвантаження, які, нібито, виникли у продавця, є безпідставні та спростовуються протоколом електронних торгів, в якій чітко зазначено найменування активів, що реалізуються, їх кількість та вид;

- товар був готовий до відвантаження на момент проведення електронних торгів, відвантаження здійснювалось на першу вимогу покупця у місцях, зазначених у специфікації до договору, про що було відповідачу відомо;

- чинне законодавство передбачає надання доказів направлення іншій стороні претензії, а не отримання їх іншою стороною, а такі докази були надані позивачем до позовної заяви;

- сума пені у претензіях різниться, оскільки розрахунок пені зазначений у претензіях здійснювався на дату їх направлення, розрахунок зазначений у позові здійснювався на дату подання позову до суду з урахуванням часткового виконання зобов'язання відповідача, а тому суми не можуть бути однакові.

18.01.2019р. до суду від позивача надійшли докази направлення відповідачу відповіді на відзив.

23.01.2019р. на електронну та 25.09.2019р. на поштову адресу від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

12.03.2019р. на електрону адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

13.02.2019р. відповідачем суду надане клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 95%.

Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За приписом ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте, діючим Господарським процесуальним кодексом України не визначено певного строку на подання стороною суду заяви про зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідне право на зменшення розміру штрафних санкцій належить виключно суду згідно норм Господарського та Цивільного кодексів України. Наявності заборон на звернення до суду з такого роду клопотаннями з поданням відповідних доказів під час розгляду справи по суті законом не встановлено.

Таким чином, враховуючи, що доступ до правосуддя повинен має бути не лише фактичним, але і реальним, суд приймає до розгляду та оцінює заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій разом з іншими доказами у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

06.03.2018р. між позивачем та відповідачем було підписано договір №98 купівлі-продажу, за умовами якого позивач (продавець) зобов`язався на умовах, передбачених цим договором, передати у власність покупця, а відповідач (покупець) зобов'язався прийняти та оплати брухт чорних металів (іменоване надалі - товар) код ДК 021:2015 14630000-6 шлак, окалина, відходи та скрип чорних металів в кількості зазначеній у даному договору (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору кількість, місце відвантаження, ціна одиниці товару, його вартість та інші параметри, вказані в специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору загальна сума договору становить (за результатами аукціону) 519149,00 грн. без ПДВ.

Загальна сума договору визначається як, сукупна вартість усіх актів прийому передачі товару, сформованих за специфікаціями, що є невід'ємними додатками до дійсного договору (п.2.4 договору).

06.03.2018р. сторонами підписано додаток №1 до договору №98 купівлі-продажу від 06.03.2018р. - специфікацію №1, згідно якої переданню позивачем відповідачу підлягає брухт чорних металів у кількості 57,20 т на загальну суму 519149,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п.3.1 договору покупець здійснює оплату за товар на умовах 100% передплати, шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у реквізитах даного договору, протягом 2 (двох) банківських днів з дати укладання цього договору.

Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця.

Пунктом 3.4 договору сторонами визначено, що відвантаження товару здійснюється за актом прийому-передачі товару. Право власності на товар, а також ризик його випадкової загибелі, псування, втрати. пошкодження переходить до покупця з моменту його відвантаження за актом прийому-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками обох сторін у місці відвантаження товару.

Відповідно до п.3.5 договору продавець здійснює відвантаження товару протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати оплати товару покупцем.

Місце відвантаження - склад продавця, за адресою відповідно до специфікації (п.3.6 договору). У п.2 специфікації №1 від 06.03.2018р. визначено, що брухт має бути відвантажено зі складів підрозділів КП МТТУ м.Маріуполь, за наступними адресами:

- депо №2 - м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 22, - 24,0 т;

- депо №3 - м. Маріуполь, пр. Нікопольський, 155, - 24,0 т;

- депо №4 - м. Маріуполь, сул. Бахчіванджі, 55, - 8,0 т;

- гараж, - м. Маріуполь, вул. Миколаївська, 92, - 0,45 т;

- служба енергогосподарства (СЕГ) - м. Маріуполь, вул. Миколаївська, 92, - 0,75 т.

Згідно з п.п.3.7, 3.8, 3.9, 3.10 договору покупець зобов'язаний здійснити порізку лому для навантаження та транспортування на території продавця; здійснити навантаження на транспортний засіб та транспортування товару власними силами та за власний рахунок; забезпечити виконання зобов'язань за цим договором в частині підготовки, навантаження та транспортування товару з території продавця в термін до 30 робочих днів з дати підписання цього договору; надати продавцю оформлений відповідним чином приймально-здавальний акт форми №19 та акт контролю за формою додаток 1.

За змістом п.3.11 договору при виконанні п.3.10 договору, покупець зобов'язаний надати продавцю завірену копію сертифікату відповідності на ваги, які використовуються для зваження брухту, та завірену копію документу що засвідчує сертифікацію (повірку) ваг.

Відповідно до п.4.1 договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється за участю комісії з представників продавця та покупця, у відповідності до вимог ДСТУ 4121-2002.

У п.4.2 договору сторонами визначено, що приймання за кількістю товару, що надається продавцем за даним договором, здійснюється на вагах, що мають бути повірені відповідним чином, за масою нетто , яка визначається як різниця між масою брутто і масою транспортного засобу або упаковки, що фіксується актом вагового контролю (Додаток 1).

Згідно п.4.3 договору у специфікації повинен бути вказаний нормативний рівень засміченості металевого брухту, який врахований в ціні: вид 500 - 5%, вид 501 - 2%.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання представниками обох сторін, і діє до 31 грудня 2018р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.8.1 договору).

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За висновками суду, зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначалось вище, згідно п.3.1 договору покупець здійснює оплату за товар на умовах 100% передплати, шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у реквізитах даного договору, протягом 2 (двох) банківських днів з дати укладання цього договору.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобоввЂ�язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, за договором №98 від 06.03.2018р. відповідач мав здійснити предоплату у розмірі 100% - 519149,00 грн. в строк до 12.03.2018р. (оскільки 2-й банківський день припадає на св`ятковий день - 8 березня (Міжнародний жіночий день), 9 березня згідно Рішенням НБУ від 13.02.2018р. №89-рш Про регламент роботи системи електронних платежів НБУ та банківської системи України у зв'язку з перенесенням робочих днів у 2018 році перенесено на суботу 3 березня., 10 та 11 березня є вихідними, першим наступним банківським днем є 12.03.2018р.).

Як встановлено, на виконання договору відповідачем було сплачено позивачу попередню оплату за договором, а саме: 07.03.2018р. згідно платіжного доручення №918 на суму 119149,00 грн., 14.03.2018р. згідно платіжного доручення №928 на суму 200000,00 грн., 26.03.2018р. згідно платіжного доручення на суму 200000,00 грн.

За таких обставин, свої зобов'язання з перерахування попередньої оплати в сумі 519149,00 грн. відповідачем виконано з простроченням з 13.03.2018р. по 25.03.2018р.

Цей факт не спростовується та повністю визнається відповідачем у справі.

Відповідно до положень частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписом ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписом частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.5.2 договору №98 від 06.03.2018р. сторонами було узгоджено, що у разі несвоєчасної оплати за товар покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі 0,3% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, протягом всього часу існування заборгованості.

Згідно вказаного пункту договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в суму 13200,00 грн. за період з 09.03.2018р. по 25.03.2018р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання оплати за товар.

Крім цього, позивачем при нарахування суми пені помилково не прийнято до уваги вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» . Зокрема, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» . Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , який регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може застосовуватись за згодою сторін.

Як встановлено судом, розрахунок суми пені невірно проведений позивачем виходячи зі ставки 0,3% від суми договору за кожний день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ в розрахунковому періоді.

За таких обставин, з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за період з 13.03.2018р. по 25.03.2018р. у сумі 2608,22 грн., виходячи з проведеного судом перерахунку суми пені із обмеженням її розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені за прострочення оплати продукції підлягають частковому задоволенню в сумі 2608,22 грн.

Відповідно до п.5.3 договору №98 від 06.03.2018р. покупець також сплачує продавцеві пеню в розмірі 1% від загальної вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання, у разі несвоєчасного виконання покупцем п.3.9 цього договору,

У п.3.9 договору встановлений обов'язок відповідача забезпечити виконання зобов'язань за цим договором в частині підготовки, навантаження та транспортування товару з території позивача в термін 30 робочих днів з дати підписання цього договору.

На підставі вказаного пункту договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1026038,58 грн. за період з 21.04.2018р. по 30.10.2018р., зокрема:

- на суму 519149,00 грн. (загальна сума договору) за період з 21.04.2018р. по 17.10.2018р. в сумі 996766,08 грн.;

- на суму 270329,64 грн. (вартість залишку металобрухту станом на 18.10.2018р.) за період 18.10.2018р. в сумі 2703,30 грн.;

- на суму 221409,84 грн. (вартість залишку металобрухту станом на 30.10.2018р.) за період з 19.10.2018р. по 30.10.2018ор. в сумі 26569,20 грн.

Щодо вказаних позовних вимог суд виходить з наступного:

За приписом ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, за змістом п.п.3.7, 3.8 договору №98 від 06.03.2018р. передбачено зобов'язання покупця (відповідача) здійснити порізку лому для навантаження та транспортування на території продавця; здійснити навантаження на транспортний засіб та транспортування товару власними силами та за власний рахунок.

При цьому, з урахуванням умов договору відповідач мав виконати перелічені зобов'язання в строк до 19.04.2018р.

Як вказує позивач, відповідачем дані зобов'язання виконані з простроченням, в підтвердження чого позивачем додано акти приймання металів чорних (вторинних) на виконання договору купівлі-продажу №98 від 06.03.2018р., зокрема:

- згідно акту приймання металів чорних (вторинних) від 18.10.2018р. відповідачем було прийнято брухт чорних металів, виду 501 у кількості (вагою) 22,325 т з засміченістю 2% на суму 202622,37 грн.;

- згідно акту приймання металів чорних (вторинних) від 18.10.2018р. відповідачем було прийнято брухт чорних металів, виду 501 у кількості (вагою) 5,090 т з засміченістю 2% на суму 46196,99 грн.;

- згідно акту приймання металів чорних (вторинних) від 19.10.2018р. відповідачем було прийнято брухт чорних металів, виду 501 у кількості (вагою) 5,390 т з засміченістю 2% на суму 48919,80 грн.

Проте, як встановлено судом, за змістом п.3.4 договору за актом прийому-передачі товару здійснюється відвантаження товару, до покупця переходить право власності на товар, а також ризик його випадкової загибелі, псування, втрати.

В свою чергу, обов'язок здійснити відвантаження товару протягом 5 робочих днів з дати оплати товару покупцем у пункті 3.5 договору покладено саме на продавця - позивача.

Тобто, враховуючи умови укладеного між сторонами договору, надані позивачем до справи акти приймання металів чорних підтверджують виконання саме з боку продавця своїх зобов'язань перед покупцем з відвантаження товару, проте, не можуть бути належними доказами виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором з порізки лому для навантаження та транспортування на території продавця, здійснення навантаження на транспортний засіб та транспортування цього товару.

За висновками суду, фактично умовами укладеного між сторонами договору №98 від 06.03.2018р. встановлені наступні обов'язки сторін, зокрема:

- обов'язок продавця здійснити відвантаження;

- обов'язок покупця здійснити порізку лому для навантаження та транспортування з території продавця, здійснити навантаження на транспортний засіб та транспортування товару власними силами та за власний рахунок.

При цьому, місцем відвантаження є склад продавця, за адресою відповідно до специфікації (п.3.6 договору), а саме згідно п.2 специфікації №1 від 06.03.2018р. склади підрозділів КП МТТУ м.Маріуполь.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається зустрічне виконання зобов'язання, відповідно до якого виконання обов'язку однією зі сторін обумовлено виконанням другою стороною свого обов'язку (ч.1 ст.538 Цивільного кодексу України).

Так, за умовами укладеного сторонами договору виконанню відповідачем у 30-денний термін з моменту підписання договору своїх зобов'язань з порізки для навантаження, транспортування, навантаження передує виконання позивачем свого обов'язку з відвантаження протягом 5 робочих днів з дати оплати товару.

Згідно з наданими до справи нарядами-вимогами на відпуск матеріалів, позивачем дозволено відпуск металлу відповідачу 18.10.2018р., 19.10.2018р.

Лише після видачі відповідних нарядів-вимог позивачем, сторонами були складені відповідні акти приймання металів чорних, згідно яких визначено дати виконання продавцем своїх обов'язків з відвантаження, проте, не часу виконання відповідачем своїх зобов'язань з порізки лому для навантаження та транспортування з території продавця, навантаження на транспортний засіб та транспортування товару.

Доказів виконання позивачем як продавцем свого зобов'язання з відвантаження у встановлений договором строк - 5 днів з моменту оплати товару до справи не надано.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією №1-10/1183 від 14.08.2018р., в якій зазначив, що станом на 14.08.2018р. зобов'язання покупця перед продавцем передбачені п.п.3.9, 3.10 договору не виконані, у зв'язку з чим вимагав забезпечити виконання зобов'язань передбачених п.3.9 договору №98 від 06.03.2018р. в строк, що не перевищує 15 календарних днів з дати отримання цієї претензії та нарахував відповідачу пеню на суму 519149,00 грн. за період з 21.04.2018р. по 14.08.2018р. в сумі 602212,84 грн., яку вимагав перерахувати. Проте, жодних повідомлень про готовність товару до відвантаження дана претензія не містить.

Крім цього, дана претензія направлена позивачем на адресу відповідача вже після спливу тридцятиденного терміну з дати підписання договору, що вже унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань.

Як було зазначено вище, відповідальність покупця у вигляді пені в розмірі 1% від загальної вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання настає внаслідок несвоєчасного виконання покупцем п.3.9 цього договору - підготовка, навантаження та транспортування товару з території продавця (п.п.5.3, 3.9 договору).

Враховуючи, що з боку продавця зобов'язання з відвантаження виконані з простроченням, що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань у встановлений договором 30 денний термін, відповідальність покупця, передбачена п.5.3 договору, не виникає, а відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1039238,68 грн. за період з 21.04.2018р. по 30.10.2018р. є недоведеними та необґрунтованими.

Приймаючи до уваги висновки суду щодо неправомірності позовних вимог в частині пені, передбаченої п.5.3 договору, заява відповідача про зменшення її розміру судом не розглядається.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 11, 13, 15, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління , м.Маріуполь до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камет , м.Маріуполь про стягнення пені на підставі п.5.2 договору на суму 13200,00 грн. та п.5.3 договору на суму 1039238,68 грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камет (87547, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 32519598) на користь Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул. Миколаївська, 92, ЄДРПОУ 05393725) пеню на підставі п.5.2 договору в сумі 2608,22 грн., судовий збір в сумі 38,97 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 14.03.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 15.03.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина