Рішення

від 04.03.2019 по справі 128/2845/18

НЕ ВКАЗАНО

Справа № 128/2845/18

РІШЕННЯ

Іменем України

04.03.2019 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючої - судді Саєнко О.Б., при секретарі - Кузьменко А.О.,

без участі сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Жабелівської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визначення додаткового строку для відчуження земельної ділянки,-

УСТАНОВИВ:

22.10.2018 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, який обґрунтував тим, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 047264 від 12.10.2004 йому на праві власності належить земельна ділянка площею 2,4898 га, яка розміщена на території Жабелівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520681900:01:007:0016, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказує, що 23.05.2005 він отримав громадянство ОСОБА_2 Федерації та з посилкою на ч.4 ст. 81 ЗК України, зазначає, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Протягом 2005-2018 років він не мав можливості оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки через об'єктивні обставини, а саме через те, що не покидав територію ОСОБА_2 Федерації протягом 2005-2018 років ; проживав постійно з реєстрацією за адресою: с. Високуша, 22, Краснохолмський район, Тверської області. Крім того, з 2005 року у відпустці він не був, відпустка йому не надавалась.

З посилкою на ч.1 ст. 127 ЦПК, яка регламентує право суду поновити учаснику справи пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його поважними та на ст.ст. 22,81,145 Земельного Кодексу України, просить суд визначити йому додатковий строк для відчуження земельної ділянки, яка належить йому на праві власності .

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився по невідомими для суду причинам, про дату, час та місце його проведення повідомлений судом належним чином.

Представник позивача ОСОБА_3 також не з'явився до судового засідання, через канцелярію суду подав заяву в якій зазначив, що позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити та розглядати справу у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_4 також до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін та їх представників.

Вивчивши позов , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовна заява є безпідставною та такаю, що підлягає відмові у задоволені виходячи з такого .

Відповідно до ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень викладених в ч.ч.2 - 4 ст.22 ЗК України (в редакції від 04.06.2004 , тобто на час виниклих правовідносин ( тобто дати отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку від 12.10.2004) і далі по тексту рішення), убачається, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Відповідно до положень ч.1 ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно до п. а , ч.1 ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Відповідно до ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно до положень ч.1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Судом установлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,4898 га, яка розташована на території Жабелівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520681900:01:007:0016, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить останньому відповідно до Державного акту на право власності на земельну серія ВН №047264 від 12.10.2004 року, який виданий на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 16.07.2004 року №605 (а.с.4), про що також свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ( дата державної реєстрації права проведена на підставі заяви позивача ОСОБА_1 - 04.10.2017) .(а.с.5-6).

Також з копії дублікату картки особи- платника податків Вінницької міжрайонної ДПІ, суд установлено, що позивач ОСОБА_1 одержав ідентифікаційний номер2571009456-28.04.2009 ( а.с.9)

З копії паспорту позивача судом також установлено, що позивач є громадянином ОСОБА_2 Федерації (а.с.8). Громадянство ОСОБА_2 Федерації ОСОБА_1, отримав паспорт 27.05.2015 на підставі рішення УВД Тверської області РФ від 04.05.2005 року, про що свідчить відповідна довідка з управління внутрішніх справ ОСОБА_2 Федерації Тверської області (а.с.7).

Отже, судом беззаперечно установлено, що позивач отримав державний акт на земельну ділянку 12.10.2004 року будучі громадянином України та на підставі заяви позивача ОСОБА_1 поданої до Відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 04.10.2017 проведена державна реєстрація права приватної власності на дану земельну ділянку за позивачем, при цьому суд звертає увагу та вважає встановленим, що подаючи таку заву позивачем на державну реєстрацію було подано документ що посвідчує його особу- паспорт громадянина України, серії АМ 034657, виданий Вінницьким РВУМВС України у Вінницькі області від 14.06.2002, податковий номер- НОМЕР_1 ( а.с. 7-7 зворотна сторона)

Виходячи з аналізу цих документів, судом встановлено, що позивач отримав державний акт 12.10.2004 та на підставі поданих ним документів 04.10.2017 проведена була державна реєстрація земельної ділянки , будучі громадянином України.

Відповідно до положень, ч.1 ст. 15, ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до положень ч.1 ст.2, ч.ч.1,3 ст. 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

У ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні №9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Але при цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою правосуддя є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за їх відновленням.

Позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду із даним позовом не зазначив у позові та не довів перед судом чим або ким створені йому перешкоди у відчужені належної йому на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 0520681900:01:007:0016, що вимусило його звернутися до суду із даним позов.

Посилання позивача у обґрунтування позову на положення ч.4 ст. 81 ЗК України, згідно до якої, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню, -є безпідставний, оскільки він земельну ділянку не успадкував, а отримав право власності на підставі державного акту, виданого на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 16.07.2004 року №605.

Отже суд не убачає підстав для захисту права позивача , оскільки позивач не навів на не довів перед судом наявність у нього перешкод на реалізацію ним права як власника на відчуження належної йому на праві приватної власності вищезазначеної земельної ділянки.

Надані позивачем довідки, виданої адміністрації Барбинського сільського населення №883 від 21.08.2018 , про те, що він зареєстрований та проживає за адресою: с. Високуша, 22а, Краснохолмський район, Тверської області з 22.01.2004 року. За даний період часу нікуди не виїжджав (а.с.10) та довідки №3 від 21.08.2018, виданої бухгалтером колгоспу імені Джержинського позивач ОСОБА_1 з 2005 року у відпустці не був, відпустка йому не надавалась (а.с. 11-12), суд оцінює критично, які такі , що спростовані такими письмовими доказами наданими позивачем та дослідженими судом як: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку , з якого убачається, що державної реєстрації права на земельну ділянку проведена на підставі заяви позивача ОСОБА_1 - 04.10.2017 та наданого ним паспорту громадянина України серії АМ 034657, виданого Вінницьким РВУМВС України у Вінницькі області від 14.06.2002, а також карткою особи- платника податків Вінницької міжрайонної ДПІ, згідно до якої позивач ОСОБА_1 одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 28.04.2009.

Посилання позивача у позові на ч.1 ст. 127 ЦПК України, суд вважає безпідставним, оскільки дана норма процесуального права регламентує поновлення процесуальних строків визначених у главі 6 ЦПК України і не містить такої юридичної конструкції як визначення додаткового строку для відчуження нерухомого майна, часткове формулювання якою взята позивачем з ч.3 ст. 1272 ЦК ( Глави 87 -Здійснення права на спадкування).

Також, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи положення ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 , ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК, Суд-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Жабелівської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визначення додаткового строку для відчуження земельної ділянки, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дні з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: