Рішення

від 14.03.2019 по справі 1540/4393/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/4393/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.,

секретаря судового засідання Чернецької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 (за ордером),

представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробничий Центр ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ до Головного управління Державної фіскальної Служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю" Науково-Виробничий Центр "ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ" до Головного управління Державної фіскальної Служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Ухвалою від 02.10.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

23.10.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позов.

Разом з тим, у суду була відсутня інформація щодо отримання позивачем вказаного відзиву.

З огляду на викладене, враховуючи важливе значення справи для сторін, а також необхідність встановити відповідні факти та обставини із дослідженням думки та правової позиції учасників справи, суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа має бути розглянута за правилами загального позовного провадження. 06 грудня 2018 року судом ухвалено рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, не ґрунтуються на об'єктивних даних, а лише містять констатацію порушення, без зазначення суті порушення, а тому зазначені рішення підлягають скасуванню.

Так, позивач зазначив, що господарські операції ним фактично здійснені та підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та зміни майнового стану платника податків.

23.10.2018 року до суду надійшов відзив на позов (а.с. 136-146), у якому представник відповідача зазначає, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідача вказує на те, що за результатами аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, поданих за відповідні періоди та податкової інформації, отриманої й опрацьованої відповідно до ст.ст. 72, 73, 74 Податкового кодексу України, що відповідно до п. 74.1 ст. 74 Податкового кодексу України використовується для виконання покладених на контролюючі органи завдань, а саме: даних ІС Податковий блок , Архів електронної звітності Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН), відповідно до яких з'ясовано документальне оформлення господарських операцій, за відсутності факту їх реального здійснення, а саме неможливе виконання операції з постачання послуг контрагентами позивача без наявності на балансі основних засобів, при цьому сторонні послуги з експлуатації основних засобів за даними ЄРПН не придбавалися, що може свідчити про документальне оформлення нереальної господарської операції;

У судове засідання 04.03.2019 року прибув представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

04.03.2019 року у судове засідання прибув представник відповідача, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 19 лютого 2018 року №1044/14-07, № 1043/14-07 та відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 19.02.2018 року №1153, проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ , з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками ТОВ Логістик Сервіс Восток ЛТД , код за ЄДРПОУ 41125442 за період з 01.07.2017 по 31.07.2017 року та ТОВ БК Карті , код за ЄДРПОУ 41377509 за період з 01.09.2017 по 30.09.2017.

Під час проведення перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області зроблено висновок про недостовірність визначення ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів , даних податкового кредиту в сумі 20,0 тис. грн. по взаємовідносинах з ТОВ Логістик Сервіс Восток ЛТД , код за ЄДРПОУ 41125442 за липень 2017 року та даних податкового кредиту в сумі 26,0 тис. грн. по взаємовідносинах з ТОВ БК Карті , код за ЄДРПОУ 41377509 за вересень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за липень 2017 року та за вересень 2017 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 05.03.2018 року № 410/15-32-14-07/31327342 (а.с. 12-31).

Так, згідно акту перевірки відповідач зазначає, що за результатами аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, поданих за відповідні періоди та податкової інформації, отриманої й опрацьованої відповідно до ст.ст. 72, 73, 74 Податкового кодексу України, що відповідно до п. 74.1 ст. 74 Податкового кодексу України що використовується для виконання покладених на контролюючі органи завдань, а саме: даних ІС Податковий блок , Архів електронної звітності Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН), відповідно до яких з'ясовано документальне оформлення господарських операцій, за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки:

ТОВ Логістик Сервіс Восток ЛТД , код за ЄДРГІОУ 41125442 неможливе виконання операції з постачання послуг (Обслуговування ваг автомобільних, вагонних) без наявності на балансі основних засобів, при цьому сторонні послуги з експлуатації основних засобів за даними ЄРПН не придбавалися, що може свідчити про документальне оформлення нереальної господарської операції;

ТОВ БК Карті , код за ЄДРПОУ 41377509 неможливе виконання операції з постачання послуг (Наладка ваг вагонних, Обслуговування ваг) без наявності на балансі основних засобів, при цьому сторонні послуги з експлуатації основних засобів за даними ЄРПН не придбавалися, що може свідчити про документальне оформлення нереальної господарської операції.

Враховуючи вказане, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п.44.1 ст. 44, п. 198.1., п.198.2, п. 198.3. ст. 198, п.200.1. п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 20000 грн., в т.ч. липень 2017 року- 20000 грн. та п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3. ст.198 , п.200.1. п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на загальну суму 26000 грн., в тому числі вересень 2017 року 26000 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.04.2018 року № НОМЕР_1, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 26000 грн. (а.с. 9) та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 25000 грн. (20000 грн. зобов'язання та 5000 штрафні санкції (а.с. 10).

Позивач вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що мають бути скасовані, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

За приписами п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону України №996-XIV визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Відтак, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (послуг) в межах господарської діяльності.

Отже, під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п.44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Що стосується висновків відповідача про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та про порушення позивачем п.44.1 ст. 44, п. 198.1., п.198.2, п. 198.3. ст. 198, п.200.1. п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 20000 грн., в т.ч. липень 2017 року- 20000 грн. та п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3. ст.198 , п.200.1. п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на загальну суму 26000 грн., в тому числі вересень 2017 року 26000 грн., суд зазначає наступне.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача..

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Щодо взаємовідносин ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів з ТОВ Логістик Сервіс Восток ЛТД за період з 01.07.2017 року по 31.07.2017 року дослідженням договору про виконання робіт №260717 від 26.07.2017р., укладеного між ТОВ Логістік Сервіс Восток ЛТД та ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів , встановлено, що у договорі в полі місце складання зазначено місто Маріуполь , відповідно в полі дата складання зазначено 26 липня 2017 року , при цьому зазначену угоду засвідчено підписами сторін: директором ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 та директором ТОВ Лодстік Сервіс Восток ЛТД ОСОБА_4. Відповідач вказує на те, що під час проведення перевірки не підтверджено перебування директора ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 27 липня 2017 року у відрядженні до міста Маріуполь для підписання договору №260717 від 26.07.2017р, що підтверджується відсутністю записів про відрядження в табелі обліку використання робочого часу за звітний період з 01.07.2017 по 31.07.2017.

Також дослідженням договорів, укладених між ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів та ТОВ БК Карті , встановлено, що у договорах про надання послуг від 05.09.17 №5917 та від 08.09.17 №8917 та в актах здачі-прийняття виконаних робіт від 05.09.17 та від 08.09.2017 зазначено місце складання м. Маріуполь , при цьому вищенаведені договори та акти засвідчено підписами сторін: директором ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 та директором ТОВ БК Карті ОСОБА_5. Проте не підтверджено перебування директора ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 у відрядженні до міста Маріуполь для підписання договорів про надання послуг від 05.09.17 та від 08.09.2017 та в актах здачі-прийняття виконаних робіт від 05.09.17 та від 08.09.2017: згідно наданого табелю обліку використання робочого часу з 01.09.2017 по 30.09.2017 року директор ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 не перебував у відрядженні у вересні 2017 року.

Суд критично оцінює доводи відповідача та перевіряючих щодо необхідності доведення перебування директора ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів ОСОБА_3 у відрядженні до міста Маріуполь для підписання вказаних договорів та актів, оскільки підписання договорів та інших документів могло відбутись із застосуванням поштових переселень відповідних документів та їх підписання. Так, статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Що стосується висновків відповідача про неможливість підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ НВЦ Тензометричних вимірів та його контрагентами, у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів в достатній кількості для виконання робіт/послуг, визначених в договорі та відсутністю основних засобів, необхідних для виконання робіт/послуг згідно договору, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовуються судами як джерело права.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому доцільно керуватись принципом поза розумним сумнівом , зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України . Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Перевіривши надані позивачем копії документів, в тому числі первинних, а саме договорів, податкових накладних та декларацій, акти здачі приймання робіт (послуг) суд вважає, що позивачем підтверджено документально господарські операції підприємства.

На підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, операції з якими досліджувались в ході перевірки та не визнані податківцями як реальні та допустимі в розумінні Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Підприємства, а також враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які фактично не доведені, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області є обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, суд стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно матеріалів справи, відповідно до квитанції № ПН 1079 від 13 вересня 2018 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь позивача судових витрат у розмірі 1762 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробничий Центр ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ до Головного управління Державної фіскальної Служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 12.04.2018 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробничий Центр ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ суму сплаченого судового збору в розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду підписане суддею 14.03.2019 року.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-Виробничий Центр ТЕНЗОМЕТРИЧНИХ ВИМІРІВ (вул. Промислова, 90, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 31327342);

відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ - 39398646).

Суддя Корой С.М.

.