Рішення
від 15.03.2019 по справі 1540/4890/18
ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/4890/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕКО" до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038801415 від 10.09.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕКО" до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038801415 від 10.09.2018 року.

В судовому засіданні 05.03.2019 року представник позивача підтримав доводи позовної заяви, зазначивши, що позивач не порушував норми податкового законодавства, в тому числі з податку на прибуток підприємств, оскільки уклав договір з контрагентом на постачання товарів (робіт, послуг), який був виконаний сторонами в повному об'ємі та позивачем сплачені відповідна їх вартість, а це надавало право позивачу сформувати відповідні показники валових витрат підприємства. Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, пославшись на те, що представником позивача не надано доказів фактичного виконання договору з боку його контрагента, що позбавляло його права формувати показники валових витрат підприємства відповідних податкових періодів.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності, встановленими п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність даного спору Одеському окружному адміністративному суду.

На підставі направлень від: 03.08.2018 № 6528/14-15, 03.08.2018 № 6529/14-15. виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області та відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20. підпунктом 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 03.08.2018 року №5566 проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Свеко з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017. відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

На підставі перевірки складено акт від 20.08.2018 року № 646/15-32-14-15/32234626.

Перевіркою встановлено наступне , а саме: ТОВ Свеко в періоді з 31.03.2015 по

28.05.2015 згідно даних регістрів бухгалтерського обліку було оприбутковано на баланс підприємства (Дт201 Кт631) товарно-матеріальні цінності: будівельної, господарської групи, інші матеріали, придбані від постачальника ТОВ МТ-Монтаж Технологія , код за СДРПОУ 39069012. на загальну суму 476266 грн..

Таким чином, в порушення п.44.1, гі.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), ст.1. п.1. п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями), п.2.1. п.2.4, п.2.8, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами та доповненнями). Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (із змінами та доповненнями). ТОВ Свеко занижено доходи на 476266 грн., як наслідок занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності на 476266 грн.

Не погоджуючись із висновками Акту перевірки позивач звернувся до відповідача із запереченнями на Акт, в яких зазначив необгрунтованість висновків Акту перевірки, та просив за вказаним актом податкове повідомлення - рішення не виносити. Однак, незважаючи на це, ГУ ДФС в Одеській області винісло на його підставі податкове повідомлення-рішення №0038801415 від 10.09.2018 року.

Так, перевіряючи правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень по справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють таку сферу правовідносин.

Відповідно п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також приписами п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. В цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення в податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованими; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо правовідносин позивача з контрагентом-постачальником - ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ , суд зазначає наступне.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов до висновку про порушення позивачем п.44.1, гі.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), ст.1. п.1. п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями), п.2.1. п.2.4, п.2.8, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами та доповненнями). Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (із змінами та доповненнями). ТОВ Свеко занижено доходи на 476266 грн., як наслідок занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності на 476266 грн.

Податковий орган ставить під сумнів господарські операції з контрагентом-постачальником позивача - ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ , які мали місце у квітні-травні 2018 року.

У свою чергу, судом встановлено, що наявні у ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій позивача з контрагентом-постачальником відповідають вимогам ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, ст.ст.44,201 Податкового кодексу України, та містять у собі відомості щодо змісту і обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Судом встановлено, що 23.03.2015 р. між ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ (постачальник) та ТОВ СВЕКО (покупець) було укладено договір поставки № 23/03-1. Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується передавати у власність (здійснювати поставку), у зумовлені строки, на користь покупця продукцію за його потребами, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати вартість вказаного товару.

У пункті 2.1. договору сторонами визначено, що моментом поставки є момент фактичного приймання-передачі товару сторонами (представниками сторін). Для цілей даного договору та цілей податкового та бухгалтерського обліку сторони домовились, що моментом поставки партії товару вважатиметься дата, проставлена на відповідній видатковій накладній.

У квітні-травні 2018 року, відповідно до умов договору, ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ було поставлено на користь ТОВ СВЕКО товари труби та інше технологічне обладнання, що підтверджується наданою представником позивача перепискою з постачальником, фото таблицею, видатковими накладними, рахунками на оплату, актами звіряння розрахунків, податковими накладними, зареєстрованими у ЄРПН та платіжними документами про оплату вартості.

Постачання вказаних товарів на адресу позивача здійснювалось ТОВ ДЕЛІВЕРІ на підставі договору на транспортно-експедиційні послуги від 13.03.2014 року №Д-Т-00025932, що підтверджується актами прийняття виконаних робіт, рахунками на оплату доставки, податковими накладними та банківськими документами про оплату вартості доставки товарів.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов'язання за договором, укладеним з контрагентом-постачальником, а саме: прийнято товар та сплачено за нього грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п. 201.7 ст. 201 ПК України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору.

Суд зазначає, що актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу усієї первинної документації щодо господарських операцій з контрагентом-постачальником - ТОВ МТ-МОНТАЖ ТЕХНОЛОГІЯ . Протилежного відповідачем в суді не доведено.

Відповідачем не надано до суду акту, складеного у довільній формі (як того вимагає Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. № 727), що засвідчував би факти ненадання (відмови від надання) або надання не в повному обсязі позивачем документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації податковому органу.

На думку Верховного Суду (постанова від 30.10.2018 р. по справі № 815/6447/16 (адміністративне провадження № К/9901/4111/17), надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, ст.138 ПК України передбачено вичерпний перелік витрат за видами, на які зменшується фінансовий результат та які враховуються для його зменшення при визначенні бази оподаткування податком на прибуток підприємств. Разом з тим. Актом перевірки не встановлено жодної з обставин, які виключають право Позивача на позбавлення права на зменшення фінансового результату, адже усі товари (роботи, послуги) використані Позивачем у власній господарській діяльності, а витрати на придбання товарів (робіт, послуг) підтверджені первинними документами, які складені у повній відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Суд також зазначає, що відповідно до норм Податкового кодексу України, товарно-транспортні накладні та документи на підтвердження або встановлення фактичного виробника товарів, не відносяться до числа документів, за наявності яких платник податків має право на включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. по справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 р. по справі № 820/475/17 (адміністративне провадження № К/9901/4907/17).

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2018 р. по справі № 820/477/18 (адміністративне провадження № К/9901/55969/18), від 11.09.2018 р. по справі № 815/6105/17 (адміністративне провадження № К/9901/56987/18), від 11.09.2018 р. по справі № 821/995/17 (адміністративне провадження № К/9901/54216/18), від 11.09.2018 р. по справі № 823/2247/17 (адміністративне провадження № К/9901/56440/18) та ін.).

Документи, які підтверджують якість придбаного товару також не відносяться до первинних бухгалтерських документів, і їх відсутність у покупця продукції не є підставою стверджувати про нереальність господарських операцій та їх фактичну відсутність. Визначене посилання узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними ним у постанові від 04.09.2018 року по справі № 818/1249/17.

Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки позивача відповідачем використана податкова інформація, зібрана щодо контрагентів-постачальників позивача, а також відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, архіву електронної звітності Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН), які на думку відповідача свідчать про відсутність підтвердження здійснення господарських операцій: номенклатура та обсяг поставлених на користь позивача товарів свідчить про фізичну неможливість здійснення контрагентом-постачальником такого об'єму господарської діяльності за відсутності значних площ для зберігання товарів, достатньої кількості трудових ресурсів або їх кваліфікації, достатньої кількості виробничих потужностей, без наявності придбання допоміжних послуг тощо, а також за відсутності реального джерела походження таких товарів (робіт).

Суд зазначає та бере до уваги те, що у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. по справі № 804/939/16 (адміністративне провадження № К/9901/376/17) зроблено висновок, що податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, податкова інформація щодо контрагентів позивача не доводить обставин, з якими відповідач пов'язує висновки акту перевірки позивача та прийняте на підставі нього спірне податкове повідомлення-рішення. Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок товарів (надання послуг, робіт). При цьому, умовами договорів таке залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів не заперечується.

Судом встановлено, що податкова інформація, на яку посилається податковий орган в акті перевірки, не містить жодного доказу, який би свідчив про умисел власне позивача в сприянні у здійсненні незаконної діяльності свого контрагента-постачальника (якщо така діяльність взагалі мала місце), про обізнаність про дефекти в правовому статусі контрагента, неналежне ведення бухгалтерського та податкового обліку, не оформлення або оформлення з порушенням вимог чинного законодавства України первинних документів.

Відповідачем не надано доказів того, що саме позивач порушує вимоги податкового законодавства. З огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, посилання податкового органу на можливі порушення контрагентом-постачальником позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, що платник податків не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, враховуючи необізнаність позивача щодо таких можливих порушень. Іншого податковим органом в суді не доведено.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.04.2018 р. у справі № 806/4408/13-а (адміністративне провадження № К/9901/3796/18), в якій зазначено, що можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

Суд зазначає, що відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Норми податкового законодавства не ставлять в залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 р. по справі № 826/8016/13-а (адміністративне провадження № К/9901/4058/18), від 10.09.2018 р. по справі № 826/25442/15 (адміністративне провадження № К/9901/24925/18), від 11.09.2018 р. по справі № 810/2677/17 (адміністративне провадження № К/9901/47242/18) та ін.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку, для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Аналогічна позиція, викладена у постанові ВАСУ від 10.06.2015 р. по справі № К/800/17762/13.

Суд також зазначає, що належними та допустимими в розумінні статті 73 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 ГК України є застосування до особи конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином та/або рішень суду про визнання недійсним правочину позивача з контрагентом-постачальником.

Частиною 1 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану адміністративну справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. у справі Щокін проти України , зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

За практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі, шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу Інтерспав проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд також вважає за необхідне дотримуватися позиції, вказаній у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, тоді як факти проведення таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами.

Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Крім того, такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

У рішенні у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) від 22.01.2009 р., Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації або несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що висновки Головного управління ДФС в Одеській області, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються на припущеннях, а контролюючий орган без належного самостійного дослідження господарських операцій, дійшов хибного висновку про порушення позивачем чинного законодавства України.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р. (заява № 4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).

Відтак, суд приходить до висновку про ґрунтовність заявлених позовних вимог, а тому, на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038801415 від 10.09.2018 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 15.03.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.

Дата ухвалення рішення15.03.2019
Оприлюднено18.03.2019

Судовий реєстр по справі —1540/4890/18

Ухвала від 06.07.2020

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Танцюра К.О.

Рішення від 16.10.2019

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Єфіменко К. С.

Ухвала від 06.09.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 29.07.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Постанова від 12.06.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

Постанова від 12.06.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

Ухвала від 23.05.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

Ухвала від 21.05.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

Ухвала від 03.05.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

Ухвала від 15.04.2019

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Градовський Ю.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні