ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2019 р.Справа № 1840/2552/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 14.09.18 року по справі № 1840/2552/18
за позовом ОСОБА_1
до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області
про визнання дій протиправними, поновлення виплати, стягнення пенсійного забезпечення та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
31 травня 2018, позивач, ОСОБА_1, звернувся з адміністративним позовом до Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якому просив суд:
- визнати дії Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області протиправними та поновити незаконно припинену виплату пенсійного забезпечення;
- стягнути з Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 незаконно невиплачене пенсійне забезпечення за сім місяців, з листопада 2017 по травень 2018 року в сумі 10365 грн. 88 коп. та компенсацію моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача в сумі 258380 (двісті п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у квітні 2017 року йому було видано нову, безстрокову довідку внутрішньо переміщеної особи і поточні пенсійні виплати були поновлені. Проте, в листопаді 2017 року без жодного попередження, відповідач припинив виплати пенсійного забезпечення позивача. На вимогу позивача пояснити такі свої дії, відповідач послався на неможливість продовження виплати пенсії, начебто через його вихід з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Окрім того, вважаючи дії відповідача незаконними, позивач оцінює моральну шкоду, завдану йому незаконними діями посадових осіб Пенсійного фонду України, в розмірі 258380,00 грн., пов'язану з тяжкими душевними стражданнями, внаслідок невиплати йому пенсії, так як він змушений витрачати дорогоцінний час на судову тяганину.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Макаренка, 7, м. Білопілля, Білопільський район, Сумська область, 41800, код ЄДРПОУ 41490323) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (вул. Ліски, 40, м. Білопілля, Білопільський район, Сумська область, 41800, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за листопад 2017 року по травень 2018 року.
Зобов'язано Білопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Макаренка, 7, м. Білопілля, Білопільський район, Сумська область, 41800, код ЄДРПОУ 41490323) поновити ОСОБА_1 (вул. Ліски, 40, м. Білопілля, Білопільський район, Сумська область, 41800, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нарахування та виплату пенсії за листопад 2017 року по травень 2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем, ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить змінити рішення суду першої інстанції та зобовязати відповідача поновити виплати його пенсійного забезпечення на загальних засадах (не як ВПО), стягнути з відповідача на його користь пенсію, невиплачену відповідачем упродовж останніх 12 місяців з листопада 2017 по жовтень 2018 в сумі 17770,08 грн та компенсацію моральної шкоди в сумі 558380,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що він не є переміщеною особою. Отже, підставою, якою має керуватись відповідач для виплати належної йому пенсії, є не спрощена процедура, а ст. 22, 24, 46 Конституції України та чинні закону України, що регулюють взаємостосунки пенсіонера і держави. Також зазначив, що невиплата належної йому пенсії спричинила позивачу майнові і моральні страждання, як він оцінює в 558380,00 грн.
Відповідно до відзиву Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області зазначено, що позивачем не було надано управлінню довідку, що підтверджує факт внутрішнього переміщення або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстав такої відмови. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2017 № НОМЕР_2, що міститься в матеріалах справи скасована у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", тобто є не дійсною. Рішення про припинення виплати позивачу пенсії, як окремого письмового документа управлінням не приймалося. Враховуючи вищевикладене, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В судовому засіданні позивач просив змінити рішення суду першої інстанції, з підстав зазначених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач перебуває на обліку в Білопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області з 01.01.2015.
Відповідно до постанови Білопільського районного суду від 06.10.2017 у справі № 573/1669/17 позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії за період з січня по березень 2017 року. В частині негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, позивачу проведено нарахування та виплату пенсії за січень 2017 року у листопаді 2017 року. Після набрання постановою Білопільського районного суду від 06.10.2017 у справі № 573/1669/17 законної сили, позивачу проведено нарахування та виплату пенсії за лютий та березень 2017 року у січні 2018 року.
Згідно з довідкою управління соціального захисту населення Білопільської районної державної адміністрації від 14.06.2017 № 01-07/2183, наданої позивачем до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області позивач знятий з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб в управлінні соціального захисту населення Білопільської районної державної адміністрації.
Виплату пенсії позивачу припинено з 01.11.2017, рішення про припинення виплати пенсії, як окремого письмового документа управлінням не приймалося.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата пенсії ОСОБА_1 за листопад 2017 року по травень 2018 року порушують його права та законні інтереси. Щодо стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав у її стягненні.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком з урахуванням наступного.
Пунктом 1 ст. 1 Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Відповідно до п. 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнена частина 1статті 4 Закону України від 20.10.2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.
Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.
Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.
Крім того, п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Кабінетом Міністрів України 8 червня 2016 року прийнято Постанови №352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509" та №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16 червня 2016 року Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист № 9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 року щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13 січня 2016 року (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбаченихст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"(далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.
У випадках, коли скасування довідки з підстав, визначених у ст. 12 Закону, відбулося до набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365(14.06.2016 р.), норма щодо повторного призначення соціальних виплат лише через шість місяців не застосовується. Виплати таким особам відновлюються з дати звернення особи до органу, що здійснює відповідні соціальні виплати.
Відновлення соціальних виплат (в тому числі пенсій) за довідками, які були чинними станом на 13.01.2016 року, але в яких була відсутня відмітка ДМС, здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365 за рішенням Комісії з дня припинення виплати. До надходження у регіони доопрацьованого програмного забезпечення (орієнтовно - 30.06.2016р.) необхідні реквізити до форми довідки вносяться посадовою особою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення в ручному режимі. При цьому, запис до довідки затверджується посадовою особою та скріплюється печаткою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 " Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб ; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Колегія суддів зазначає, що скасування довідки № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2017 не є підставою для припинення виплати пенсії позивачу, тим більше, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, фактично наведений порядок призначення та виплати пенсії за даними обліку, як внутрішньо переміщеним особам, почав діяти з моменту прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів України, і саме з цього часу довідка, яка була видана позивачу, набула статусу безстрокової.
Крім того, відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.
Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема ст. 53, встановлено, що "підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати…". У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП).Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевівши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що задовольняючи позовну вимогу про визнання протиправними дій Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за листопад 2017 року по травень 2018 року, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про їх необґрунтованість.
Разом з тим, задовольняючи позовну вимогу про зобов'язання Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за листопад 2017 року по травень 2018 року, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо обмеження певним періодом таку виплату позивачу.
Відповідно до ст. 22 Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, конституційна права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційна права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привелеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення частково позовних вимог підлягає зміні шляхом визнання протиправними дій Білопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо зупинення виплат пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2017 та зобов`язання поновити та виплачувати незаконну припинену виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2017.
Щодо здійснення недотриманих позивачем виплат пенсії в грошовому виразі за листопад 2017- травень 2018 року в розмірі 10365,88 грн., колегія суддів зазначає, що питання щодо визначення суми виплат не належить до компетенції суду, а тому останній лише констатує право позивача на отримання суми встановленої пенсії за минулий час.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач не наводить розрахунку моральної шкоди, тому підстав для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині визначення періоду, за який зобов'язано відповідача поновити та виплачувати пенсію, а саме - 1 листопада 2017 року, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року по справі № 1840/2552/18 змінити в частині задоволення частково позовних вимог, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
"Визнати протиправними дії Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2017 року. Зобов'язати поновити та виплачувати незаконно припинену виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2017 року".
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 року по справі №1840/2552/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 15.03.2019 року
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.03.2019 |
Оприлюднено | 17.03.2019 |
Номер документу | 80478457 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Бегунц А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні