Постанова

від 14.03.2019 по справі 826/11300/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11300/16 Суддя (судді) першої інстанції:

Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Парінова А. Б.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представника відповідача Козій А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту не зазначена) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Факторіал-ЛТД до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ Факторіал-ЛТД звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування повідомлення-рішення від 07.07.2016 р. за № 0011661404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 43926, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10981,50 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Так апелянт зазначає, що контрагент позивача не є ані виробником, ані покупцем поставленої позивачу продукції. Відтак фактичний рух активів не підтверджується за ланцюгом постачання.

Також апелянт наполягає на врахуванні судом апеляційної інстанції висновків акту перевірки про те, що відсутність товарно-транспортних накладних та документів про якість та походження товару є підставою для донарахування позивачу ПДВ.

Не спростовано, на думку апелянта, судом першої інстанції також доводи про відсутність трудових та транспортних засобів у контрагента позивача.

Окремо відповідач акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що рахунок № 260093010181, на який здійснювалася оплата за поставлені товари, було відкрито для ТОВ УСК Будмонтаж Сервіс 22.01.2015 р. та закрито 22.01.2015 р., тобто в той же день.

Натомість, суд першої інстанції, зазначивши про ці обставини, оцінку їм не дав, при вирішенні справи не врахував.

Також апелянт вважає помилковим стягнення з нього на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2078, 50 грн., оскільки сплаті за подання позову підлягала сума у розмірі 1378, 00 грн.

Відзив до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ УСК Будмонтаж Сервіс за період з 01.01.2015 р. по 31.01.2015 р., за результатами якої складено акт № 148/26-15-14-04-03/38348107 від 24.06.2016 р.

В ході перевірки встановлення порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2015 року на загальну суму 43926, 00 грн. та завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2015 року у загальній сумі 83659, 00 грн.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що позивачем до перевірки не надано документів щодо підтвердження відповідності продукції, а саме сертифікатів якості/відповідності, який підтверджує якість товару та відповідає вимогам ДСТУ, встановлених для даного виду товару, відповідно до вимог п. 2.1 договору № 0201/15-1.

Крім того, до перевірки не надано документів, які підтверджують поставку товару, а також заявки товариства - покупця щодо номенклатури, ціни та кількості товару, відповідно до вимог п. 3.1, п. 3.2 договору № 0201/15-1, на які ТОВ УСК Будмонтаж Сервіс оформив первинні документи в адресу ТОВ Факторіал-ЛТД , який в свою чергу відобразив дані операції в бухгалтерському обліку.

За даними ЄРПН відповідні сторонні послуги з поставки товару не придбавалися.

Також відповідачем зазначено, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.07.2016 р. № 0011661404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 43926, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10981, 50 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до вимог п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з вимогами п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

При дослідженні матеріалів справи, колегією суддів встановлена наявність первинної документації, дослідженої та оціненої судом першої інстанції.

Так на підтвердження реальності господарських операцій позивача з зазначеним контрагентом матеріали справи містять податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, вимоги по особовим рахункам, договір поставки від 02.01.2015 р. № 0201/15-1, договори позивача з третіми особами на реалізацію придбаного у контрагента товару.

У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Наявність вказаних документів, що були також перевірені відповідачем під час перевірки, та їх відповідність вимогам до первинної документації, крім документів, що підтверджують факт оплати товару, сторонами по справі не заперечується, а тому їх зміст на предмет суми обороту та відсутності дефектності доказуванню не підлягає.

Стосовно доводів апелянта про неможливість оплати товару колегія суддів встановила таке.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень, поданих відповідачем в якості доказу, отриманого ним від позивача під час проведення перевірки, що не завірені жодним чином, вбачається наступне.

Позивач здійснив перерахування коштів 28.01.2015 р., 03.02.2015 р., 11.03.2015 р., 16.03.2015 р., 18.03.2015 р., 18.03.2015 р., 02.04.2015 р., 21.04.2015 р., 04.06.2015 р. (а. с. 155 - 172 Т. 1) на рахунок контрагента на загальну суму 765511, 00 грн. що відповідає встановленій вартості операцій у січні 2015 р. між позивачем та ТОВ УСК Будмонтаж Сервіс згідно акту перевірки (а. с. 127 Т. 1).

Перерахунок коштів здійснювався на рахунок № 260093010181, який за даними апелянта відкритий і закритий однією датою - 22.01.2015 р., тобто до проведення операцій з перерахування коштів.

Натомість, як вбачається з інформації уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ Унікомбанк , витребуваної судом першої інстанції та викладеної у листі від 24.10.2016 р. № 10-у/2-350, вказаний рахунок відкритий 22.01.2015 р., проте закритий 11.05.2016 р. (а. с. 188 Т. 1).

До вказаного листа надано виписки по особовому рахунку позивача, завірені печаткою банківської установи (а. с. 189 - 201 Т. 1).

Відомості у поданих документах відповідають наданим відповідачем копіям платіжних доручень.

Відтак доводи апеляційної скарги про закриття рахунку № 260093010181 22.01.2015 р. та відкриття його виключно з метою відображення фіктивних господарських операцій спростовані наявними в матеріалах справи належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

В частині доводів апелянта про відсутність доказів поставки товару колегією суддів встановлено, що у відповідності до п. 3.2 договору поставки умовами поставки визначено CPT, що покладає обов'язок з транспортування товару на продавця.

За цих умов, суд не може обтяжувати позивача обов'язком подання доказів, що підтверджують транспортування товару, оскільки за вказаним пунктом договору позивач не є стороною господарських відносин з транспортування.

В той же час, у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зокрема, відповідач не довів, що існування спірного товару місця не мало, або що позивач придбав саме цей товар у інших постачальників, відмінних від контрагента.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують позицію суду першої інстанції.

Також апелянт зазначає про неприйняття до уваги судом першої інстанції відсутності заявок на товар, сертифікатів якості та факту придбання вказаного товару контрагентом позивача чи його виробництва за даними офіційних джерел.

Натомість, як вірно визначено судом першої інстанції, сертифікат якості не є первинним документом, що засвідчує факт реальності господарських операцій, що відповідає позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 28.11.2018 р. № 816/1959/17.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у позивача заявок на поставку товару.

Як вбачається з договору поставки, форма такої заявки могла бути довільною (п. 3.1 договору).

Відтак судом першої інстанції правомірно відхилено аргумент відповідача про відсуністість заявок в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні позову.

Щодо невідображення контрагентом відповідача операцій з придбання поставлених позивачу товарів, колегія суддів вважає, що відповідач, фактично, ставить під сумнів добросовісність позивача в частині обізнаності з можливим вчиненням податкового правопорушення його контрагента у вигляді неподання інформації про господарські операції з придбання товару.

У відповідності до ч. 5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відтак вказаною нормою встановлюється, в тому числі, і презумпція добросовісності платника податків.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного, в розумінні ч. 2 ст. 77 КАС України.

Оскаржуючи рішення відповідача, позивач надав належні, достатні, повні та допустимі докази реальності господарських операцій з зазначеними контрагентами.

Заперечуючи ці докази, відповідач, в свою чергу, жодним чином не спростував їх достовірність.

З огляду на що, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

В той же час, відповідач зазначає про помилкове стягнення з нього на користь позивача судових витрат зі сплати судового зобру у розмірі 2078, 50 грн.

Дослідивши вказану обставину, колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до ст. 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 р. № 3674-VI (в редакції, що була чинною на момент подання позову - 25.07.2016 р.) за подання до адміністративного суду майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору становить 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру на суму 54907, 50 грн., а з 01.01.2016 р. розмір мінімальної заробітної плати становив 1378, 00 грн., колегія суддів приходить до висновку, що сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1378, 00 грн.

Натомість, як вбачається з платіжного доручення від 20.07.2016 р. № 15 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2087, 50 грн. (а. с. 4 Т. 1).

Вказану суму було стягнуто судом першої інстанції при вирішенні справи по суті з відповідача на користь позивача на підставі ст. 139 КАС України.

В той же час, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З наведеної норми випливає, що для позивача, який сплатив судовий збір у більшому розмірі, існує механізм повернення зайво сплаченої суми з Державного бюджету України.

В свою чергу, відповідач не повинен нести надмірні витрати за рахунок бюджетних асигнувань понад суму, визначену законодавством.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що помилковість висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат до неправильного вирішення справи не призвела, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення наступним чином: Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Факторіал-ЛТД понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, що між тим, до неправильного вирішення справи не призвело, а тому наявні підстави для його зміни в резолютивній частині.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Факторіал-ЛТД до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування повідомлення-рішення залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року змінити в резолютивній частині, виклавши абзац третій наступним чином: Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Факторіал-ЛТД понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві. .

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя О. А. Губська Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 14.03.2019 р.)