Рішення

від 11.03.2019 по справі 905/11/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.03.2019р. Справа №905/11/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Гідро Київ (юридична адреса: 03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.12; адреса для листування: 02160, м.Київ, а/с 30; код ЄДРПОУ 38853467)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь (юридична адреса: 84306, Донецька область, м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602)

про стягнення 26630,61 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Гідро Київ , м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ про стягнення 3% річних у розмірі 4231,70 грн, інфляційних нарахувань - 12363,22 грн, пені - 10035,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність рішення господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. у справі №905/1841/17, яке набрало законної сили 18.10.2017р., про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 137099,55 грн, пені - 6839,57 грн, 3% річних - 3574,60 грн, інфляційних нарахувань - 16644,15 грн, а також судового збору в розмірі 2462,38 грн, яке було виконано відповідачем лише 22.08.2018р.

З огляду на наведене, за твердженням позивача, існують підстави для стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4231,70 грн за період прострочення з 18.10.2017р. по 22.08.2018р., інфляційних у розмірі 12363,22 грн за період прострочення з жовтня 2017 року по червень 2018 року, пені в сумі 10035,69 грн за період прострочення з 18.10.2017р. по 22.08.2018р.

Ухвалою суду від 08.01.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/11/19, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві №17/65-243 від 30.01.2019р. зазначив, що при розрахунку 3% річних та інфляційних позивач невірно визначив розмір заборгованості на яку вони нараховані, оскільки включив у цю суму розмір пені, 3% річних, інфляційних збитків та судового збору, стягнутих за рішенням господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. у справі №905/1841/17. В частині вимог про стягнення пені відповідач наполягав на тому, що здійснений позивачем розрахунок суперечить приписам ст.232 Господарського кодексу України.

Крім того, Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь заявлено про застосування строку позовної давності до вимог в частині стягнення пені (заява №17/66 від 30.01.2019р.).

Заперечення на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком позивача, до господарського суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Гідро Київ до Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь про стягнення заборгованості у розмірі 137107,59 грн, пені - 98714,20 грн, 3% річних - 3950,94 грн, інфляційних нарахувань - 20098,10 грн задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 137099,55 грн, пеню - 6839,57 грн, 3% річних - 3574,60 грн, інфляційні нарахування - 16644,15 грн, а також судовий збір в розмірі 2462,38 грн.

У зв'язку з набранням рішенням законної сили, 18.10.2017р. на його виконання було видано відповідний наказ.

У мотивувальній частині рішення господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17 суд дослідив обставини укладання договору поставки №15/119 від 17.02.2015р.; наявність обставин постачання товару на загальну суму 140346,78 грн та виникнення права вимоги за видатковими накладними: №РН-00214 від 30.03.2016р. - 05.05.2016р., №РН-00236 від 07.04.2016р., №РН-00237 від 07.04.2016р. - 13.05.2016р, №РН-00271 від 20.04.2016р. - 26.05.2016р., №РН-00301 від 26.04.2016р. - 01.06.2016р., №РН-00302 від 27.04.2016р. - 02.06.2016р., №РН-00307 від 28.04.2016р. - 03.06.2016р., №РН-00360 від 23.05.2016р., №РН-00367 від 23.05.2016р. - 28.06.2016р., №РН-00334 від 13.05.2016р., №РН-00333 від 13.05.2016р., №РН-00332 від 13.05.2016р. - 18.06.2016р., №РН-00442 від 23.06.2016р. - 29.07.2016р., №РН-00427 від 17.06.2016р. - 23.07.2016р., №РН-00401 від 09.06.2016р., №РН-00400 від 09.06.2016р. - 15.07.2016р., №РН-00478 від 08.07.2016р., №РН-00476 від 08.07.2016р., №РН-00479 від 08.07.2016р. - 13.08.2016р, №РН-00512 від 28.07.2016р. - 02.09.2016р., №РН-00503 від 25.07.2016р. - 30.08.2016р., №РН-00497 від 19.07.2016р. - 24.08.2016р., №РН-00549 від 05.08.2016р. - 12.09.2016р., №РН-00523 від 02.08.2016р. - 07.09.2016р., №РН-00560 від 11.08.2016р. - 16.09.2016р., №РН-00574 від 17.08.2016р. - 22.09.2016р., №РН-00586 від 23.08.2016р. - 28.09.2016р., №РН-00679 від 08.09.2016р., №РН-00632 від 08.09.2016р., №РН-00633 від 08.09.2016р. - 14.10.2016р., №РН-00707 від 28.09.2016р. - 03.11.2016р., №РН-00710 від 29.09.2016р. - 04.11.2016р., №РН-00727 від 06.10.2016р. - 10.11.2016р., №РН-00809 від 25.11.2016р., №РН-00810 від 25.11.2016р., №РН-00814 від 25.11.2016р. - 31.12.2016р., №РН-00826 від 29.11.2016р. - 01.01.2017р., №РН-00865 від 16.12.2016р., №РН-00861 від 16.12.2016р. - 21.01.2017р., №РН-00876 від 21.12.2016р. - 26.01.2017р.; утворення заборгованості за поставлений товар в сумі 137099,55 грн (з урахуванням проведення часткової оплати за видатковою накладною №РН-00214 від 30.03.2016р. в розмірі 3247,23 грн), а також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 6839,57 грн, 3% річних - 3574,60 грн, інфляційних нарахувань - 16644,15 грн.

Відповідно до відомостей, які наявні у матеріалах справи, підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень, а також не спростовані відповідачем, рішення від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17 не переглядалось в апеляційному, касаційному порядку або з підстав, які визначені ст.320 Господарського процесуального кодексу України, та набрало законної сили.

Господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені при розгляді справи №905/1841/17 як такі, що відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

Як вказує позивач, суми основного боргу у розмірі 137099,55 грн, пені - 6839,57 грн, 3% річних - 3574,60 грн, інфляційних нарахувань - 16644,15 грн, судового збору - 2462,38 грн, зазначені в резолютивній частині рішення від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17, добровільно відповідачем сплачені не були та стягнуті приватним виконавцем у примусовому порядку (ВП №57051625), що підтверджується платіжним дорученням №332 від 22.08.2018р. на суму 166620,25 грн (призначення платежу: примусово стягнуті кошти на користь ТОВ Гідро Київ , згідно в/л №905/1841/17 від 18.10.2017р., ВП №57051625 ).

З огляду на вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю Гідро Київ заявило до стягнення 3% річних за період з 18.10.2017р. по 22.08.2018р. в сумі 4231,70 грн, інфляційні за період з 01.10.2017р. по 30.06.2018р. у розмірі 12363,22 грн, що нараховані на суму 166620,25 грн, яка включає в себе:

- основний борг - 137099,55 грн,

- пеню - 6839,57 грн,

- 3% річних - 3574,60 грн,

- інфляційні нарахування - 16644,15 грн,

- судовий збір - 2462,38 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 18.10.2017р. по 18.04.2018р. в сумі 10035,69 грн, яка нарахована на суму основного боргу у розмірі 137099,55 грн.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 вказаного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

У мотивувальній частині рішення господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17, суд, з посиланням на умови п.10.6 договору поставки №15/119 від 17.02.2015р., у відповідності до яких, при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 6839,57 грн.

Одночасно, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умова договору поставки №15/119 від 17.02.2015р. про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим правочином іншого ніж передбачено приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, виходячи з того, що договором №15/119 від 17.02.2015р. не встановлено більш тривалого ніж визначений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України строку, у межах якого перераховуються штрафні санкції, у даному випадку, нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, приймаючи до уваги встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17 строки виконання зобов'язань з оплати товару за договором №15/119 від 17.02.2015р. за кожною з видаткових накладних, суд дійшов висновку, що нарахування пені за період з 18.10.2017р. по 18.04.2018р. в сумі 10035,69 грн суперечить приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, внаслідок чого в цій частині вимог слід відмовити.

З огляду на висновки суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені за період з 18.10.2017р. по 18.04.2018р. в сумі 10035,69 грн, заява №17/66 від 30.01.2019р. Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь про застосування строку позовної давності залишається судом без задоволення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З а відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Приписи ст.625 Цивільного кодексу України визначають загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, нарахування процентів річних та інфляційних втрат на суму пені у розмірі 6839,57 грн, 3% річних - 3574,60 грн, інфляційних нарахувань - 16644,15 грн та судового збору - 2462,38 грн, які стягнуті рішенням господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. у справі №905/1841/17 є неправомірним, враховуючи наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Неустойка (пеня, штраф) має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.

У разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу приписів ч.2 ст.550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. При цьому, обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин ст.625 Цивільного кодексу України.

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст.1 Закону України Про судовий збір ), та не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст.ст.625, 509 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд зазначає, що пеня, відсотки річних, інфляційні втрати, судовий збір, що стягнуті за судовими рішеннями у справі №905/1841/17, не змінюють своєї правової природи, та не трансформуються в грошові зобов'язання, на які можливо здійснювати нарахування у відповідності до норм ст.625 Цивільного кодексу України.

Крім того, стягнення пені, відсотків річних, інфляційних витрат - є правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, а отже нарахування на них інфляційних втрат та відсотків річних є подвійною мірою відповідальності.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що базою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат у цій справі може бути сума основного боргу, стягнута рішенням господарського суду Донецької області від 04.10.2017р. по справі №905/1841/17, не обтяжена додатковими нарахуваннями.

Враховуючи наведене, здійснивши перевірку розрахунків процентів річних та інфляційних позивача, суд дійшов висновку, що останнім правомірно нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 18.10.2017р. по 21.08.2018р. в сумі 3470,68 грн, інфляційні за період з 01.10.2017р. по 30.06.2018р. в сумі 10470,42 грн, нараховані на суму основного боргу у розмірі 137099,55 грн. Наразі, судом враховано, що у день фактичної оплати відсотки річних не нараховуються.

Разом з тим, посилання позивача в обґрунтування правомірності застосування ст.625 Цивільного кодексу України при стягненні за рішенням суду відсотків річних, інфляційних втрат, пені та судового збору на практику Верховного Суду, а саме на постанову ОСОБА_1 Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №758/1303/15-ц, яка винесена у спорі щодо правомірності нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат на суму несплаченої одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до ст.ст.9, 16 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ; на постанову ОСОБА_1 Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, у якій вирішено спір про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за несвоєчасне виконання вироку суду в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, до уваги судом не приймаються, оскільки підстави позову не є тотожними розглядуваному у даній справі спору.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення інфляційної складової боргу та процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 10470,42 грн та 3470,68 грн.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1762 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь (84306, Донецька область, м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гідро Київ (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.12, код ЄДРПОУ 38853467) 3% річних у розмірі 3470,68 грн, інфляційні нарахування - 10470,42 грн, а також судовий збір в сумі 922,41 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 11.03.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця