Постанова

від 11.02.2019 по справі 404/1078/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року м. Кропивницький

справа № 404/1078/17

провадження № 22-ц/4809/371/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Тимошенко Н. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду Кіровоградської області (суддя Панфілова А. В.) від 14 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і, з урахуванням його заяв про зміну позовних вимог, остаточно просив суд про таке:

визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду та поновити вказаний строк;

визнати договір купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року № 3387, який суперечить закону і укладений ОСОБА_2 під впливом обману, недійсним в частинні пункту 1 щодо одно осібності покупця ОСОБА_2 ;

визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 солідарними покупцями за договором купівлі-продажу квартири від 24 вересня 1997 року;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , за кожним з них, право власності на 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

внести до договору купівлі-продажу квартири від 24 вересня 1997 року зміни, а саме: виключити пункт 9 та викласти пункт 8 в новій редакції: «Квартира є спільною частковою власністю у рівних частинах (по 1/3 частині) трьох її співвласників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками згідно з нормами чинного законодавства України, зокрема. Статей 355 367 Цивільного кодексу України».

Свої вимогипозивач обґрунтовувавтим,що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є йогобатьками.Їх сім`яз трьохчоловік булавзята наквартирний обліквійськової частини НОМЕР_1 Кіровоградського військовогогарнізону,в якій ОСОБА_2 проходив військовуслужбу.Згідно зактом прийому-передачіквартир заадресою АДРЕСА_2 булопередано начальникуКіровоградської КЕЧрайону 11двокімнатних квартирзагальною площею51м.кв.кожна,у томучислі,двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ,яку розподіленона складсім`ї(триособи)військовослужбовця ОСОБА_2 та уякій з04лютого по26вересня 1997року булозареєстровано місцеїх проживання.Передача житласім`ямвійськовослужбовців оформлювалась,крім рішенняжитлової комісіївійськової частини НОМЕР_2 ,ще йдоговорами купівлі-продажуквартир міжзабудовником,корпорацією «Інгул-Габбро»,і головоюсім`ї,на якувидавалась квартира.Договір купівлі-продажуквартири АДРЕСА_4 ,від 13вересня 1996року укладеноміж корпорацією«Інгул-Габбро»та ОСОБА_2 скільки квартира АДРЕСА_4 була надана сім`ї ОСОБА_2 безоплатно із житлового фонду Міністерства оборони України, тому під час проживання у ній вони мали право на безоплатну приватизацію цієї квартири згідно знормами ЗаконуУкраїни «Проприватизацію державногожитлового фонду»,а отже позивач мав право на безоплатне отримання у власність шляхом приватизації 1/3 частини цієї квартири. Однак, у зв`язку з оформленням передачі даної квартири не за ордером (ст. 58 ЖК Української РСР), а за договором купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року позивач був незаконно позбавлений права взяти участь у приватизації квартири. Так, як він не був вказаний у договорі купівлі-продажу квартири, то позбавлений і права власності на 1/3частину цієї квартири. 18 вересня 1997 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продали двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 за договором купівлі-продажу і за отримані від продажу коштипридбали іншу квартиру АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 24 вересня 1997 року. У цій квартирі позивач проживає до цього часу. Він вважає, що внаслідок недобросовісного виконання його батьками своїх батьківських обов`язків та порушення порядку оформлення права власності на першу квартиру у 1996 році він позбавлений права бути серед числа співвласників цих квартир. Про порушення своїх прав він дізнався від своєї матері у 2016 році.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_4 була набута ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а тому не являлася об`єктом приватизації і не могла бути приватизована за участю позивача. У зв`язку з цим суд відхилив доводи позивача про протиправне позбавлення його права власності на вказану квартиру та наявність підстав для набуття ним такого права, що виключає набуття ним права власності на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка, за твердженням позивача, придбана його батьками за кошти, отримані від продажу першої квартири.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій позивачем апеляційній скарзі він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Позивач посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду через неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи. Суд не взяв до уваги обґрунтовані доводи позивача про укладення його батьком 13 вересня 1996 року договору купівлі-продажу квартири під впливом обману та з порушенням закону, а саме без участі органів опіки і піклування. Крім цього, квартира АДРЕСА_4 надавалася ОСОБА_2 та членам його сім`ї із державного житлового фонду, проте оформлена з порушенням ст. 58 ЦК УРСР та п. 27 - 29 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України. Саме ці порушення призвели до порушення прав позивача оскільки він мав право приймати участь у приватизації цієї квартири, однак вона була оформлена на підставі оспорюваного ним договору купівлі-продажу, що позбавило його права на приватизацію цієї квартири. У 1997 році батьки позивача без участі органів опіки та піклування продали цю квартиру, а за отримані від продажу кошти придбали іншу квартиру в АДРЕСА_5 , яка є еквівалентною проданій квартири в с. Новому. Позивач вважає, що він має право на 1/3 частину цієї квартири так, як вона продана за рахунок коштів від продажу попередньої квартири на яку він мав право, але відповідачі неправомірно, всупереч його права, зареєстрували нову квартиру на своє ім`я. У зв`язку з розлученням батьків позивача та існування між ними спору щодо квартири, позивач почувається невпевненим у своїх правах, а тому вимушений був звернутися до суду.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу в якому визнала обґрунтованість доводів позивача, його правовою оцінкою обставин справи, просила суд задовольнити вимоги позивача.

Відповідач ОСОБА_2 також скористався правом на відзив на апеляційну скаргу, проте він заперечив доводи позивача вважаючи їх суперечливим і хибними. Він вважає, що суд першої інстанції перевірив доводи сторін, правильно і повно встановив обставини справи, вирішив спір відповідно до закону. Твердження позивача про порушення його прав безпідставне.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідачі по справі, перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 07 серпня 1981 року по 24 травня 2006 року.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 являються батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивача по справі.

Станом на 1996 рік ОСОБА_2 перебував на військовій службі та з 23 червня 1993 року знаходився разом з членами його сім`ї, дружиною ОСОБА_3 і сином ОСОБА_1 , на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 (Т. 1. С. 15 - 17).

13 вересня 1996 року між корпорацією «Інгул-Габбро» (Продавець за договором) та ОСОБА_2 (Покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Левицькою В.В. За умовами цього договору Корпорація «Інгул-Габбро» продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_4 . Продаж вчинено з одну тисячу дев`ятсот шістдесят три грн. 00 коп. (Т. 1. С. 90 91).

18 вересня 1997 року ОСОБА_2 , діючи за попередньою нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_3 згодою, уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири згідно якого продав належну йому квартиру АДРЕСА_4 за ціною 2000 грн., які отримав від покупця до підписання цього договору повністю (Т. 1. С. 138 139, 150).

24 вересня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Стоєвою Г. Ф. (Т. 1. С. 30). Згідно цього договору Кузів придбав у спільну власність подружжя квартиру АДРЕСА_1 ) (Т. 1. С. 98). Вказана квартира придбана за 16420 грн.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У даній справі позивач обґрунтовує своє звернення до суду тим, що у 1996 1997 роках, коли він був малолітнім, його батьками (відповідачам по справі) було укладено кілька договорів купівлі-продажу квартир з порушенням вимог закону, що потягло за собою втрату ним права на участь у приватизації однієї із квартир та позбавлення права власності на частки у праві спільної власності на набуті квартири.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом, в тому числі судовий захист (ст. 55 Конституції).

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України, зокрема, передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст. 12 Закону України «Про власність» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває право власності з інших підстав, які не заборонені законом, у тому числі внаслідок укладення угод.

Наймачі житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбавати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України (ст. 15 Закону України «Про власність).

Згідно ст. 224 ЦК УРСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР).

Статтею 57 ЦК УРСР було передбачено, зокрема, що угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Позивач оспорює частково дійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 13 вересня 1996 року, укладеного між Корпорацією «Інгул-Габбро» та ОСОБА_2 з тих підстав, що він укладений всупереч закону та під впливом обману, а саме без участі органу опіки та піклування.

Згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в п. 12 постанови № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», під обманом у таких випадках слід розуміти умисне ведення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин,що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Позивач не вказав особу, яка застосувала обман та особу, яка діяла під впливом обману, в чому полягав обман, в розумінні ст. 57 ЦК УРСР.

Відомості про те, що Корпорація «Інгул-Габбро», сторона оспорюваної угоди, державну реєстрацію якої припинено, будь-коли заявляла про укладення нею цієї угоди під обманом відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції заперечив, що він діяв під обманом.

Відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення такої угоди (на що вказує позивач) не свідчить про обман.

Положення діючих на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири КпШС України, а також ЦК УРСР не містили норм, які б зобов`язували батьків отримати попередню згоду органу опіки і піклування на укладення ними договору про придбання нерухомого майна, право на користування або право власності на яке може виникнути у їх дитини.

Отже, твердження позивача про недійсність договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року внаслідок його укладення без участі органу опіки та піклування не ґрунтуються на законі.

Не заслуговує на увагу також посилання позивача на невідповідність цього договору вимогам закону, а саме пунктам 27 29 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, які передбачають, що підставою для вселення військовослужбовця і членів його сім`ї у надане житло являється ордер виданий виконавчим комітетом Ради народних депутатів на підставі рішення про надання жилого приміщення на підставі рішення житлової комісії військової частини.

Відповідачі по справі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції заявили, що такий ордер на квартиру АДРЕСА_4 їм не видавався. Матеріали справи не містять такого ордеру, а реєстрація права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 відбулася на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 1996 року.

Крім того, вказуючи на невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, позивач не ставить питання про його недійсність вцілому, а просить суд визнати його недійсним лише в тій частині, що покупцем за цим договором є одна особа ОСОБА_2 . Отже, позивач з одного боку оспорює правомірність договору, а з іншого погоджується з ним, але з тим застереженням, що і він мав набути право власності на цю квартиру разом з відповідачами.

Такі доводи позивача суд вважає суперечливими його вимогам.

Суд вважає, що визнання договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 1996 року в частині покупця не є ефективним способом захисту прав позивача так, як це не створює підстав для набуття ним права власності на частку в цьому майні, як за договором так і шляхом приватизації.

Інші вимоги позивача про визнання його та відповідачів солідарними покупцями квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 24 вересня 1997 року, визнання за кожним з них права власності по 1/3 частці на квартиру та внесення змін до п. 8 цього договору ґрунтуються на твердженні позивача про придбання цієї квартири за кошти від продажу квартири АДРЕСА_4 , яку позивач вважав своєю.

Згідно ст. 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей.

Позивач не був співвласником квартири АДРЕСА_4 , а тому його вимоги є безпідставними.

Крім того, квартира АДРЕСА_4 була продана ОСОБА_2 за 2000 грн., а квартира АДРЕСА_1 ним придбана за 16420 грн., тобто за більшу суму, що спростовує твердження позивача про її придбання виключно за кошти від продажу першої квартири.

Суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на ілюзії його права власності на вказане у позовній заяві майно.

Позивач не набув прав на вказані квартири, окрім права на користування ними, як член сім`ї відповідачів, а тому пред`явлені позовні вимог суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргумент апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Про судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишає без змін, суд не здійснює перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Кіровського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 березня 2019 року. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч. 3ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: А. М. Головань

С. І. Мурашко