Рішення

від 12.03.2019 по справі 906/1125/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1125/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Терземан Д.В. - ордер КС № 327773 від 15.01.2019

від відповідача: Перепелиця Є.В.- директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"

до Приватного підприємства "Вінвінбуд"

про стягнення 468391,18 грн.

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" подано позов до суду про стягнення з Приватного підприємства "Вінвінбуд" 468391,18 грн., в тому числі, 377191,48 грн. - основний борг; 67321,48 грн. - пеня, 5533,26 грн. - 3% річних; 18344,6 грн. - інфляційні.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №282814/686/17 від 02.08.2017 про поставку продукції щодо оплати отриманого товару.

Ухвалою від 19.12.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.01.2019.

Ухвалою від 15.01.2019 відкладено підготовче засідання на 12.02.2019.

Ухвалою від 12.02.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 906/1125/18 до судового розгляду по суті на 12.03.2019.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 282814/686/17 від 02.08.2017 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 603009,36 грн.

Відповідачем було повернуто товар на загальну суму 175817,88 грн. та частково оплачено товар на загальну суму 50000,00 грн.

Таким чином позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати товару виконав неналежним чином, внаслідок чого на момент звернення до суду у відповідача існує прострочена заборгованість в розмірі 377191,48 грн.

За порушення строків проведення розрахунків позивачем на підставі п.9.4 договору заявлено до стягнення з відповідача 67321,48 грн. пені.

За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 18344,96 грн. інфляційних та 5533,26 грн. 3% річних.

Відповідач, в порядку ст. 165 ГПК України, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив факт отримання товару від позивача в межах укладеного договору та вказав, що визнає суму основного боргу в розмірі 377191,48 грн. Водночас в усному порядку заявив клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

02.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Вінвінбуд" укладено договір поставки № 282814/686/17 (а.с. 30-33).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується протягом чинності цього договору поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та додатків до нього, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар (партію товару) згідно з умовами цього договору.

За умовами п. 1.2. договору, обсяги товару, що постачається за договором, визначаються специфікацією, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 1.3 договору, предметом поставки є товар (партія товару) найменування, асортимент, кількість та ціна якого вказується у видатковій накладній.

Пунктом 2.1. сторони обумовили, що поставка товарів здійснюється на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС 2010. Пунктом поставки товарів за даним договором є склад покупця. Адреса складу: 10025, М. Житомир, вул. Вітрука 4-А

У пункті 2.3. сторони передбачили, що право власності на товари переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товарів.

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна кількість товарів, що поставляються за даним Договором визначається сумою вартості всіх поставлених партій товару.

Приписами п. 4.5 договору визначено, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару є датою поставки товару постачальником.

Згідно п. 7.2 договору, вартість товару, що входить у партію поставки, вказана у видатковій накладній на поставку, є дійсною на момент поставки і може змінитися на момент оплати в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару.

Сума договору складається з сум вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом чинності цього договору.

Приписами п. 8.1 договору сторони погодили, що постачальник повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 21 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

За умовами п. 9.4 договору, у разі прострочення покупцем оплати за поставлену партію товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.2 договору, договір чинний до 31 грудня 2017 року включно, але у всякому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. В зв'язку із закінченням чинності цього договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається подовженим на невизначений строк, але кожна із сторін має право припинити його дію, письмово попередивши про це не пізніше чим за 30 календарних днів до бажаної дати розірвання договору.

Як вказує позивач, на виконання умов договору №282814/686/17 від 02.08.2017 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 603009,36 грн., що підтверджується видатковими накладними № 33614034 від 18.06.2018, № 33703234 від 28.06.20187 (а.с.34,36) та довіреностями № 12 від 18.06.2018 № 13 від 28.06.2018 на отримання товару.

Відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 175817,88 грн., що підтверджується накладними на повернення товару постачальнику № 1 від 18.09.2018 та № 2 від 26.09.2018 (а.с. 38,39).

Зобов'язання за договором 282814/686/17 від 02.08.2017 щодо проведення розрахунків відповідач виконав частково, сплативши 50000,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку від 26.10.2018 (40-41).

За даними позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 377191,48 грн.

За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлену продукцію за договором на підставі п.9.4 договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 67321,48 грн.

Водночас, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором №282814/686/17 від 02.08.201 нараховано відповідачу до стягнення 5533,26 грн. 3% річних та 18344,96 грн. інфляційних.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 282814/686/17 від 02.08.2017, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, видатковими накладними, долученими до матеріалів справи, підтверджується факт поставки відповідачу товару на загальну суму 603009,36 грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача.

Факт виконання позивачем свого зобов'язання щодо поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 8.1 договору сторони погодили, що постачальник повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 21 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Таким чином у відповідача виник обов'язок оплати отриманий від позивача товар: за видатковою накладною № 33614034 від 18.06.2018 на суму 54027,00 грн. до 09.07.2018; за видатковою накладною № 33703234 від 28.06.2018 на суму 548982,36 грн. - до 19.07.2018.

18.09.2018 та 26.09.2018 відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 175817,88 грн. (а.с. 38,39).

29.10.2018 відповідач провів часткову оплату отриманого товару на суму 50000,00 грн. (40-41).

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на загальну суму 377191,48 грн.

Доказів погашення заборгованості перед позивачем у заявленій сумі матеріали справи не містять.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 377191,48 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 67321,48 грн. пені, суд зазначає про наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору сторонами погоджено, що у разі прострочення покупцем оплати за поставлену партію товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення .

З розрахунку позивача (а.с. 4-6) вбачається, що пеню заявлено:

- за видатковою накладною № 33614034 від 18.06.2018 за період з 11.07.2018 по 30.11.2018 на суму простроченої заборгованості 54027,00 грн., яка склала 7725,86 грн.

- за видатковою накладною № 33703234 від 28.06.2018 за період з 19.07.2018 по 17.09.2018 на суму простроченої заборгованості 548982,36 грн., з 18.09.2018 по 25.09.2018 на суму простроченої заборгованості 391105,08 грн., за період з 26.09.2018 по 28.102018 на суму простроченої заборгованості 373164,48 грн.; за період з 29.10.2018 по 30.11.2018 на суму простроченої заборгованості 323164,48 грн.

За розрахунком позивача загальна сума пені склала 67321,48 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Натомість, позивачем здійснено розрахунок пені виходячи з 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та суперечить приписам ст. Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Крім того, при розрахунку пені за період з 19.07.2018 по 17.09.2018 на суму простроченої заборгованості 548982,36 грн. позивачем не вірно визначено початкову дату здійснення нарахування, оскільки простроченою є заборгованість в сумі 548982,36 грн. (за товар поставлений згідно накладної № 33703234 від 28.06.2018 ) з 20.07.2018.

Таким чином суд здійснив власний розрахунок пені, виходячи з вихідних даних позивача, з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За розрахунком суду розмір пені становить 65032,00 грн.

Таким чином, вимога про стягнення пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 65032,00 грн.

В частині стягнення 2289,48 грн. (67321,48 грн. - 65032,00 грн.) пені суд відмовляє в задоволені за безпідставністю вимог.

Стосовно вимог про стягнення 5533,26 грн. 3% річних та 18344,96 грн. інфляційних, суд зазначає про наступне.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 4-6), 3 % річних нараховано за аналогічні періоди та на суму простроченої заборгованості, що й нарахована пеня, які склали 5533,26 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок 3 % річних, суд встановив, що позивачем при нарахуванні 3 % річних за період з 19.07.2018 по 17.09.2018 на суму простроченої заборгованості 548982,36 грн. також не вірно визначено початкову дату здійснення нарахування, оскільки простроченою заборгованість в сумі 548982,36 грн. (за товар поставлений згідно накладної № 33703234 від 28.06.2018 ) є з 20.07.2018.

За розрахунком суду 3 % річних, враховуючи вихідні дані позивача та зважаючи на встановлені судом обставини, становить 5488,14 грн. та цій частині підлягає задоволенню.

В частині стягнення 45,12 грн. 3% річних (5533,26 грн. - 5488,14 грн.) суд відмовляє за безпідставністю вимог.

В частині вимог про стягнення з відповідача 18344,96 грн. інфляційних нарахувань судом встановлено, що останні заявлені:

- на заборгованість за товар поставлений згідно видаткової накладної № 33614034 від 18.06.2018 за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року на суму простроченої заборгованості 54027,00 грн., які становлять 1570,50 грн.

- на заборгованість за товар поставлений згідно видаткової накладної № 33703234 від 28.06.2018 за вересень 2018 року на суму 548982,36 грн., які становлять 10430,66 грн. та за жовтень 2018 року на суму заборгованості 373164,48 грн., які становлять 6343,80 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних суд встановив, що позивачем при розрахунку допущено помилки.

Так, при нарахуванні інфляційних за вересень 2018 року позивачем розрахунок здійснено на на суму 548982,36 грн., в той час як на кінець вересня 2018 року у відповідача за видатковою накладною № 33703234 від 28.06.2018 мала місце прострочена заборгованість в розмірі 373164,48 грн.

При нарахуванні інфляційних за жовтень 2018 року позивачем безпідставно розрахунок здійснено на заборгованість в розмірі 373164,18 грн., оскільки на кінець жовтня 2018 року у відповідача за видатковою накладною № 33703234 від 28.06.2018 існувала заборгованість в розмірі 323164,48 грн.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних за заявлений позивачем період, розмір яких становить 14154,43 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та штрафу, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Натомість відповідач письмового обґрунтування заявленого клопотання щодо зменшення штрафних санкцій не надав жодних належних доказів того, що на підприємстві відповідача існують виключні обставини, які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Водночас суд зауважує, що суд не наділений повноваженнями щодо зменшення 3% річних та інфляційних, оскільки такі нарахування за своєю правовою природою не відносяться до штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та штрафу є безпідставним та необґрунтованим, тому суд відмовляє в його задоволенні.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову на загальну суму 461866,05 грн., з яких: 377191,48 грн. основний борг, 65032,00 грн. - пеня, 5488,14 грн. - 3% річних та 14154,43 грн. - інфляційні.

В частині стягнення 2289,48 грн. пені, 45,12 грн. 3% річних та 4190,53 грн. інфляційних суд відмовляє в позові за безпідставністю вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково .

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінвінбуд" (10025, м. Житомир, вул. Вітрука,4-А, код ЄДРПОУ 39088606)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" (01023, м.Київ, вул. Лесі Українки,4, код ЄДРПОУ 13669756)

- 377191,48 грн. основного боргу;

- 65032,00 грн. пені;

- 5488,14 грн. 3% річних;

- 10311,55 грн. інфляційних;

- 6870,35 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.03.19

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)