Рішення

від 04.03.2019 по справі 910/14716/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2019Справа № 910/14716/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Авангард" (01011, м. Київ, ВУЛИЦЯ МИРНОГО ПАНАСА, будинок 2/44, приміщення 22; код ЄДРПОУ 33152560)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровитель страхової турботи" (01135, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЛІБОВА, будинок 7; код ЄДРПОУ 40154472)

про стягнення 205 000,00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Авангард" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровитель страхової турботи" про стягнення 205 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Інвестиційного договору № 1101 від 11.01.2017 року в частині виконання робіт у відповідності до умов останнього та внесених позивачем інвестицій в сумі 205 000,00 грн. , внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 205 000,00 грн. - суми інвестицій, 3 075,00 грн. - судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 20.10.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

Судом встановлено, що від відповідача ухвали суду від 20.12.2018 року в даній справі повернуто з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення , зокрема працівниками поштового відділення як на підставу невручення поштового відправлення зазначено не значиться .

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2017 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Авангард" (далі по тексту - позивач, інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Покровитель страхової турботи" (далі по тексту - відповідач, виконавець) укладено Інвестиційний договір №1101 (далі по тексту - Договір), за умово якого (п.1.1.) Виконавець зобов'язується розробити інноваційну продукцію для впровадження на високотехнологічному обладнання, у вигляді програмного забезпечення, програмних комплексів, інтернет сайту - надалі Проект (відповідно до положень Постанови КМУ від 17.08.2002р. №1211), а також здійснювати їх супровід, підтримку роботи та надати Інвестору в користування: (Перелік в Додатку №1 до Даного договору).

Згідно з п.1.2. Договору з метою успішного виконання Проекту сторони об'єднують свій фінансовий, виробничий та науковий потенціал, а саме:

- Інвестор - надає Виконавцю кошти для проведення ним матеріально-технічного забезпечення реалізації Проекту (п.1.2.1. Договору);

- Виконавець - виконує передбачені Проектом роботи, надає можливість користування Інвестору результатом роботи та повертає кошти згідно з умовами даного Договору (п.1.2.2. Договору).

У відповідності до пункту 2.1.1. Договору виконавець зобов'язаний належним чином здійснювати розробку продукції відповідно до вимог Інвестора (Додаток №1) та передати в користування Інвестору в строк 12 місяців з моменту підписання Договору. Строк може бути подовжено за згодою сторін, але не більше як на 3 місяці.

Між сторонами підписано Додаток №1 до Договору, згідно якого передбачено перелік робіт по проектуванню та створенню програмного забезпечення, програмних комплексів, Інтернет сайту.

Сума інвестицій по Проекту складає 205 000,00 грн. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору графік інвестування: частинами протягом 2-х місяців з моменту підписання Договору.

Згідно з п.3.3. Договору внесення інвестиції здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця у національній валюті України.

На виконання умов Договору позивачем перераховано відповідачу 205 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та банківськими виписками з особового рахунку позивача, а саме:

- платіжне доручення №4226 від 11 січня 2017 року на суму 90 000,00 грн. Банківська виписка по особовому рахунку Позивача за 11 січня 2017 року з підтвердженням проведення банківською установою операції на 90 000,00 гривень;

- платіжне доручення №4228 від 12 січня 2017 року на суму 30 000,00 грн. Банківська виписка по особовому рахунку Позивача за 12 січня 2017 року з підтвердженням проведення банківською установою операції на 30 000,00 грн.;

- платіжне доручення №4235 від 17 січня 2017 року на суму 45 000,00 грн. Банківська виписка по особовому рахунку Позивача за 17 січня 2017 року з підтвердженням проведення банківською установою операції на 45 000,00 гривень;

- платіжне доручення №2 від 24 січня 2017 року на суму 40 000,00 грн. Банківська виписка по особовому рахунку Позивача за 24 січня 2017 року з підтвердженням проведення банківською установою операції на 40 000,00 грн.

Таким чином, позивач зобов'язання з перерахування відповідачу 205 000,00 грн. інвестицій виконав в повному обсязі.

Як вбачається з Додатку №1 до Договору кінцеву дату виконання робіт сторони передбачили - 11.07.2018 року.

Суд звертає увагу, що сторонами не підписано жодного договору про продовження строку виконання робіт, а тому кінцевим строком виконання робіт є 11.07.2018 року.

Станом на момент розгляду справи суду не надано доказів повернення відповідачем позивачу 205 00,00 грн., сплачений в якості інвестицій за умовами Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив зобов'язання передбачені пунктами 1.1. та 3.5 за Договором в частині виконання робіт та повернення 205 000,00 грн. інвестиційних коштів, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 205 000,00 грн. грошових коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач в обумовлені Договором строки не виконав роботи та не повернув позивачу інвестиційні кошти в розмірі 205 000,00 грн., в зв'язку з чим відповідач має перед позивачем заборгованість з повернення 205 000,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, позовні вимоги не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 205 000,00 грн. є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-241, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровитель страхової турботи" (01135, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЛІБОВА, будинок 7; код ЄДРПОУ 40154472) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Авангард" (01011, м. Київ, ВУЛИЦЯ МИРНОГО ПАНАСА, будинок 2/44, приміщення 22; код ЄДРПОУ 33152560) 205 000 (двісті п'ять тисяч) грн. 00 коп. - суми інвестицій, 3 075 (три тисячі сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко