Ухвала

від 18.03.2019 по справі 911/696/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"18" березня 2019 р. м.Київ Справа № 911/696/19

Суддя Господарського суду Київської області Янюк О.С. перевіривши матеріали

заяви ліквідатора ТОВ Торговий Дім Констанс Цеділо Івана Петровича

про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Констанс (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м.Вишгород, вул.Шолуденка, буд. 19, ідентифікаційний код 42238192)

ВСТАНОВИВ:

14.03.2019 до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернувся ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Констанс (далі - боржник, ТОВ ТД Констанс ) Цеділо І.П. (далі - заявник, ліквідатор) у порядку ст. 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство) із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, у зв'язку із неможливістю останнього задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Дослідивши подану заяву, суд вважає її такою, що не відповідає вимогам Закону про банкрутство з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Частиною 6 ст. 12 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Із змісту заяви вбачається, що вона була подана в порядку ст.95 Закону про банкрутство.

Особливості банкрутства окремих категорій боржників визначається розділом VII Закону про банкрутство.

Згідно із ст. 84 Закону про банкрутство, відносини, пов'язані з банкрутством боржників, визначених у цьому розділі, регулюються Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Так, ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство визначений перелік документів (доказів), які в обов'язковому порядку додаються боржником до заяви про порушення справи про банкрутство.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, а у визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство та судового збору, сплаченого кредиторами.

Згідно з ч. 1 ст. 115 Закону про банкрутство, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

Грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати (абз. 1 ч. 2 ст. 115 Закону про банкрутство).

Основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора визначається в розмірі двох середньомісячних заробітних плат керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до введення господарським судом процедури санації боржника або відкриття процедури ліквідації банкрута за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень керуючого санацією або ліквідатора (абз. 2 ч. 3 ст. 115 Закону про банкрутство).

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня - 4 173,00грн.

З розрахунку двох мінімальних заробітних плат (8 346,00грн) на дванадцять місяців роботи арбітражного керуючого, оплата праці останнього становитиме 100 152,00грн.

Заявником як доказ наявності у останнього активів надано суду довідку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Земельний капітал вих. № 53/191 від 20.09.2018, із змісту якої вбачається, що у ТОВ ТД Констанс , станом на 20.09.2018, наявні грошові кошти у розмірі 35 581,27грн.

Разом з цим, 13.02.2019 боржником здійснено оплату судового збору за подання відповідної заяви до суду у розмірі 19 210,00 грн, що підтверджується квитанцією №5368-13-001/С від 13.02.2019 та квитанцією №133 від 13.02.2019.

За таких обставин, встановити дійсну наявність грошових коштів у боржника на момент подання відповідної заяви у суду відсутня можливість.

Крім того, заявником не було надано суду будь-яких доказів щодо розміру середньомісячної заробітної плати керівника ТОВ ТД Констанс за останні дванадцять місяців його роботи.

Таким чином, заявником не надано суду належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 77-79 ГПК України, щодо наявності у боржника коштів та майна, що можуть забезпечити покриття вищезазначених судових витрат, а надані докази свідчать про відсутність у майбутній процедурі банкрутства можливості у заявника (боржника) для покриття судових витрат, здійснення яких є обов'язковим для законного перебігу процедури банкрутства підприємства в судовому порядку.

Вищевказані докази повинні подаватися разом із заявою про порушення справи про банкрутство, як це передбачено ст. 11 Закону про банкрутство, можливість витребування цих доказів після прийняття такої заяви означеним Законом не передбачена.

Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Так, спрощена процедура банкрутства, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто, ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного законодавства, а саме ст. 110 та 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо добровільної ліквідації юридичної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №922/4509/16).

Відповідно до ч. 7 ст. 111 ЦК України, для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Суд зазначає, що ч. 7 ст. 111 ЦК України визначено як обов'язок голови ліквідаційної комісії у процедурі самоліквідації не тільки подання до контролюючих органів відповідної звітності, але й своєчасне надання первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. Отже, у межах процедури самоліквідації ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен вжити самостійних активних кроків до надання контролюючому органу такої документації для того, щоб він міг виконати свої обов'язки з проведення перевірки суб'єкта господарювання на предмет дотримання податкового законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №904/6757/17).

Так, заявником надано суду копії повідомлень відповідним органам про прийняття рішення про припинення ТОВ ТД Констанс із змісту яких вбачається, що ліквідатором було направлено на адресу останніх лише копії протоколу №25/09/2018 від 25.09.2018 (рішення про припинення боржника) та витягу з ЄДР від 01.10.2018. Проте, зазначені докази не є тими документами, які визначені у ч. 7 ст. 111 ЦК України, та які ліквідатор зобов'язаний подати до органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.

Крім того, заявником надано суду копію листа №19/02-2019 від 19.02.2019 із змісту якого вбачається, що ліквідатором було направлено до Вишгородського ГУ ДФС у Київській області лише копію проміжного ліквідаційного балансу від 12.02.2019. Однак, зазначений лист також не може розцінюватись судом як належне та повне виконання ч. 7 ст. 111 ЦК України, оскільки зазначений лист не є тим виключним документом, який необхідно подати до вказаного органу.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на положення ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що заявником не вчинено усіх дій передбаченим чинним цивільним законодавством у порядку добровільної ліквідації, що є обов'язковою передумовою для звернення із відповідною заявою саме у порядку ст. 95 Закону про банкрутство та не подано суду усі відповідні докази, які необхідні для вставлення ознак неплатоспроможності ТОВ ТД Констанс або її загрози.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про банкрутство, встановлено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо, зокрема, заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі.

Ураховуючи зазначене, заява ТОВ ТД Констанс підлягає поверненню останньому без розгляду.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-80, 234-235 ГПК України, ст.ст. 11, 15, 84, 95 Закону про банкрутство, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Повернути заяву ліквідатора ТОВ Торговий Дім Констанс Цеділо Івана Петровича про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Констанс із доданими до неї матеріалами заявнику без розгляду.

Повернення заяви про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 ГПК України з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку передбаченому ст.ст. 255-257 ГПК України протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 18.03.2019.